«ТЕПЕР ДУМАЮ НЕ ПРО ЦІНУ, А ПРО ЦІННІСТЬ»

Демобілізований розвідник АТО Родіон ПЛУГАТАРЕНКО, відслуживши понад рік у зоні бойових дій, повернувся до улюбленої справи – популяризації спорту та оздоровчої фізкультури. В рідному Кам’янці-Подільському він навіть відкрив власний CrossFit спортзал.

31-річний Родіон – професійний військовий, котрий відслужив у Збройних силах України 10 років. Був курсовим офіцером факультету аеромобільних військ і розвідки. На фронті теж служив розвідником, де фізич-на витривалість та здатність швидко мобілізувати ресурси організму можуть врятувати життя.

– Родіоне, 2011 року Ви звільнились з армії в званні капітана, вирішили займатися тренерством і влаштувались у «Нову Будову». Як же знову одягнули бронежилет?

– Мені надійшла повістка 2014 року. 16 травня поїхав на збори, де сформували частину В2233 – батальйон територіальної оборони, а вже 3 липня ми стали на кордон у секторі А (Луганська область). Мене призвали на посаду начальника розвідки. І хоча військовим бути не хотів (тому й звільнився з лав Збройних сил), але розумів, що є обов’язок.

– Кожен новий день у зоні проведення АТО – це випробування.

Що для Вас було найважчим?

– Найбезглуздіша ідея – підпорядкувати батальйон тероборони прикордонному загону, який не був у складі сил і засобів АТО. В ієрархії прикордонники завжди були нижче, але чомусь вони стали нашим начальством, тому будь-який вихід підрозділу детально контролювався. Ми постійно мали відчитуватися, хто і куди їде, що негативно впливало на продуктивність роботи. Але вищі чини побачили цю проблему і через півроку «зняли» нас із підпорядкування прикордонній службі.

– Про те, що відбувається на лінії фронту сьогодні, можна почути і побачити. Інколи інформація шокує. А що найбільше вразило Вас?

– Уявіть, на кордоні немає навіть огорожі, а просто ліс і помічені дерева. З одного боку – червона фарба, а з іншого, на тому ж дереві, – жовта: зробиш один крок – і ти вже перетнув кордон. Бувало і таке, що ми ненавмисне заходили на територію ворога лише через те, що жодного розмежування не було. Я навіть опублікував у «Фейсбуці» фото ніжного проліска, яке зробив на території Росії.

– Чи були якісь позитивні й веселі моменти за рік перебування на фронті?

– Траплялося різне. Найбільше запам’ятав, як одного разу старший розвідник і мій товариш Віталій, контролюючи периметр, маскувався в невеличкому кущі. Сидить він там і бачить, як до нього наближається якась величезна фігура. Товариш уже приготувався захищатися, але «незнайомець» почав їсти кущ, в якому той ховався. Потім придивився і побачив оленя. Ми дуже насміялися, коли слухали розповідь, як у Віталика трусилися коліна через нещасну тварину.

– Як узагалі рідні відреагували на повістку? І чи дозволяло керівництво підтримувати зв’язок із сім’єю, доки Ви були в зоні проведення АТО?

– Незадовго до повістки дізналися, що дружина Настя вагітна. Я пояснив їй, що це мій обов’язок. Вона відреагувала спокійно, бо розуміла, що мушу. Саме тому ніколи не б’ю себе «п’ятою в груди», ніби затятий патріот. Спілкування з рідними не забороняли, його забезпечував потужний вай-фай. Та й узагалі Інтернет у нас не вимикали, бо ж ми розвідники, тому повинні безперервно моніторити всі новини та події. Як начальник розвідки, я повинен був завжди знати, що відбувається, та все аналізувати, аби не допустити помилок у роботі.

– Як змінилося життя після повернення додому?

– У першу чергу змінився мій світогляд. Я перестав думати про гроші, тепер насамперед думаю не про ціну, а про цінність. Рано чи пізно цінність того, що ти даєш людям, усе одно переважить ціну, яку вони за це заплатили. А ще нарешті повернувся до улюбленої спра-ви – тренерства. Разом із дружиною відкрили CrossFit спортзал. Ми навіть не наймаємо працівників – усе робимо самі. І людей тренуємо, і прибираємо, і купуємо інвентар, і програми для занять спортом складаємо… А ще паралельно доглядаємо маленького сина. І хоча важко, але це моє життя, це те, що мені подобається. Я допомагаю людям, і вони це цінують.

Родіон самостійно опанував англійську спортивну термінологію, переклав методичні матеріали, видані у США, заохочує вчитись і клієнтів – програми тренувань для них пише англійською.

Тоді як багато співгромадян нарікають на державу, що не може створити їм потрібних умов для роботи, не дає достатньо пільг і соціальних виплат, Родіон принципово не чекає допомоги – навпаки, хоче сплачувати податки, допомагати розвивати малий і середній бізнес, створювати нові робочі місця, а головне – допомагати людям бути здоровими і привабливими.

Ольга БАНАХ.