Субота, 04 Грудня 2021 р.
19 Листопада 2021

Михайло СІМАШКЕВИЧ: «Я БИ ЖИТТЯ НЕ ПЕРЕПИСУВАВ»

Приводів завітати на інтерв’ю до голови Кам’янець-Подільської районної ради Михайла СІМАШКЕВИЧА було два. По-перше, 20 листопада він святкуватиме 60-річний ювілей. Другою причиною для спілкування став рік перебування на посаді голови райради.

Дідусь з онуками - найкращі друзі: Давид Трушев, Михайло Сімашкевич, Богдан Трушев– Михайле Євстафійовичу, рік тому, 25 листопада, Вас обрано головою Кам’янець-Подільської районної ради. У першому коментарі для «Подолянина» на цій посаді Ви зазначили, що спів­праця з громадами проста – їхати у кожну ТГ, спілкуватися, спіль­но знаходити шляхи вирішення тих чи інших проблем, незважаючи на партійні приналежності. Вийшло так просто, як Ви казали?
– Відповідаючи в загальному, скажу: нічого простого у цьому жит­ті немає, але немає і нічого складного, якщо людина насправді хоче щось зробити.
Згідно із законом, наші громади тепер є самостійними, уособленими, і закон «Про місцеве самоврядування» дає їм великі повноваження. Чого не скажеш про районні ради. На сьогодні поки немає змін у Конституції, які б якимось чином передбачали механізми їх фінансування. Наразі ми фінансуємось із залишків 2020 року. Хоча в Конституції районні ради є, і в Украї­ні також – їх нині 119. Усі в однаковому становищі.
У планах уряду, доки не ухвалюються зміни до Конституції, виділити на кожну районну раду 1 міль­йон 297 тисяч гривень (при потребі – близько 5 мільйонів).
Самі розумієте, що тепер у райрадах обмежені повноваження і немає такої відповідальності, як було до моменту остаточного формування територіальних громад. На сесіях ухвалюються рішення, пов’язані із фінансуванням, а фінансування фактично закінчується.

– З якими громадами вдалося попрацювати найбільш плідно? У якій сфері?
– Якщо згадувати великі громади, то ми успішно співпрацюємо і з Чемеровецькою, і з Дунаєвецькою, де міські голови мають великий досвід і вміють бути гарними партнерами. І з Новоушицькою громадою також усе складається.
Працюємо саме в соціальних напрямках. До керівництва громад прийшло також багато молодих і нових людей, які не мають певного досвіду та навичок, тому ми можемо допомогти, зокрема, і в сфері міжнародного співробітництва.

– Із Вашим приходом у район пожвавилася його міжнародна співпраця, зокрема з партнерами з Польщі, які багато років спів­працювали і з містом. Які плани у цій галузі?
– Насамперед вони стосуються сфери транскордонного співробітництва. У жовтні до нас приїжджали партнери з Глогува, приїхав і депутат польського Сейму (аналог нашої Верховної Ради), і Почесний консул України в Ополі – жінка, яка опікується проблемами українців у Польщі.
Один наш приїзд до давніх польських партнерів приніс допомогу 75 тисяч у вигляді медичного обладнання – спеціалізованих крісел для дітей після певних операції. Ми їх передали до обласної лікарні, бо тільки там роблять такі операції, але інше, в тому числі засоби захисту, – до громад.
Наразі продовжуємо працювати з депутатами Сейму. Також наді­йшло запрошення від поляків – вони підготували для нас рентгенівський апарат. Так, не новий, йому чотири чи п’ять років, але для лікарні в невеликому містечку дуже навіть знадобиться.
У Польщі наразі ухвалений закон про транскордонне співробітництво. І ті українські громади, котрі укладають договори про партнерство, зможуть скористатися коштами з польської програми, схожої на наше «Велике будівництво», але, звісно, з іншою назвою. До 50 відсотків тих коштів, які надійшли з Євросоюзу, вони мають право спря­мувати тергромадам в Україні.

– Траплялися місця у приєднаних громадах, куди Ви потрапили вперше і були чимось вражені?
– Я і раніше відвідував ці території, ще під час роботи в податковій службі. Наразі всі громади однаково вражають поганими дорогами і, на жаль, спорожнілими хатами.

– Приєднані громади вирізняються якоюсь специфікою в порівнянні з колишнім Кам’янець-­Подільським районом?
– Швидше можна сказати, що їх поєднує, – брак коштів. Фінансуван­ня, фінансування і ще раз фінансування, якого дуже потребують громади, є найболючішим питанням району.
Ми спілкуємося з громадами, бо ні районна рада, ні райдержадміністрація не мають наразі повноважень впливу, тому тільки здійснюємо комунікативні функції.
Ніби керівництво країни планує, аби друга ланка медицини все-таки залишилася під нашою опікою. Але ж знову постає питання фінансування.
15 відсотків податку з доходів фізичних осіб уже забрали від громад, залишився тільки акциз, який ледве відстояли. Постає наразі питання, щоб 3-4 відсотки з цього податку залишалися в районних радах. Але ж де їх взяти – тергромадам це невигідно. Керівництво країни не дуже розуміє, що робити з райрадами. Хоча президентська гілка влади обходиться дорожче.

