ПРОНИКЛИВИЙ ПОГЛЯД ЛІКАРЯ

Через його руки пройшло не одне покоління кам’янчан, адже медицині він присвятив 52 роки свого життя. Володіючи «законом хвилі» та досконало знаючи будову тіла, лікар-рентгенолог міської дитячої поліклініки Геннадій ІВАНОВ щодня пильно вдивляється у чорно-сірі знімки, щоб хворобу було діагностовано, а пацієнта вчасно відправлено на лікування. Він уміє знайти підхід до своїх, як зізнається, особливих пацієнтів – найменших кам’янчан. Знаходить час і сили, щоб заспокоїти схвильованих батьків, детально розтлумачити їм, яка недуга атакувала їхнє чадо, і як із нею впоратися. Інколи йому навіть доводиться брати до рук гайковий ключ, міняти підшипники чи змащувати рентгенапарат ще радянського виробництва. Тож напередодні Дня медичного працівника ми зустрілися із кам’янецьким «Айболитем», якого так лагідно поза очі називають маленькі пацієнти.

ІЗ ДАЛЕКОГО СХОДУ В ІСТОРИЧНИЙ КАМ’ЯНЕЦЬ

А народився він 72 роки тому в російському містечку Завітінськ Амурської області. Батько працював бухгалтером-ревізором, мати – касиром. У дитинстві мріяв стати льотчиком. Навчаючись у школі, відвідував парашутний гурток, а ще захоплювався авіамодельною справою, брав участь у різних змаганнях і виконав норматив кандидата в майстри спорту із авіамоделізму. Коли ж закінчував 11-й клас, сам керував авіамодельним гуртком, де, власне, і заробив перші гроші. За них придбав спортивний велосипед і тодішнє ноу-хау – магнітофон.

Можливо, Геннадій Віталійович і вивчився б на льотчика, налітав би тисячі кілометрів, якби не приїзд його двоюрідного брата.

– Коли закінчував школу, до нас у гості приїхав мій двоюрідний брат Олексій Матвєєнко, – розповідає чоловік. – Він працював автоінспектором у Благовєщенську. Запитавши про мої плани, порадив вступати до медінституту. В нього знайшлися такі слова, що я вирішив змінити напрямок професійної стежини. Але після закінчення школи призвали в армію. Там я повідомив, що хочу стати медиком, тож службу проходив санінструктором у ракетних військах стратегічного призначення. Перші ази в медицині опанував саме у війську – навчився робити перев’язки, фізпроцедури, розпізнавати хвороби.

Не виходячи із армійського строю, Геннадій Віталійович вступив до студентського – Ленінградської військово-медичної академії, на факультет підготовки авіаційних і космічних лікарів.

До слова, створили її ще 1798 р. за указом імператора Павла І. Чоловік пригадує, що найважче було перші півроку – мало не 24 години на добу гриз граніт науки, звикав до нових уставів і студентського життя.

– Але найбільше запам’яталися відомі медики-науковці, – із захопленням розповідає він. – І досі пам’ятаю, як професор Фелікс Баллюзек, де речі, автор апарату штучного кровообігу, читав нам лекцію про кишкову непрохідність. Він зайшов в аудиторію, увімкнув магнітофон, і ми декілька хвилин насолоджувалися піснею. А далі професор каже: «Товарищи студенты, вы прослушали песню знаменитого американского певца и актера Марио Ланца! Он умер от кишечной непроходимости». Так йому вдалося зацікавити кожного студента.

Пишаюся, що мені пощастило побачити 94-річного професора, академіка, Героя Соціалістичної праці, генерал-лейтенанта медичної служби Володимира Воячека. Його іменем названо лор-клініку. Він ходив маленькими кроками, але голова в нього працювала чудово. Професор завжди перепитував: «Вот так вам понятно?», бо вболівав, щоб ми все зрозуміли.

