У НАС УКРАЇНСЬКИЙ ЗАМБОНІ
Серед розмаїття професійних свят є і День льодовара (так називають людей, які заливають ковзанки). Припадає свято на 16 січня. Цього дня 1901 р. народився американський винахідник Френк Замбоні, котрий першим виготовив льодовий комбайн із запаморочливою назвою – ресурфейсер. Машина, яка шліфує ковзанку, прислужилася ковзанярському спорту, тож Замбоні включили до Світової зали слави фігурного катання.
Винахід американця згодився і нашому місту, а точніше – льодовій арені «Арктика».
– У нас машина не фірми «Замбоні», а українського виробництва – Харківського механічного заводу, – розповідає власник льодової арени хмельничанин Костянтин Бігус. – Та вона зроблена за таким самим принципом. У машини шиповані колеса, тож вона не буксує. Ззаду є спеціальний ніж, який зрізає верхній шар льоду, що збирається в бункер. Також є бак, куди наливається вода 50-60 градусів, що рівномірно розливається на лід (гаряча вода замерзає швидше, ніж холодна, завдяки випаровуванню). За 10 хвилин машина встигає зрізати пошкоджену поверхню і налити воду, стільки ж приблизно часу потрібно, аби лід знову замерз.
Якщо людей багато, то лід треба чистити після кожного сеансу, коли ж ковзанярів мало – можна рідше.
– Ціна льодового комбайна не поступається ціні хорошого автомобіля?
– Наша машина коштує 28 тисяч доларів, а фірми «Замбоні» була б у два-три рази дорожчою. Та вітчизняний варіант нас цілком влаштовує. До того ж українські запчастини простіше замінити.
– А як облаштована в технічному плані сама ковзанка?
– Позаду ковзанки розміщені холодильна установка та компресор, а по всій площі поля прокладені труби загальною протяжністю близько 10 кілометрів. Насос по цих трубах під тиском прокачує етиленгліколь – рідину, яка сама не замерзає, але дозволяє створювати і підтримувати лід на арені.
– Чому ж працюєте лише в холодну пору року?
– Технічно ми можемо працюва-ти круглий рік. Але в теплу пору це економічно не вигідно – витрати на електроенергію будуть дуже великі. По-друге, влітку людей не тягне на ковзани.
– Костянтине Станіславовичу, знову хочеться порушити тему розвитку фігурного катання або хокею в місті…
– Коли ми відкрилися, то організували гурток фігурного катання, привезли з Одеси тренера, винайняли йому житло, дали зарплату. Коли ж провели набір дітей у групу фігурного катання (плата складала 250 гривень за 12 тренувань у місяць), то нарахували лише 14 охочих. Тоді зрозуміли, що кам’янчан цей спорт не цікавить. Тренер повернувся додому.
Тепер щодо хокею. Ми готові підготувати поле, маємо роздягальні із душем і туалетами для хокеїстів, можемо порекомендувати, де закупити форму та інвентар. Але в місті немає команди. Для прикладу, в Хмельницькому ковзанка менша, ніж наша, але там аж шість хокейних команд. Якщо кам’янчани не хочуть грати, то ми нічого не можемо вдіяти…
– І все ж містяни цікавляться катанням на ковзанах?
– Ми працюємо вже п’ятий рік, і все одно приходять люди, які кажуть, що тут вперше і навіть не знали про наявність у Кам’янці ковзанки. Маємо постійних клієнтів, для яких діє система знижок.