– Хоча в райдержадміністрації також залишилося небагато повноважень… До речі, як склалася співпраця з головами РДА, спочатку – Анатолієм Бернашевським, а тепер – Олександром Анур’євим?
– Не співпрацювати ми не можемо, бо перебуваємо у схожому становищі. Коли будуть зміни в законодавстві, вирішиться щось із перфектами, будемо чітко знати розподіл наших обов’язків. З Анато­лієм Бернашевським була актив­ніша робота, бо спільно визнача­лися, яке майно і як передавати на баланси громадам.

– А з головою облдержадміністрації Сергієм Гамалієм?
– Ми особисто один одного знаємо давно, товаришуємо. А щодо облдержадміністрації, то і з Гама­лієм, і його заступником – кам’янчанином Володимиром Юр’євим, тримаємо зв’язок. І з якими б питаннями до них не зверталися, завжди йдуть назустріч, жодного разу не сказали «ні», якщо справа в їхній компетенції.

– Як оцінюєте роботу депутатських корпусів?
– Подобається, як відбуваються сесії у Чемеровецькій громаді, конструктивний колектив, здатний по 400-500 питань вирішити за засідання, адже активно працюють у комісіях, готуючись до сесій.
Веліна Заяць, міська голова Дунаєвецької громади, – також людина з досвідом вмілої організації роботи. І що мені подобається в деп­корпусах цих громад, на відміну від Кам’янця-Подільського, – партійна приналежність у них не затьмарює голів і не впливає на вирішення життєво необхідних питань.
Так само аполітичним є і депкорпус районної ради. Хоча, звичайно, ми ухвалюємо і політичні звернення до керівництва країни. Проте всі дискусії в райраді мають конструктивний характер, і ви бачите, що сесії в нас відбуваються по-діловому, за декілька годин усе вирішуємо, бо готуємося плідно на комі­сіях. Голосувати ніхто нікого не примушує, голосує кожен так, як вважає за потрібне.

– Недавно «Подолянин» спілкувався з медиками району, і з’ясу­валося, що не всі тергрома­ди однаково активно беруть участь у фінансуванні медзак­ладів, до якого їх примушує децентралізація. Райрада якось бере участь у вирішенні ситуації?
– Так, у комунікативному руслі.
І збиралися з головами громад, і виїжджали в Оринин, Стару Ушицю, обговорювали фінансування. Хтось міг це зробити, але не кожна громада має можливості для фінансування, бо, як я вже казав, ПДФО тепер залишається в громадах на рівні не 75 відсотків, а 60.

– Протягом майже року райрада, згідно із законодавством щодо децентралізації, передавала на баланси громад майно, що раніше перебувало на балансі райради. Проте деякі з них залишилися непереданими, і було ухвалено рішення про приватизацію та продаж на аукціоні приміщень аптек, зокрема, у Жванці та Соколі, деяких будівель шкіл, наприклад, Вітковецької та Гуто-Чугорської. Це майно не захотіли брати громади?
– Якщо говорити про те майно, яке ми передавали громадам, а в нас було зобов’язання зробити це до 1 липня, ми його передавали, але дехто не захотів брати певні об’єкти, принаймні одразу. Мовляв, навіщо нам ті розвалюхи. Потім уже виникли інші думки, коли знайшлися інвестори, але вже було ухвалено рішення про приватизацію.
Ми здійснюємо оцінку цих об’єктів та виставляємо їх на аукціон. Але одразу скажу, що на зарплату райраді виручені на аукціоні гроші не підуть, бо це нецільове використання коштів. Вони можуть піти тільки на розвиток громад – придбання чогось необхідного. Депутатський корпус райради пов’язаний з усіма громадами нашого тепер великого Кам’янець-Подільського району, тому на сесії райради будемо спільно вирішувати, куди спрямувати кошти.

– Чим відрізняється робота го­лови райради від роботи міського голови, яку Ви виконували в Кам’янці-Подільському протягом 10 років?
– Райрада не хвилюється про тепло, газ і загалом фінансування бюджетних сфер, це роблять у тергромадах. У цьому плані тут легше.

– За містом не сумуєте, не пошкодували, що не брали участі у виборах на Кам’янець-Подільського міського голову?
– Я в місті живу. Наскільки розумію, міська тергромада знаходиться на території Кам’янець-Подільського району (усміхається). Про те, що не брав участі у виборах, не шкодую, адже при нинішніх політичних розкладах у місті працювати практично неможливо.

– А якщо випаде нагода, знову балотуватиметеся?
– Ні. Навіть думки такої не спадає.