Із неабияким багажем знань від медиків-аксакалів Геннадій Віталійович розпочав торувати і власну лікарську стежину. З 1972 до 1989 р. служив на різних медичних посадах на Далекому Сході, де на власній шкурі відчув, що таке мороз 52 градуси і як від нього тріщать дерева та дроти. 1981 р. у Хабаровську опанував ще спеціалізацію лікаря-рентгенолога. Втім 1989 р. звільнився з армії та разом із дружиною переїхав до Кам’янця-Подільського.

– Дружина працювала в ательє, – каже лікар. – Вона товаришувала із колегою, чоловік якої був із Кам’янця. Вони мали повертатися на його Батьківщину. Одного дня подруга каже: «Що ви будете залишатися на Далекому Сході, де такі суворі зими, морози до 45, їдьмо із нами!». Коли вперше побачили місто над Смотричем, одразу ж закохалися в нього і не пошкодували про свій вибір.

ХРОНІКИ ЛІКАРСЬКИХ БУДНІВ

Геннадію Віталійовичу запропонували посаду лікаря-рентгенолога в міській дитячій поліклініці. Так він поміняв вишколених військовослужбовців на маленьких вередливих пацієнтів. Не з усіма із першого слова вдається знайти спільну мову. Є такі, які плюють, репетують і навіть міцне слівце вживають. Але, скільки б ті не пручалися, добрий лікар знає, як підійти і переконати кожного бешкетника. Комусь просто достатньо усміхнутися, іншому – розповісти цікаву байку або ж погратися. Допомагає лікарю рентгенолаборант Тамара Попова. Щодня у такому тандемі вони приймають по 15-20 пацієнтів, а в пік захворюваності – близько 30. Найчастіше лікар діагностує бронхіти, трахеобронхіти, гайморити, пневмонії. Рідко, але трапляються пухлини кісток, пороки серця, хвороби кишково-шлункового тракту.

– Все залежить від пори року, – розповідає Геннадій Іванов. – Але останнім часом зустрічаються пневмонії навіть улітку. Таке буває після різкого похолодання або повернення з моря. Батьки не повинні перегрівати дитину, бо тоді послаблюються захисні функції. Все має бути в міру – і рух, і засмага, і купання. Після купання дитину обов’язково потрібно розтерти і замотати в рушник, щоб вона зігрілася.

Раз на місяць зустрічається і вроджена пневмонія в новонароджених. Останніми роками почастішали й атипові пневмонії. Таких хворих одразу направляємо до Хмельницького.

Робимо рентген, щоб з’ясувати, чи є в дитини вроджені вади серця. На щастя, поменшало хворих із пороками. Пам’ятаю, як одного дня побачив хлопчика біля кабінету. Він бігав, грався. Аж бачу: починає синіти і присідати на колінця. З іншими лікарями запідозрили порок серця, а зні-мок підтвердив наші припущення. Хлопчика вчасно прооперували в Києві.

Доводилося виявляти і сторонні предмети. У моїй практиці був випадок, коли побачив, що легеня розкрилася. Придивився, а там маленький шурупчик повністю закрив бронхи. Знаходив і квасолю, хоча вона не рентгеноконтрастна. Насторожило те, що легеня ніби осіла. У Хмельницькому хворого прооперували, дістали по шматочках квасолю, яка від вологи навіть почала набухати. Ковтали діти і батарейки.

Геннадій Віталійович каже, що в нього ще досить сил, щоб сповна віддаватися роботі. Але стверджує, що з радістю передасть досвід та посаду молодим кадрам. Правда, колеги зізнаються, що замінити лікаря Іванова просто немає ким. На запитання, що б ви змінили в медицині, відповів:

– Лікарі мають краще ставитися до пацієнтів, бути уважнішими, навчитися слухати і розуміти. На жаль, є лікарі, до яких приходиш, а вони «під запахом», грубо спілкуються із хворими. Це мені не подобається. А ще хочеться, щоб було менше зайвих паперів і писанини.

Професійне свято Геннадій Віталійович відзначить, як завжди, у колі рідних. За святковим обідом єдиного лікаря в родині привітають дружина, діти та онучка. Потім він подивиться телевізор, візьме до рук історичну книгу, але з нетерпінням чекатиме зустрічі з маленькими й непосидючими пацієнтами.