СВІТЛІ СПОГАДИ У ЙОГО СВІТЛИНАХ
Життєвий шлях Олексія ПАСТУШКОВА нагадує танець: швидкий ритм, рівномірний такт, плавність рухів та яскравість емоцій. Корінний кам’янчанин присвятив своє життя місту. Про його трудовий шлях – а це десятки років роботи на К-ПЕМЗі (від електромонтера, інженера-конструктора до начальника управління справами і персоналом), викладацька робота в індустріальному технікумі, а потім коледжі та СТПУ-6, депутатська й громадська діяльність – «Подолянин» писав неодноразово. Все ж у Олексія Никифоровича є ще один талант, який проявився у мистецтві фотографії та відеозйомки. І напередодні ювілею Олексія Пастушкова, який він відзначатиме 16 травня, ми вирішили зосередитися саме на його хобі. Адже історичним кадрам із його колекції, зробленим як ним самим, так і іншими кам’янчанами, немає ціни. Щоб зробити фото доступними для загалу Олексій Никифорович розміщає їх у соцмережах. На старих фотознімках ціла епоха. Хтось бачить на них себе молодим, хтось – своїх рідних, яких уже давно немає, а комусь цікавіші панорами рідного міста, які добряче змінилися за десятки років. У його доробку чимало світлин і відеороликів, які дісталися із К-ПЕМЗівської фотолабораторії. Вони передають життя К-ПЕМЗу в будні й свята, на них і начальники, і звичайні працівники. Гортаючи стоси фотографій із тисячами молодих усміхнених облич, дух перехоплює від розуміння: скільки праці й сил вкладено у цю величну справу.
Починав аматор знімати у 60-х роках, коли фотокамери були ще на пружинах, що накручувалися, а фотоплівку треба було проявляти в домашніх умовах. Уже сьогодні фотограф відцифровує усі старі плівки і переносить їх на сучасні носії.
А ПОЧИНАЛОСЯ ВСЕ З ДИТЯЧОГО ТАБОРУ
За роки роботи на К-ПЕМЗі наш співрозмовник не лише справно виконував поставлені перед собою завдання, але й робив усе на перспективу.
Долучився до будівництва К-ПЕМЗівської бази відпочинку «Смотрич» у Затоці, оздоровчого табору в Приворотті. На літо змінював звичну професію інженера-конструктора і очолював табір відпочинку. Їхав до дітей, набирався від них активності та непосидючості, а від себе давав їм головні життєві настанови: поважати батьків, любити Батьківщину. А ще урізноманітнював їхній відпочинок патріотичними іграми, конкурсами, забавами.
При цьому вся робота з дітьми знімалася на плівку. Малим було неймовірно цікаво дивитися на себе в кадрі. Так Олексій Пастушков починав свою аматорську діяльність фото- й відеооператора. Це вже потім його об’єктиви знімуть десятки парадів, зустрічей із ветеранами і навіть передачу олімпійського вогню.
«І ТОДІ Я ЗРОЗУМІВ, ЩО ТОЙ ДУРЕНЬ – Я»
Паралельно з робочим архівом створював Олексій Пастушков і домашній. А знімати йому було кого, бо одружився зі справжньою зіркою.
Разом із Людмилою ще до армії танцював у місцевому танцювальному колективі «Горлиця». У молодих людей було багато спільного, навіть дні народження святкували в один день. Проте тоді до любові чомусь не дійшло. А от повернувшись з армії, Олексій у розмові з товаришами запитав про свою колегу по танцях.
– Та вона якась дивна, – відповів знайомий, – все чекає якогось дурня із армії, ні на кого з хлопців і дивитися не хоче…
І тоді я зрозумів, що той дурень – це я, – згадує Олексій Никифорович. – Одразу побіг до неї, і відтоді ми не розлучалися. Досі танцюємо в парі… А скільки хлопців на неї заглядалося, Людмила була солісткою військового ансамблю! Вражала і вражає досі не 
лише красою, але й розумом. Усе життя пропрацювала у військовому училищі викладачем фізики. Знаєте, скількох генералів виховала!
На світлинах із домашнього архіву двоє діток: донечка Галинка, яка сьогодні живе в Білорусі, де працює завучем Школи мистецтв; і синок Сергій, котрий свою долю поєднав із військовою службою. Нині перебуває у зоні АТО. Олексій Никифорович показує знаменне фото, на якому ще маленький Сергій обіймає свого найкращого друга – однокласника Дмитрика. Доля на певний час розлучила хлопців, але зустрілися вони на війні. Сергій Пастушков – кадровий військовий, а Дмитро Байдюк – доброволець. Так само стоять на фото, як і десятки років тому, але тепер це не маленькі хлопчаки, а дорослі чоловіки, які стали на захист рідної країни.
Сімейство Пастушкових – приклад ідеальної сім’ї. В них усе злагоджено й гармонійно, а найголовніше – в їхньому домі панує любов і повага. На події у державі в Олексія Никифоровича свій погляд:
– Розбудову країни треба було розпочинати із правильного виховання дітей, – каже Олексій Пастушков. – Якби у 90-х влада обрала курс патріотичного виховання, любові до батьків, Батьківщини, народної культури, національної самобутності, то сьогодні ми мали б розвинуту європейську країну. Під час роботи з дітьми у таборах відпочинку я бачив, як вони тягнулися до всього народного, їм були цікаві українські патріотичні ігри, культура. На жаль, удома із телевізорів отримували зовсім інше. Молоде покоління виховувалося на американських бойовиках із калюжами крові та сучасних фільмах із неадекватними героями-бандитами. Тому сьогодні маємо те, що маємо.
Незважаючи на постійні переживання, проблеми зі здоров’ям, Олексій Никифорович продовжує активну громадську роботу. Особливу увагу приділяє спілці ради ветеранів К-ПЕМЗу, згуртовує колишніх працівників, а вони завжди раді прийти на завод, де провели найкращі роки свого життя, де побачать фотографії, на яких вони ще молоді, активні та завзяті. Усмішки не сходять із їхніх облич, а для автора світлин і відеофільмів це чи не найкраща нагорода. Адже він подарував гарний спогад.
Вікторія КОЖЕВНІКОВА.