Понеділок, 23 Листопада 2020 р.

ЛЮБОВ ДО МУЗЕЮ ДОВЖИНОЮ В ЖИТТЯ

2020 рік багатий на різні музейні події, зокрема, цього року ми відзначаємо 130 років із дня заснування музею, також у лютому виповнюється 105 років із дня народження Григорія ХОТЮНА, з іменем якого пов’язана ціла епоха в історії нашого музею, оскільки він його очолював 35 років, відроджуючи фактично з руїн.

Григорій ХотюнНародився Григорій Миколайович 4 лютого 1915 року в с.Покровське Дніпропетровської області. Батьки хлопчика займалися сільським господарством. Родина була бідною і багатодітною, в Григорія було ще двоє братів і п’ятеро сестер. Після закінчення школи юнак навчався у школі ФЗУ при заводі « Більшовик» у Києві та здобув спеціальність формувальника. В серпні 1932 року Григорій переїхав до брата в Ленінград, де працював за спеціальністю на заводі ім.Кірова.
В листопаді 1933 року добровільно пішов на службу в армію. Цього ж року померла мати Григорія. Після строкової служби, 1935 року, вступив на навчання на робфак при Автодорожньому інституті, який закінчив екстерном 1937 року. Далі Григорій стає сту­дентом музейно-крає­знавчого факультету Ленінградського інс­титуту культури, який закінчив у червні 1941 р., здобувши спе­ціальність історика-­музеє­знав­ця. Під час навчання в інституті молодий чоловік працював позаштатним екскурсоводом музею Історії релігії і атеїзму Ака­де­мії наук СРСР, а у вересні 1939 ро­ку за мобілізацією був при­званий до лав Радянської армії, і в складі 101 полку гаубичного артилерійського полку брав участь у фін­ській війні до 1 січня 1940 р., оскільки був відкликаний на на­вчання в інститут згідно із наказом міністра оборони СРСР.
Після закінчення інституту молодого спеціаліста направи­-ли на роботу до Воронежа, де він із 15 червня по 22 серпня 1941 р. пра­цював заступником дирек­тора із наукової частини обласного Музею революції. Того ж року був мобілізований до армії, спочатку в 55-й запасний Стрілецький полк, а потім, із березня 1942-го до вересня 1944 р., був зв’язковим 801 окремого батальйону зв’язку 344 стрілецької дивізії, згодом переведений на посаду скарбника 481 окремого саперного батальйону цієї ж дивізії, де прослужив до грудня 1945 року.
Під час служби було все, чим «багата» війна: авіаційне і мінометне бомбардування, розвідка боєм, окопне сидіння, наступ. Разом із військами Григорій Хо­тюн звільняв від нацистів Біло­русію, Литву, Польщу. Перемогу зустрів під Ригою, а звідти пролягла дорога на японський фронт Далекого Сходу.
Уже згодом, після демобілі­зації 1946 р., кавалера ордена Червоного прапора призначають інспектором музею у Воронежі, да­лі за направленням управління музеїв УРСР при ЦК КП(б)У був призначений директором обласного краєзнавчого музею в м.Ста­ніславів (тепер – Івано-­Франківськ), де пропрацював два роки.
1948 року за станом здоров’я молодий чоловік повертається до Воронежа.
А вже з 1949 року своє життя Григорій Миколайович назавжди пов’язує з українським містом над Смотричем, оскільки з 9 лютого 1949 року був призначений на посаду директора Кам’янець-­Подільського історичного музею-­заповідника, де й пропрацював до липня 1984 р.
При новопризначеному директорі у штаті музею працювали 12 осіб: директор, три нау­-кові працівники та вісім осіб тех­нічного персоналу. Як згадував Григорій Миколайович, на кожному кроці в музеї були «сліди війни»: на мінареті Петропавлівського костелу зруйновано балкон, відбито капітель, зруйновано приміщення фортеці, пограбовано музейні фонди.
«Монах із ношею»Під умілим керівництвом Гри­горія Хо­тюна музей почав від­роджува­тися, зокрема, фондосховище збагатилося колек­ціями з нумізматики, творами живопису, графіки і скульпту­ри. Перебуваючи у відряджен­ні в Москві, Хотюну вдалося налагодити зв’язки з Музеєм східних культур, що дало можливість направити до Кам’янця ви­ставки митців із Китаю, Японії, Індії, художні виставки з респуб­лік СРСР.
Значною подією в житті Ка­м’янця стало відкриття залу органної музики в приміщенні Петропавлівського костелу, після реставрації органу в 1977-78 роках майстрами з м.Раквере (Естонія). Завдяки зусиллям директора, 1967 року музею передали приміщення Ратуші, яке стало місцем експонування різноманітних виставок. Згодом, 1982 ро­ку, музей отримує відрестав­роване приміщення колишньої православної семінарії, де розмістилася Картинна галерея (тепер – Галерея мистецтв).
Одного разу, перебуваючи із сім’єю в родичів у Воронежі, Гри­горій Миколайович побачив у антикварному магазині скульп­туру «Монах з ношею», ціна якої тоді складала 1200 крб. І незабаром наш музей поповнився ще одним шедевром світового мистецтва, який став відомим далеко за межами нашої держави. Його сьогодні можна побачити у стінах Галереї мистецтв, що розташована у Старому місті, на майдані Вірменський ринок. Також Григорій Хотюн був одним з ініціаторів створення 1977 року на території Старого міста історико-архітектурного заповідника. Наприкінці 1950-х – на початку 60-х років під керівництвом Григорія Хотюна та археолога Бориса Тимощука проводилися археологічні роботи з обстеження Бакоти та її околиць.
Як згадують колеги, які працювали разом із Григорієм Миколайовичем, це був вихований, інтелігентний, справедливий і суворий керівник, який міг до­помогти порадами, був щедрий на похвальні слова, на заслу­-жені премії для працівників музею, пам’ятав, коли у праців­ників дні народження, завжди вітав кожного, незважаючи на те, хто яку посаду займав. Крім ос­новної роботи, Григорій Хотюн на громадських засадах майже 13 років очолював профспілку працівників культури, куди входили 16 організацій міста. В липні 1984 року, після 35-річної роботи в музеї, пішов на заслужений відпочинок.
Григорій Хотюн був одружений із Валентиною Савельєвою (дівоче прізвище). Від цього шлюбу народилася донька Надійка. Тепер Надія Григорівна Цесаренко проживає в Кам’янці-Подільському і працює викладачем фортепіано у музичній школі ім.Фадея Ганицького. Внучка Григорія Миколайовича Ірена вийшла заміж за сина прем’єр-міністра Польщі (2001-2004 рр.) Лешека Міллера і тепер разом із дочкою (правнучкою Григорія Хотюна) Монікою проживають у Польщі. Після смерті дружини 1968-го, через чотири роки, Григорій одружився вдруге. З дружиною Іриною Павлівною Висоцькою вихова­ли сина Миколу, який нині мешкає в Америці.
Улітку 2000 року Григорій Хо­тюн закінчив свій земний шлях. Похований у Кам’янці-Подільському, на кладовищі на Нігинському шосе.

Ольга ВЕНГРОВА, завідувачка відділу маркетингу та інвестування К-ПДІМЗ.