ПОПЕРЕДНИК Юхима СІЦІНСЬКОГО
210 років тому народився Михайло Орловський (1807-1887) – церковний і громадський діяч, історик, краєзнавець та етнограф. У дослідженні міст, містечок і сіл Подільської губернії він був одним із попередників Юхима Сіцінського. У №12 за 1888 рік К.Добровольський вмістив у «Подільських єпархіальних відомостях» розлогу статтю «Пам’яті протоієрея Михайла Якимовича Орловського», звідки ми можемо черпати відомості про дослідника подільської старовини. Скористуємося також статтею доктора історичних наук Льва Баженова «Михайло Орловський – діяч українського національного відродження, видатний краєзнавець Поділля».
Добровольський писав: «Протоієрей Михайло Орловський належав до числа найкращих пастирів Поділля… був найвидатнішим у середовищі бідного сільського духовенства… володів широкими історичними знаннями, був талановитим письменником на грунті історії краю». Він усе життя перебував у гущі народу, сповна розділив долю подільського села, подвижницькою працею на тлі пастирства і краєзнавства виступив як діяч українського національного відродження другої половини XIX століття.
Народився Михайло Орловський 30 вересня 1807 року в селі Кочубіїв Кам’янецького повіту (нині Чемеровецького району Хмельницької області) в родині священнослужителя. Хоча батьки належали до пастирської бідноти, але зуміли дати сину необхідну освіту, прищепили любов до літератури, до отчого краю. Спочатку Орловський закінчив Кам’янецьке духовне училище. З 1824 року навчався у Подільській православній духовній семінарії. Тут він захопився читанням художньої та історичної літератури, збиранням власної бібліотеки. Пристрасть до книги зберіг у собі назавжди. Його бібліотека, що у 60-80-ті роки налічувала понад 2000 томів, була найкращою з-поміж приватних на Поділлі за якісним підбором книг, особливо з історії краю. Також були стародруки та унікальні рукописи.
Уже в старших курсах семінарії учень Орловський почав збирати фольклор, записувати звичаї та обряди сіл Кам’янецького повіту, глибоко вивчати історію Поділля. Він став засуджувати кріпосництво, свавілля поміщиків, у дискусіях із шляхтичами та русофілами відстоював право українського народу на своє існування. Все це заклало основи його подальшої просвітницької й наукової діяльності.
1835 року Михайло Орловський прийняв парафію у селі Глядки Проскурівського повіту (тепер Волочиського району). До останніх днів упродовж 52 років працював він священиком Свято-Михайлівської церкви. Якщо більшість сільських священиків тоді перетворилася на затурканих і обмежених служителів культу, як це образно описав випускник Подільської духовної семінарії Анатолій Свидницький у романі «Люборацькі», то Орловського не засмоктала рутинна буденщина. Навпаки, він повністю використав перебування у сільській місцевості для потреб творчості й просвітництва.
Орловський розпочав громадську діяльність у селі Гладки з відкриття при церкві парафіяльної школи для дітей і дорослих селян віком до 30 років для навчання їх грамоті. Водночас здобув велику прихильність у сільських мешканців активним захистом їхніх інтересів у судах, заступництвом перед чиновниками і поміщиками на посадах з 1836 року депутата, а згодом упродовж тридцяти років благочинного свого округу. З 1846 року протягом тривалого часу Орловський був діяльним співробітником Подільської опікунської ради бідних духовних осіб, рішуче обстоював права сільських священиків. Не забував він і семінарію, для якої передав із власних зібрань понад 140 стародруків і рукописів. Проте найбільші обдарування в Орловського виявилися на грунті дослідження і популяризації історії й народознавства Поділля.
Наприкінці 1850-х років Михайло Орловський відгукнувся на заклик Подільського єпархіального начальства про написання історико-статистичних описів міст і сіл, церков і парафій краю для протистояння католицизму. Збираючи матеріали для праць, Орловський захопився археологією, старожитностями, фольклором та етнографією, пошуками істини з історії Поділля і вийшов за встановлені офіційними програмами рамки дослідження. Він встановив наукові зв’язки з випускником Кам’янецької духовної семінарії Калеником Шейковським і передав йому багато матеріалів для його праці «Побут подолян» (1860), заприятелював із діячем українського національного відродження Пантелеймоном Кулішем, якому надіслав 1861 року понад 2000 подільських прислів’їв, говірок, зібраних ним у Проскурівському повіті, публікував етнографічні статті з життя українських селян у журналі «Основа» та виданнях Російського географічного товариства.
Визнання в науковому світі та серед краєзнавців Михайло Орловський здобув завдяки численним історичним публікаціям у «Подільських єпархіальних відомостях», де працював співробітником із моменту їх заснування 1862 року. Зокрема, протягом 1862-1882 років Орловський помістив у цьому часописі 42 великі історико-статистичні описи, які започаткували в українській історіографії та поділлєзнавстві вивчення історії міст і сіл, у тому числі нариси про Проскурів (1863), Вінницю (1863), Сатанів (1862), Ярмолинці (1862), Меджибіж (1862), Летичів (1864) та інші губернські і повітові центри й містечка та села Жванець, Чорний Острів, Смотрич, Бакоту, Тинну тощо.
Для творчості Орловського притаманні об’єктивність викладу фактів, широке використання документальних джерел, порівняльний історико-статистичний метод дослідження. Історію рідного краю Орловський розглядав як невід’ємну частку України. Він змушений писати твори російською мовою за прийнятими тоді стандартами, крізь які чітко простежується самобутність укладу життя на Поділлі українського населення, його духовної і матеріальної культури.
Крім історичних нарисів, Орловський опублікував у «Відомостях» «Короткі записки про кам’янецькі церкви і католицькі костели», «Народні перекази кам’янецьких мешканців про ікону святої Анни», «Малоросійські прислів’я і приказки (числом 844), розміщені в алфавітному порядку», «Народні казки, повір’я, перекази та пісні про старовину», «Подільські колядки та пісні» й інші, в яких він повною мірою розкрив себе як народознавець краю. 1884 року Орловський передав редакції журналу «Київська старовина» ще 1300 подільських прислів’їв.
Як письменник, Орловський відомий історичною повістю «Роксолана, чи Анастасія Лісовська» (1880), в якій виклав власне бачення образу цієї відомої українки, а також є автором низки віршів («Грицько», «Мандрівка» та інші), що зображують будні українських селян.
21 жовтня 1887 року Михайло Орловський помер у Глядках. Багатогранна пастирська діяльність і творчість цього просвітника, вклад у дослідження історії й народознавства Поділля були належно оцінені сучасниками ще при його житті. Він перший із подільських краєзнавців, хто був обраний Почесним членом Російського географічного (з 1860), Російського вільного економічного (з 1863) товариств. Він також був членом Подільського губернського статистичного комітету (з 1863), Подільського єпархіального історико-статистичного комітету (з 1865), удостоєний орденів, медалей, премій, подяк (понад 35 різних відзнак) державними, єпархіальними органами і науковими товариствами, одержав високу історіографічну оцінку своїх послідовників – поділлєзнавців Митрофана Симашкевича, Миколи Яворовського та Юхима Сіцинського.
У Хмельницькому з 2007 року встановлена міська премія імені Михайла Орловського в галузі історико-краєзнавчих досліджень. 2016 року премію із врученням диплома лауреата та виплатою грошової винагороди в розмірі дві тисячі гривень присуджено Володимиру Захар’єву. Володимир Анатолійович – літератор, журналіст, археолог, краєзнавець, історик, архівіст.