«АБЕТКА» З ЛЕГКОЇ РУКИ ІВАНА ФРАНКА

Його дідусь у дитинстві отримав книжечку «Лис Микита» з рук самого Івана Франка. Подарунок той не зберігся, але хіба не символічно, що для його внука саме книга стала справою життя?

Сьогоднішній ювіляр Ярослав СИСИН родом із великого гірського села Мшанець Львівської області, з бойківського роду, але в серці – щирий подоляк і патріот Кам’янця-Подільського. Про його неординарність свідчить хоча б той факт, що у «бурхливі 90-ті», змінивши профіль роботи, він не став «човникувати», як більшість земляків, а зробив ставку на видавництво книг, яке на той час перебувало в глибокому занепаді.

Сьогодні його «Абетка» – серйозний гравець на всеукраїнському ринку навчальної літератури нарівні з київськими, харківськими та тернопільськими видавництвами. Щороку тут із нуля створюється понад десяток нових підручників, довідників і посібників авторів з усієї України, видаються близько ста найменувань навчальної та краєзнавчої літератури. За майже 20 років свого існування «Абетка» випустила в світ близько двох тисяч найменувань книг!

Для Ярослава Івановича, як він зізнається, видавництво – це і бізнес, і хобі, і стиль життя. Саме він ініціював появу в «Подолянині» постійної рубрики «Видано в Кам’янці». Тож не дивно, що й інтерв’ю з ним зосереджене саме навколо книг.

– Ярославе Івановичу, Ви були першим, але сьогодні в Кам’янці видавництв, а отже, і конкурентів, не бракує?

– Так, крім «Абетки», є ще «Медобори», «Аксіома», «Оіюм». Часом книги видають і друкарні, що спеціалізуються на поліграфії. Але кам’янецькі видавці між собою не конкурують, бо в кожного своя спеціалізація. Ми досить інтелігентно спілкуємося, стараємося не переходити нікому дорогу, а нерідко й допомагаємо один одному. З видавництвом «Оіюм» навіть маємо спільні проекти, пов’язані з краєзнавчою літературою.

До того ж, оскільки ми починали першими, стали «кузнею кадрів» друкарів і редакторів, котрі на сьогодні працюють у всіх друкарнях і видавництвах Кам’янця та інших міст України.

– Давайте повернемось до початків. Як Ви опинилися в Кам’янці?

– Я у школі дуже файно вчився, їздив на олімпіади, особливо давалася математика. У шахи добре грав, а брат навіть був чемпіоном області – це родинне. Тато досі у шахи грає на рівні майстра спорту.

У мене після школи був вибір: Львів або Ужгород. Так сталося, що я вступив до Ужгородського університету, де познайомився з майбутньою дружиною Оксаною. Вона теж закінчила фізмат. Її направили на роботу до Кам’янця, а я з вільним дипломом поїхав за нею і влаштувався на приладобудівний завод.

Потім у 12-й школі запускав комп’ютерний клас – перші радянські комп’ютери «Корвет». Відповідно, дружина пішла туди працювати і працює досі.

– Ви заснували «Абетку» в той час, коли українське книговидавництво перебувало в повному занепаді. Звідки така ідея, і як саме починали?

– Тоді, в «бурхливі 90-ті», я після закінчення Ужгородського університету працював на приладобудівному заводі програмістом. Тоді, 1994 року, там уже все розвалювалося. Так сталося, що я поїхав на заробітки в Росію, де потрапив в аварію, дуже травмувався і втратив око. Звичайно, після того вже не міг працювати фізично, треба було працювати головою.

На той момент Мирослав Мошак, з яким ми колись трудилися на приладобудівному, працював у художньо-промисловій школі імені Гагенмейстера. Фінансування їм припинили, але були якісь приміщення і друкарське обладнання, і він запропонував мені робити поліграфію.

Ми вийшли на американця українського походження Андріяна Мандзія, який нам привіз із Варшави перший у Кам’янці комп’ютер «Макінтош». Тоді це було щось надзвичайне! Ми почали робити буклети про Кам’янець, різну поліграфію. Це був лише початок, усе було дуже примітивним, але дало поштовх на майбутнє.

1997 року ми з Дмитром Зволейком і Віктором Паньковим заснували «Абетку», купили перший у Кам’янці різограф, перший офсетний принтер і першими в місті змогли запропонувати якісний офсетний кольоровий друк. Тепер у кожного з них є власні видавництва.

А вже з 2006 року «Абетка», коли я став директором, почала повноцінно працювати як системне видавництво, що спеціалізується на навчальній літературі. Ми створюємо книги з нуля: працюємо з автором, розробляємо дизайн, верстаємо і друкуємо його підручник чи посібник невеликим накладом, популяризуємо його на виставках, галузевих конференціях тощо, дивимось, як продається, друкуємо більші наклади. Це тривалі проекти, «розкрутка» автора триває в середньому три роки. Є автори, з якими працюємо по 10-15 років.

– Ваші автори не лише кам’янчани?

– Ні, звичайно. От, для прикладу, взяти «Математику», її автор – київський викладач Олександр Істер. Сьогодні за його підручниками навчається половина школярів України, а він із самого початку друкувався у нас, і саме ми «розкрутили» його на рівні України. Також видаємо його збірники з тестами для підготовки до ЗНО.

Кобернік – завкафедри в університеті Драгоманова, Валентина Бойко – це провідні автори підручників із географії в Україні.

Сьогодні ми пройшли перший етап конкурсу на друкування підручників для 8 класу: «Географія» Валентини Бойко (торік її «Географія» для сьомого класу посіла перше місце в Україні), «Біологія» кам’янчанина Валерія Соболя (торік він посів друге місце), «Зарубіжна література» – автори з Академії педагогічних наук, та «Інтегрований курс літератури». Якщо виграємо конкурс – будемо друкувати ці підручники.

