ЛЕТЮЧІ КОРАБЛІ «ТРИГЛАВУ»

Навіть у час, коли літаки і гвинтокрили стали звичайним явищем, винахід братів Монгольф’є – повітряна куля – не втрачає популярності. Починаючи з 1999 р., велетенські кольорові аеростати піднімаються і в небо над Кам’янцем. А протягом 10 років до організації їхніх польотів у нашому місті незмінно причетний Кам’янець-Подільський центр повітроплавання «Триглав». 11 січня 2005 р. його заснували кам’янчани Сергiй АКИМОВИЧ (голова органiзацiї), Наталія ЛЯЩУК та Iгор ЛОБАШОВ.

Всього за декілька років групі відчайдушних ентузіастів вдалося не лише перетворити повітроплавання на туристичну родзинку нашого міста, але й надійно закріпити за ним статус столиці українського повітроплавання. Про його особливості та реалії напередодні ювілейної для «Триглаву» дати ми розмовляли із суддею міжнародної категорії та представником України в Міжнародній федерації повітроплавання Ігорем Лобашовим.

– Насправді десять років тому було просто формально засновано наш центр повітроплавання, – пояснює Ігор Володимирович, – а от на кулях ми починали літати ще із 1999 року. Це можна порівняти з парою людей, які спочатку живуть разом, а згодом вирішують офіційно розписатися. Настав час, коли ми зрозуміли, що нам потрібне юридичне оформлення. Наші пілоти брали участь у міжнародних змаганнях, співпрацювали з українською Федерацією повітроплавання, тож статус «хлопців з Кам’янця» вже не підходив. Тому після успішного проведення Кубка ТНК у нашому місті заснували «Триглав». Але цей ювілей ми не відзначаємо. Для нас є важливіші дати, от торік святкували 230 років повітроплавання в Україні.

– Скільки повітроплавців нині входять до організації?

– Активних учасників у нас близько десятка, але під час заходів назбируємо вдвічі більше. Молодь теж підключається. Одного разу, йдучи вулицею, я випадково зустрів хлопця у футболці із власноруч намальованою повітряною кулею. Тоді його просто захоплювали аеростати, за якими він спостерігав у місті. Нині ж цей студент постійно ходить з нами на польоти і працює, здійснивши свою мрію. Під час кожних змагань як волонтери до нас долучаються чимало людей. Дуже допомагає журналістка Ірина Пустиннікова, яка активно популяризує кам’янецьке повітроплавання.

– Навчитися керувати кулею складно?

– Пілот – це вже не хобі, а професія. Вони проходять навчання (раніше пілоти навчалися у Феодосії, тепер мають тільки школу в Києві), отримують ліцензії, щороку відвідують курси підвищення кваліфікації. Наш найдосвідченіший пілот Юрій Аносов і керівник «Триглаву» Сергій Акимович нині захищають державу в зоні АТО. Але маємо ще двох пілотів – Сергія Гнапа і Юрія Мошинського, тож працювати є кому. Я ж, за відсутності Акимовича, виконую обов’язки керівника організації.

– А як Вам вдалося потрапити до списку міжнародних суддів з повітроплавання?

– Почалося все з того, що 1999 року, вийшовши зі свого офісу, я побачив, як летить куля. Мені стало цікаво, тож, познайомившись із командами балуністів з Києва і Феодосії, почав їм допомагати. Спочатку був у балуністів волонтером, долучався до проведення різноманітних заходів, а потім мені сказали: якщо вивчу правила польотів, зможу спробувати себе в журі змагань. Отак і зачепився. Через деякий час несподівано з’явилася вакансія судді на чемпіонаті світу – і її запропонували мені. Відмовити я, звісно ж, не зміг.

– Яка подія кам’янецького повітроплавання стала для Вас найпам’ятнішою?

– Кубок ТНК у нашому місті, який ми організовували 2005 року. Ці змагання вийшли дуже гарними. А ще 2012-го ми встановили рекорд України, здійснивши наймасовіший нічний політ дев’яти повітряних куль. Багато вражень маю від закордонних виїздів. Коли, для прикладу, ми були у Франції на змаганнях дирижаблів, то заради п’ятьох кам’янчан там грав Гімн України. Емоції просто переповнювали.

– Політ під мостом «Стрімка лань» став фішкою нашого міста?

– Ніде у Європі такого не роблять, бо їхні закони це обмежують, а в українському законодавстві схожі речі взагалі не прописані. Тож інколи закордонні повітроплавці, приїжджаючи до нас, обов’язково хочуть пролетіти під мостом. Але для цього необхідні не лише неабияка майстерність пілотування, але й напрямок вітру.

– Кулю можна змусити летіти в потрібному напрямку?

– Трішки нею керувати можна, бо напрямки вітру на різних висотах змінюються. Нам допомагають спеціальні карти, де прогнозують напрямки вітрів на певних відстанях від землі. Вони нас рідко підводять.

– Як часто «Триглав» влаштовує польоти?

– Щовесни ми проводимо «Кубок Поділля», а щоосені – фестиваль «Золота омега». Були ще «Лютневі пригоди», де повітроплавання поєднувалося з іншими змаганнями, але погода в лютому нам рідко сприяла, тому фестиваль довелося скасувати. А влаштовувати польоти на замовлення можемо завжди, коли є погода – комплекти куль стоять напоготові.

– Хто є вашими клієнтами?

– Переважно на кулях катаємо українців з усієї країни. Часто приїжджають одесити, чернівчани, іванофранківці. Були в нас і закордонні туристи з Аргентини, Австралії, Китаю, США тощо. Дуже часто хлопці під час польоту роблять дівчатам пропозицію руки і серця. Кам’янчани ж замовляють польоти рідко. Для наших мешканців це дорого (2000 гривень за особу), та й, можливо, вони звикли витрачати гроші по-іншому. Але загалом повітроплавання – це дуже дороге хобі.

– Любителі повітроплавання, мабуть, – невиправні романтики. У вас є якісь мрії, пов’язані з польотами?

– Головна мрія клубу – це повітряна куля із символікою Кам’янця. Найближче до нас кулі виготовляють у чеському місті Брно. Та ми більше схиляємося до іспанських виробників. От тільки коштує сама оболонка ку-лі, без кошика й інших пристроїв, від 18 тисяч євро.

– Скільки повітряних куль загалом є в Україні?

– Літають близько тридцяти. Але чимало їх лежать по комірчинах, тож насправді куль в Україні вдвічі більше. Наприклад, в екс-президента Януковича було дві нові повітряні кулі з Великобританії. Але тепер вони десь залежуються.

– Ваш офіс у Кам’янці-Подільському можна знайти завдяки малюнкам повітряних куль на стіні художньої школи…

– Із цим зображенням вийшла особлива історія. Коли виходили з офісу, нам ця стіна весь час муляла очі. І ми довго вмовляли викладачів закладу розмалювати її. Тож коли в місті малювали художники фестивалю «Республіка», директор художньої школи Тетяна Щербина, яка була в комісії та погоджувала малюнки на стінах Кам’янця, запропонувала зобразити тут політ повітряних куль.