ЛЕГКА РУКА І ДОБРЕ СЕРЦЕ

Пропозиція очолити хірургічне відділення міської лікарні для Валерія АРСЕНЮКА стала несподіванкою. На роздуми часу не було, тож довелося погоджуватися. Тоді у свої 40 гадав, що недовго «господарюватиме» у хірургії – тиждень-два, але розтягнулося на роки. 4 березня виповниться 15 років, як Валерій Вікторович своє відділення називає другою домівкою, колег вважає не лише професіоналами, а й надійними друзями і пишається словами подяк від пацієнтів. Напередодні символічного ювілею ми побували у хірургічному відділенні, яке за попередні роки кардинально змінилося на краще. Нові вікна та двері, комфортні палати, простора операційна з трьома столами, сучасною апаратурою й обладнанням, кондиціонери, а головне – привітний професійний колектив. Відділення розраховане на 30 ліжок, 5 з яких – дитячі. Не так давно облаштували палати єврозразка, для ветеранів Другої світової війни, для учасників АТО.

Візиту журналістів тут не бояться, натомість із радістю проводять екскурсію, нічого не приховуючи. Навпаки, тішаться зроб­леному, не стоять на місці та виношують плани на майбутнє.

А день, коли Валерій Арсенюк став завідувачем, він і досі па­м’ятає до дрібниць.

– Кажуть мені колеги – збирайся і йди до Романчука (колишній начальник міськуправління охорони здоров’я. – Прим. ред.), бо тебе завідувачем хочуть зробити, – ділиться спогадами Валерій Вікторович. – Яким завідувачем? У мене тоді була лише друга категорія і пропрацював не так багато. Але роботи не боявся, тому погодився. Наступного дня на ранковій п’ятихвилинці в новому статусі мене представили колегам. Ставку зробив на колектив, на молодих спеціалістів. Рік за роком – і наше відділення стало одним із найкращих в області. Вже майже 10 років, відповідно до результатів департаменту охорони здоров’я Хмельницької ОДА, наше відділення посідає друге місце після обласної лікарні. Виконуємо 1500 операцій у рік, у середньому щодня здійснюємо по 2-3 хірургічні втручання. Забули той час, коли операційні дні були лише у вівторок і четвер. Одними з перших в області, з 1999 року, почали виконувати малоінвазивні операції за допомогою лапароскопічного комплексу. Тоб­-то, навіть під час складної внутрішньочеревної операції (при жовчнокам’яній хворобі, панкреатитах, виразці шлунка тощо) хворому роб­лять 3-4 маленькі розрізи, і того ж дня він встає на ноги. Згодом почали проводити оперативні втручання при грижах різної локалізації з використанням поліпропіленових сіток, що дає змогу уникати рецидивів. На сьогодні маємо і якісне технічне забезпечення, і професійні кадри – в колективі з 34 працівників – 8 хірургів. Більшість із них з гордіс­тю називаю своїми учнями і довіряю на всі 100%. Відверто кажучи, не очікував, що потягну таку махіну і створю такий колектив.

Енергійному завідувачу вдається тягнути господарство у хірургії, чи не щодня проводити операції, писати наукові статті (їх уже понад дві сотні), досліджувати цікаві теми і видавати монографії, яких має 8. Він отримав 4 патенти на винаходи і 15 по­свідчень на раціоналізаторські пропозиції. Є представником Асоціації герніологів України, постійно бере участь у різних конференціях, семінарах як в Україні, так і за кордоном. Стіна та полиці в його кабінеті вщент заповнені грамотами, подяками, різними сертифікатами. Серед них і подяка від прем’єр-мініст­ра України, медаль «За сприян­-ня органам внутрішніх справ», відзнака міського голови «За заслуги перед громадою», грамоти облуправління охорони здоров’я, міськради, адміністрації міської лікарні №1, його фото було занесено на обласну Дош­ку по­шани «Найкращі люди Хмельнич­чини». Серед свіжих нагород – срібна медаль «Святий Миколай Чудотворець» за плідну спів­працю з Харківським інститутом післядипломної освіти та відзнака до Дня народження академіка Олександра Шалімова. Та жодні грамоти й нагороди не замінять теплих слів від колег і пацієнтів.