– Останнім часом шкільна програма, а разом із нею й підручники, занадто часто змінювались. Видавництва, мабуть, тільки руки потирають?

– Насправді видавництво підручників не таке вже й вигідне, бо якщо раніше рентабельність закладалася 15%, то тепер зробили 5%, мінус податки, то прибутку майже немає. Для нас це, швидше, справа престижу. В Україні є більше як 200 авторських колективів, і лише 33 видавництва можуть їх видавати.

Це ще й реклама, бо підручники тягнуть за собою робочі зошити, збірники тематичних, підсумкових, контрольних робіт і так далі, а то вже наш заробіток.

– «Абетка» видає і книги, пов’язані з історією Кам’янця?

– Звичайно, адже ми – патріоти свого міста. Найбільший проект, над яким працювали 4 роки, – «Фортеця Кам’янець» Ольги Пламеницької, яка посіла перше місце в області, 2013 року здобула нагороди Львівського форуму видавців, 2014-го отримала державну премію в області архітектури. Це книга не лише загальноукраїнського, але й світового рівня, її примірники є в бібліотеці Конгресу США, бібліотеках Польщі та України.

Проект дуже дорогий і навіть не окупиться. В Україні є, може, 2-3 тисячі людей, які глибоко цікавляться історією Кам’янця, наклад продаватиметься років 10. Але, з іншого боку, «Фортеця Кам’янець» – це вже історія. Автор виклала величезний масив інформації, а вже інша справа, як кам’янчани нею розпорядяться. Якби хтось видав таку ж книгу, яка б доводила, що Москва заснована 2 тисячі років тому, то Путін йому особисто вручив би зірку героя Росії, і навколо цієї теорії розгорнулась би справжня пропаганда!

Крім того, ми видали власний фотоальбом «Кам’янець», за який отримали «Відзнаку року». Над цим проектом працювали 3 роки, використано понад 300 фотографій 15 авторів. Також альбом «Кам’янець у старих листівках», посібник Ганаби «Місто Кам’янець-Подільський» для 5-9 класів, спільний проект з «Просвітою», Наталею Урсу та Іваном Гуцулом «Життя і творчість Володимира Гагенмейстера», з ними ж готуємо книгу про митців міста.

Окремо слід відзначити проекти з Центром дослідження історії Поділля, зокрема про голодомор на Хмельниччині. Кожен видавець має надрукувати книгу про Шевченка, що ми і зробили, видавши книгу «Кобзар – євангеліє українців» автора Віктора Щербини.

– Як нині справи з українським книговидавництвом?

– Український ринок книжки тримається саме на навчальній літературі, бо в країні 18 тисяч шкіл, 7 мільйонів учнів, 4 мільйони студентів – і кожен користується підручниками, посібниками, довідниками тощо. Нині в Україні є лише кілька центрів підручникотворення: Тернопіль, Київ, Харків і Кам’янець.

От, для прикладу, є в Кам’янці професор Іван Бендера в ПДАТУ. Він звернувся до мене з ідеєю розробити серію з 20 підручників для аграрної освіти. Сьогодні за ними навчаються всі 20 аграрних університетів України! Тобто, можна загальноукраїнські проекти робити тут, у Кам’янці.

– Отже, Кам’янець може претендувати на роль видавничого осередку?

– Поза сумнівом, адже в нас видається більше книжок, ніж навіть у Львові. Так, там є «Видавництво Старого Лева», але якщо подивитися, якими накладами виходять ці книжки і як продаються, то при всій креативності в загальній картині по Україні львів’яни займають не надто високі позиції. В тому ж Хмельницькому немає жодного серйозного видавництва. Тому треба позбуватися комплексів, адже в нас є творчі люди, і ми маємо чим пишатися.

Але щоб яскравіше про себе заявити саме в плані книговидавництва, вже давно пропагую ідею фестивалю історичної книги.

– Чим сьогодні як видавець найбільше пишаєтесь?

– Вважаю, що найбільше наше досягнення – підручник «Біологія. 7 клас» викладача міського ліцею Валерія Соболя. Всі 342 підручники, видані торік, або старі, або перероблені, або пострадянські. Соболь єдиний, хто запропонував нову концепцію. Це новітній інтелектуальний підручник, і ми подаватимемо його на конкурс найкращого підручника 2015 року.

А ще моя велика гордість – книгарня, яку відкрили при видавництві «Абетка». Вона найбільша в місті і за асортиментом, і за рівнем обслуговування. Бо, крім того, що продаємо власну продукцію, ще й маємо прямі зв’язки з більшістю видавництв і обмінюємося книжками, оперативно завозимо новинки. Деякі книги тут дешевші, ніж навіть на «Петрівці» в Києві. Книгарня допомагає тримати руку на пульсі й бути в курсі всього, що видається в Україні, і чим цікавляться читачі.

– Ярославе Івановичу, хтось із дітей пішов Вашими слідами?

– Старша дочка Яна закінчила Національний авіаційний університет, має власний книжковий бізнес у Києві й також працює заступником редактора в нашому видавництві. А молодша Віка закінчила економічний факультет і вже рік працює в «Абетці» менеджером.

– Як плануєте відзначати 50-річний ювілей?

– Цього року він буде особливим: у п’ятницю, 29 квітня, о 12.00, в книгарні «Абетка» (вулиця Князів Коріатовичів, 9а) відбудеться презентація щойно виданого путівника Олега Будзея «Мандрівка Кам’янцем». Тож запрошую!