– Чи змінилося до Вас ставлення деяких колег чи друзів після того, як припинили бути мером?
– Зовсім не відчуваю якихось змін. Тепер навіть частіше просто так телефонують ті, які дзвонили, бо їм щось потрібно було.
Головне – залишатися людиною в будь-якому випадку. Згадаю ситуацію, коли через буревій пошкодився дах на адмінбудівлі райради. І я був вражений, що наші підприємці одразу прийшли на допомогу. Один цвяхи привіз, один – шмат жерсті, хтось технікою допомагав тощо.
Досі телефонують щодо проєктів, які розпочиналися в місті ще за моєї каденції. Наприклад, приємно було чути дзвінок від підприємців, які займаються сміттєпереробним заводом. Вони поділилися радістю, що нарешті їм погодили фінансування.
– Щодо ремонтів, бачимо, і всередині приміщення є зміни.
– Так, ми повністю відремон­ту­вали другий поверх, бо ці стіни давно не бачили ремонту. На ро­боту прийшов новий завідуючий господарськими питаннями, який ледь не влас­норуч сам це все робив.

– Чи продовжуються Ваші волонтерські справи?
– Звичайно. Хлопці зверталися з проханням допомогти з мішками для піску на передову, для укріп­лень тощо. То колеса просили. Загалом усім, що потрібно, і що в наших силах, допомагаємо.

– 20 листопада Ви відзначите 60-річний ювілей. Чим найбільше пишаєтеся?
– Тим життям, яке прожив і живу. Радію тому, що було добре, досвід принесло те, що було погане, сподіваюся на щось краще.

– А якби відмотати трохи час назад, щось змінили б?
– Я би життя не переписував.

– Тепер вдається приділити більше часу родині? Бачили на фото в соцмережах – у вас так підросли улюблені внуки…
– Дуже радію за дітей, за внуків. Хочу, щоб вони були здорові й мали перспективи. Ми з онуками, як і раніше, залишаємося найкращими друзями, намагаюся з ними проводити всі вихідні.
Хлопці дорослішають, проявляють цікавість до татового бізнесу.
В нас тепер усе більше розмов на серйозні теми. Я не відчуваю, що сам став старшим, тільки відчуваю, що вони виросли. Вже допомагаю знайомитися більше з автомобілями і тонкощами керування.

– До речі, щодо автомобілів – у Вашій раритетній колекції за цей рік з’явилося щось нове? Всі ж знають про Ваше захоплення ретро.
– Так, є. «Мерседес», 1938 року випуску.

– Як у Штірліца?
– Точно, чорного кольору! Але ав­то в дуже поганому стані. Поки обмірковую, як привести його до ладу.

– Чого б побажали собі в ювілей?
– Здоров’я собі, рідним, близьким і загалом усім людям. У молоді роки близькими вважаєш тільки родичів. А з віком товариш, якого знаєш усе життя, стає таким же близьким. Дуже важко втрачати людей, яких знав. Жахливе відчуття, коли сьогодні розмовляєш із людиною по телефону, а завтра її немає… Під час пандемії особливо відчуваєш цінність здоров’я.

– Ми ще, напевне, з жодного інтерв’ю від Вас не пішли, не ді­знавшись, чи поділитеся свіжим анекдотом.
– Анекдот несвіжий, і, здається я його вже розповідав, але доречний під час ни­нішнього ставлення держави, бо актуальності не втрачає.
Зустрічаються два куми. Один каже: «Дружина мене вже дістала: зранку дай гроші, в обід – дай гроші, ввечері – дай гроші. І так уже три місяці». Другий кум: «Куди ж вона їх діває?». Перший: «Та не знаю, я ще жодного разу не давав…».
Така ж ситуація і в нашій державі.


ДЕКІЛЬКА ФАКТІВ ПРО МИХАЙЛА СІМАШКЕВИЧА

• Мав бути Олександром, але, зважаючи на те, що народився перед днем святого Михайла, батьки передумали.
• Службу в армії проходив у Військово-повітряних силах.
• Став чемпіоном міста з боксу 1976 року.
• З дружиною – Аллою Сергіївною – знайомий із дитинства.
З шостого класу в школі сиділи за однією партою, жили хата в хату.
• Найдорожчим подарунком у житті називає доньку Юлію, яка зробила йому ще два найдорожчі подарунки, – двох онуків Богдана і Давида.
• Грає на гітарі.
• Чудово готує морепродукти і якось поділився з читачами «Подолянина» рецептом королівської юшки.
• Захоплюється поїздками на квадроциклах.
• Колекціонує ретротехніку, збирає і старі авто, і радіоприймачі тощо. Найціннішим експонатом колекції вважає радіолу 1957 р.
• Переможець загальнонаціональної програми «Людина року – 2014» у номінації «Міський голова».
• Вибір першої професії визначив фільм під назвою «Я – слідчий», переглянутий у дитинстві. За 11 років служби в органах внутрішніх справ пройшов шлях від дізнавача до начальника карного розшуку.
• 13 років працював у органах податкової служби. Розпочав – у податковій міліції, завершив – на посаді першого заступника голови ДПА у Хмельницькій області.
• Має дві вищі освіти (спеціальності – юрист, менеджер організацій).
• Уперше обраний на посаду Кам’янець-Подільського міського голови на виборах 31 жовтня 2010 р., вдруге – 25 жовтня 2015 р.
• Життєво кредо: «В житті можна обіймати багато посад, але якщо ти не будеш людиною, так ніким і не станеш».