ВЕЛИКИЙ БУДІВНИЧИЙ ДОРІГ І ПЕРЕПРАВ
«Ему бы памятник поставить
Перед Великой Слободой,
С цветами вазы к нему ставить
И память чтить, само собой».
Важко повернувшись у ліжку, Станіслав Антонович сумно подивився у вікно й поринув у невеселі думи. Підступна й зла хвороба прикувала його до ліжка. Йому, колишньому начальникові 5-ї дільниці станції Кам’янець-Подільський, депутатові трьох скликань міськради та президентові депутатського клубу, активному учасникові ветеранського руху, Почесному залізничникові та Почесному громадянинові міста, Почесному ветеранові України та почесному голові ради ветеранів війни й праці залізничної станції, кавалерові відзнак «Честь і Шана» та «За заслуги перед міською громадою», нелегко було змиритися зі станом, в якому він опинився. Та не забували його товариші по роботі, ветерани міста: вони часто навідувалися, розповідали про події на залізничній станції, про діяльність ветеранської організації міста.
Не давали спокою ветеранові й думки про онука Олександра, який гідно відстоює в зоні АТО свободу, честь і незалежність України. Олександр часто опинявся у великій небезпеці, та, вихований на найкращих бойових і трудових традиціях нашого народу, він не шукає легких шляхів. На таких офіцерах тримається захист України.
Ось так проходили останні дні Станіслава Барбарука. На жаль, 4 червня 2016 року він відійшов у вічність.
Народився Станіслав Антонович 5 червня 1937 року в с.Сприсівка Дунаєвецького району в сім’ї лісника. Закінчивши школу, два роки навчався в Чернівецькому залізничному училищі. 1956 року почався його трудовий шлях. Спочатку Барбарук був старшим колійним робочим, потім – бригадиром колії Львівської залізниці. 1964 року закінчив Вінницький залізничний технікум, а з 1969 року працював начальником 5-ї дільниці Хмельницької дистанції по станції Кам’янець-Подільський. За значні заслуги в роботі на залізничному транспорті Станіславові Барбаруку 11 грудня 1981 року наказом по Міністерству шляхів сполучення СРСР надано звання «Почесний залізничник» із врученням нагрудного знака. Якщо Станіслав Антонович захотів би подорожувати країнами колишнього СРСР, то зміг би це зробити дуже легко: кожен машиніст потяга з глибокої поваги до прославленого ветерана-залізничника вважав би за велику честь узяти його до себе в кабіну локомотива й провезти по неосяжних просторах.
Станіслав Барбарук значно посприяв розвиткові Кам’янця та будівництву об’єктів промислового призначення. На станції Кам’янець-Подільський, щоб
посприяти будівництву в місті, збудовано естакаду завдовжки 150 м для вивантаження сипучих матеріалів. Брав Станіслав Антонович активну участь у будівництві під’їзних залізничних шляхів заводів легких металевих конструкцій, сільськогосподарських машин, «Мотор», продтоварів, консервного, а також «Вторчормету», міжрайбази. За участі Барбарука здійснено будівництво під’їзних залізничних шляхів цементного заводу та станції Гуменці. Завдяки його наполегливості й ентузіазму споруджено залізничний шляхопровід на Хмельницькому шосе за рахунок Південно-Західної залізниці. Його вартість – 6 млн.грн. Будівництво частини проспекту Грушевського при підготовці олімпійської траси теж відбувалося за участі ветерана.
Як керівник підприємства, Барбарук забезпечив будівництво 35 квартир для працівників дільниці, реконструкцію й утримання залізничних станцій Кам’янець-Подільський, Нігин, Балин, будівництво залізничних зупинок «Сахкамінь», «Слобідська» та «Магістральна».
