«ЖИТТЯ – ГРА З ПАЗЛАМИ, ЯКІ ПОТРІБНО З’ЄДНАТИ»

Один із президентів США, відомий політик Теодор Рузвельт якось сказав: «Найголовніша формула успіху – знання, як поводитися з людьми». І в цьому він не помилився, адже саме завдяки психології дослідники навчилися дізнаватися, що криється в потаємних куточках мозку людини, керувати її емоціями і заліковувати болючі душевні рани.

У Кам’янці-Подільському теж нерівно дихають до психології. Її вивчають, пропагують, практикують і втілюють, але мало хто знає, із чого ж почалася ця історія, і хто був першопрохідцем.

Фундатором регіонального осередку психологічної науки і практики вважають знаного на Кам’янеччині педагога 70-річного Віктора Федорчука – відомого науковця, автора понад 120 наукових і науково-методичних праць, значну частину яких присвячено проблемам теорії та практики соціально-психологічних тренінгів. Невтомна праця чоловіка була відзначена Почесними грамотами Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки, знаками «Василь Сухомлинський» і «Відмінник освіти України» та відзнакою Кам’янець-Подільського міського голови «За заслуги перед громадою».

– Вікторе Миколайовичу, що привело в психологію?

– Відслуживши в армії та закінчивши Кам’янець-Подільський державний педагогічний інститут, я здобув фах учителя фізики, за яким і розпочав трудову біографію. Однак закоханість у психологію круто змінила подальшу долю. 1989 року на базі кафедри педагогіки і психології теперішнього Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка утворили кафедру психології, яка стала першим навчально-науковим осередком психологічного спрямування у вищих навчальних закладах нашого міста.

Працюючи на посаді завідувача новоствореної кафедри, завжди намагався пояснити, що психологія не лише необхідна для педагогічної професії, але й спроможна допомагати людям у вирішенні багатьох життєвих проблем, впливати на переконання, ухвалення важливих рішень, здатна зміцнити внутрішні сили і віру в себе. Ця наука є необхідною для громадян не лише у столицях (а це було так на той час), але й у регіонах.

– Які роки стали переломними в історії психології на Кам’янеччині?

– Найважчими, але в той же час і найпродуктивнішими були 90-ті роки. Активна пропаганда психології від мене та моїх колег дозволила збільшити кількість годин із психології в навчальних планах педагогічних спеціальностей. Тоді мене вперше почули з приводу того, що кожен педагог у своїй діяльності насамперед психолог. Пізніше розпочали підготовку фахівців за другою вищою освітою зі спеціальності «Практична психологія». У 1994-1995 роках було завершено оформлення кабінету психології. Я проводив безліч соціально-психологічних тренінгів для майбутніх практичних психологів і педагогічних працівників на базі літніх таборів відпочинку. Нині пишаюся своїми учнями, серед яких є доктори педагогічних наук Ірина Кучинська, Валентина Мірошниченко, Людмила Романовська, доктор психологічних наук Ірина Біла та інші.

– Як психолог, яку власну рису характеру вважаєте найвизначнішою?

– Мушу зізнатися, що я – невиправний перфекціоніст, тому не пам’ятаю за своє життя дня, коли не намагався покращити себе і свою справу. Завдяки цій рисі разом із колегами ми щодня вдосконалювали методику проведення занять із використанням сучасних освітніх технологій: активного соціально-психологічного навчання (тренінгів, ділових і рольових ігор, брейнстормінгу та ін.), аналізу складних педагогічних ситуацій, розв’язування психологічних задач, програмованого навчання. Незважаючи на вік, маю невпинне прагнення до нового, самовдосконалення, розвитку, бажання бути в авангарді психологічної науки й практики. Цьому сприяли регулярні наукові стажування на базі провідних центрів психологічної науки в Україні, зокрема: навчання з клієнт-центрованої психотерапії під керівництвом австрійських тренерів, семінари сімейної психотерапії Вірджинії Сатір та Носсрата Пезешкіана, активне соціально-психологічне на­вчання за методом Тамари Яценко, семінари з нейролінгвістичного програмування, гештальттерапії тощо.

– Одну зі своїх книг Ви назвали «Життя – гра з пазлами, які потрібно з’єднати». Як знайти ту частинку пазла, якої бракує?

– Коли людина заходить у глухий кут, вона потребує допомоги. І краще, щоб ця допомога була професійною. Поки що не все людство, в тому числі й Україна (особливо маленькі міста і села), дійшло до того, що психолог – це такий же необхідний лікар, як стоматолог чи хірург. Зазвичай до психологів звертаються у вкрай важких ситуаціях, у критичному стані, коли людина не бачить жодного іншого виходу, а не тоді, коли зарадити проблемі легше і все не так запущено.

Багато років я пропрацював у К-ПНУ, а 2016 року став викладачем психології Подільського спеціального навчально-реабілітаційного соціально-економічного коледжу. В обох вишах студенти часто мене запитували: «Навіщо людям психологія?», на що я завжди відповідав – щоб навчитися розуміти навколишніх і самого себе. Бо немає на світі кращого відчуття, ніж гармонія зовнішнього і внутрішнього світів.

Ольга БАНАХ.