АКВАРЕЛЬНІ ОБРАЗИ ДУШІ
Цьогоріч професійне свято митців, що традиційно святкують у другу неділю жовтня, в Кам’янці співпало із відкриттям персональної виставки майстра акварельного живопису Олександра Брензея. 9 жовтня її презентували у Виставковій залі, де зручно вмостилися близько трьох десятків полотен маститого художника.
Активний і неймовірно енергійний у житті, для творчості він ще в університеті обрав витончену і спокійну акварель. У невеличкому кабінеті Олександра Брензея в ДХШ саме вона – жива й повітряна – мимоволі змушує перевести погляд із дитячих мольбертів на завішані десятками акварелей стіни.
Поруч – автопортрет доньки Іванки, її перші картини, полотна улюблених учнів. Їх у Олександра Олександровича чимало, адже роботі в художній школі аквареліст віддав уже 43 роки. Працювати розпочав одразу ж після закінчення художньо-графічного факультету Одеського державного педагогічного інституту, де навчався у відомого живописця Олега Волошинова.
– У дитинстві я мріяв бути археологом чи лісником, але потяг до малюнка, який дістався мені в спадок від бабусі, зрештою переміг, – згадує Олександр Брензей. – В інституті більшість традиційно малювала олією, тож за неї взявся і я. Але якось, побачивши мої роботи, друзі сказали: «Це ж не твоє, ти – природжений аквареліст!». Не вірив і навіть образився, бо ж я таке оліями виробляю, а вони кажуть «не твоє». Але згодом таки «підсів» на акварель. На республіканську виставку 1976 року мою роботу відібрала сама Тетяна Яблонська.
Митець не може встояти перед кольорами жовтогарячої осені, пейзажами мінливої природи й красою жіночої оголеної натури. Часом штрихи і врівноважені лінії акварелі художник змішує із норовливою пастеллю. Більшість картин Олександр Брензей зберігає у невеличкій майстерні в Кадиївцях. Тут на роботу його надихають улюблений ліс, квітучі садки, затишні подільські тов-три і власноруч змайстрований місточок, що з’єднує береги Жванчика.
– Мої пейзажі – це не просто етюди, – пояснює Олександр Олександрович. – Я дуже люблю символізм, тому в роботах намагаюся підкреслювати духовні нюанси. Бо є різниця між звичайним змальовуванням природи і зображенням її тонких нюансів через композицію, тон, ритм. Акварель – дуже тонка і складна техніка. Бо засобами реального можна виразити не менше, ніж формальним мистецтвом.