Станіслав Антонович добре знав історію нашого краю, а також минуле залізничного транспорту регіону: коли й куди відправлено перші потяги. Звісно, він знав усі проблеми залізниці. Взяти хоча би скасування вкрай необхідного для Поділля потяга «Кам’янець-Подільський – Київ». Мало хто знає, скільки зусиль, часу, енергії, здоров’я доклав наш славний ветеран-залізничник, аби потяг відновив роботу, скільки звернень, аналітичних, професійно вивірених розрахунків надіслав у різні державні інстанції, щоб розв’язати це питання.
З особистої ініціативи і зусиль Барбарука в день 60-річчя Перемоги в міському сквері Танкістів урочисто відкрито Меморіал загиблим кам’янчанам. На його гранітних плитах викарбувано 2125 імен людей, які віддали життя на фронтах Другої світової. Це Станіслав Антонович «вибивав» у різних високих інстанціях «залізо» (100 м залізничних рейок), будматеріали, щоб у нашому місті був меморіал, гідний пам’яті загиблих героїв.
Порой к министру пробивался,
«Кувалдой» дело пробивал,
В ущерб себе для нас старался,
Верхи до гнева возбуждал.
Прекрасний оратор, Барбарук часто виступав перед мешканцями міста, проводив велику роботу з виховання молодого покоління на славних трудових і бойових традиціях нашого народу. Він був людиною великої і доброї душі, багатьом допомагав і ніколи не просив для себе якоїсь винагороди.
Мені, авторові цих рядків, часто доводилося відвідувати Станіслава Антоновича вдома. До нього легко можна було зайти, але вийти – завжди важко: він міг годинами розповідати про хороших людей, прекрасну професію залізничника, якій віддав душу й серце. Розповідав про важкий повоєнний час, коли озброєні люди з лісу вбивали залізничників. Станіслав Антонович не втомлювався повторювати: «Завжди пам’ятайте, що навіть незначне, але добре слово, увага, прояв турботи про ветерана-пенсіонера – для нього радість!».
Активну участь Станіслав Антонович брав у підготовці, написанні та збиранні матеріалів і фотографій для випуску книг «Спогади ветеранів», «Олександр Лєсовой», «Кам’янець-Подільські мости», «Сини і дочки Поділля».
Станіслав Барбарук був сильним духом, ніколи не пасував перед труднощами. Він добре знав, що його чекає, проте не панікував, а спокійно сам створив сценарій свого останнього дня. Коли несли Станіслава Антоновича через залізничні колії, протяжно гуділи тепловозні гудки: вони немов плакали й віддавали останню шану прославленому залізничникові. Честь і хвала працівникам залізничної станції, які так гарно й гідно вшанували Станіслава Антоновича!
Гарні слова при прощанні з ветераном-залізничником сказали заступник міського голови Сергій Бабій, голова ради ветеранів міста Леонтій Рогаль, його заступник Надія Підскоцька, голова профкому Хмельницької дистанції колії Микола Корчмарук, начальник 5-ї дільниці Хмельницької дистанції колії Віталій Корній. Поховали Станіслава Барбарука на Алеї Слави міського цвинтаря.
Слова поваги й співчуття родині Станіслава Барбарука також висловлюють активісти ради ветеранів міста: заступник голови Микола Ящук, відповідальний секретар Зоя Фтемова, заступник голови з фінансових питань Леся Шкільнюк. А ще співчуття родині Станіслава Антоновича висловлюють колишній начальник Кам’янець-Подільського військового гарнізону Анатолій Боровський, колишній начальник Військово-інженерного інституту ім.Маршала Харченка, генерал-майор Василь Мельницький, ветерани первинної ветеранської організації цього військового навчального закладу на чолі з підполковником Олександром Масловим, Спілка ветеранів Афганістану на чолі з Володимиром Дудком, ветерани війни та Збройних сил: полковники у відставці Іван Кошелєв, Василь Андреєв, Олександр Шех, Олександр Носов, Онисим Жук, Валерій Перевознюк, Петро Дружбіцький, Дмитро Матус.
Анатолій БЕРНАДІН, керівник прес-центру ради ветеранів міста.