– Працюю у відділенні вже дев’ять років, і кожен день із таким завідувачем розпочинається позитивно, – зізнається дитячий хірург Мирослав СМОТРОВ. – Приємно працювати із фахівцем, який врятував не одне людське життя. Знаю, що Валерій Вікторович «зашивав» серце військовому, котрий зазнав ножового поранення під час сварки. Боровся і за життя поранених міліціонерів, у яких злочинці кинули гранати. Для нас він Аполлон хірургії, на якого варто рівнятися. Разом із ним оперували чимало пацієнтів. Зокрема, недавно врятували чоловіка, який натрапив на штир у паркані та проколов собі нижню щелепу. Для нас кожна операція – важлива справа, до якої підходимо з усією відповідальністю. Не соромимося радитися один з одним, адже всі працюємо на спільний позитивний результат. Нещодавно ла­мали голову, як допомогти 4-річній дівчинці з Хмельниччини, яка ма­ла кишкову непрохідність. Попри складну операцію та двотижне­ве перебування в лікарні, дитина пішла на поправку. Крім операцій, йому вдалося покращити умови і у відділенні. Наш завідувач – фахівець вищого класу, і ми хочемо, аби він і надалі залишався на цій посаді. Колектив його любить і поважає.

Ще будучи студентом, тамуючи подих, заходив у відділення Олександр ГРИНІВ, який уже майже 10 років працює під керівництвом Валерія Арсенюка:

– Пам’ятаю, як навчався в мед­училищі та приходив сюди на практику. Ще тоді нам, зеленим студентам, Валерій Вікторович дозволяв заходити в операційну і спостерігати за операціями. І це вже для нас було чималим досягненням. Коли ж навчався у Вінницькому медуніверситеті, шість років поспіль літню практику проходив у кам’янецькому хірургічному відділенні. На 4 курсі здавав літню практику і під час захисту мій викладач-професор, ді­знавшись, де я практикувався, із захватом сказав, що знає кам’янецьких хірургів Арсенюка, Бартоша і Зюбрицького через їхні статті, надруковані у журналах із клінічної хірургії. Коли я почув це – аж загордився. Адже знав їх особисто. На той час Валерій Вікторович активно писав статті, проводив лапароскопічні операції, санації при гострих панкреатитах тощо.

Мене наставник навчив пра­цювати на лапароскопічному апа­раті, і ми виконуємо понад 200 операцій у рік. А ще разом їздимо на різні конференції та курси. Запозичуючи досвід колег, мріємо і собі про діагностичну лапароскопію.

– На відміну від інших відділень, у нашому здорова обстановка серед колег, – додає судинний хірург Дмитро ПЕТРУК. – У нас завідувач – справжній профі, який навчає працювати і ніколи не перетягує ковдру на себе, а завжди до­помагає організувати роботу. Особисто мене навчив черевній хірургії та посприяв у перекваліфікації на судинного хірурга. Він ніколи не стає на перепоні, а навпаки – допомагає в усьому, розвиває та популяризує наше відділення. І взагалі, він класний, вміє організувати роботу в нестандартних ситуаціях.

Довго розмовляти у лікарів не було часу, бо чекали пацієнти. Разом із ними навідати хворих напросилися і ми. Попри болячки, вони першими йдуть на розмови, аби висловити вдячність персоналу відділення.

– Після перенесеної операції почуваюся добре, – каже пенсіонерка Надія Биковська. – Одужанню сприяють добрі слова лікарів, чуй­не ставлення медсестер. Вони і доб­рим словом підтримають, і не боляче перев’язку зроблять, і по декілька разів на день поцікавляться, як я почуваюся. Я їм усім вдячна за турботу, бо мають золоті руки і чуйне серце. Особлива подяка Валерію Арсенюку, який уже двічі мене рятував.

Перед операцією напрочуд спокійна і Світлана Вершигора:

– Атмосфера у відділенні настільки спокійна і позитивна, що доки чекала на результати обстеження, так розслабилася, що аж заснула. Валерія Вікторовича знаю давно: 15 ро­ків тому він оперував мою маму, тепер і я потрапила до нього. Для більшості пацієнтів візит до лікар­ні – це стрес. Але після спілкування з таким завідувачем стресу немає, натомість є душевний спокій, рівновага і віра в те, що все буде добре.

А саме від цього залежить швидке одужання.