КОЛИ НАДИХАЄ ЖИТТЯ

«Найбільше на картини мене надихають звичайні речі. Часом ідеш вулицею, бачиш тінь чи відчинену навстіж віконну шибку – і одразу хочеться перенести їх на полотно», – зізнається художниця Анна Сушарник. Її невеличка майстерня в центрі міста така ж затишна, як і талановиті картини художниці, що стосами вклалися на високих полицях. Приміщення творчої кузні Аня ділить із головним натхенником і першим критиком своїх нових полотен – художником Дмитром Кравцем. Їхній тандем, що крокує пліч-о-пліч не лише в мистецтві, але й по житті, добре знають не тільки в рідному Кам’янці, але й далеко за його межами.

На особистому рахунку Дмитра вже десяток всеукраїнських виставок, за плечима в Ані їх уже п’ятнадцять. Їхні картини побачили відвідувачі галерей у Києві, Одесі, Чернівцях, Черкасах. Нещодавно молоді митці поповнили невеликий список членів Національної спілки художників України.

– Ніколи не рахували кількості своїх картин, утім, готуючи документи до Національної спілки художників, мені раптом захотілося це зробити. Відмовилася від цієї ідеї, коли зрештою збилася після цифри шістсот, – сміючись, розповідає Аня.

Захоплюватися живописом дівчина почала з дитинства. В шостому класі вступила до міської дитячої художньої школи. Потрапивши в клас до викладача Олександра Брензея, захопилася аквареллю й остаточно утвердилася в любові до мистецтва. Вступаючи до вишу, іншого варіанту, крім як стати художником, навіть не розглядала, тож без зайвих сумнівів обрала кафедру образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва та реставрації творів мистецтва К-ПНУ ім.Івана Огієнка. Натомість добряче сумнівався при виборі майбутньої професії Дмитро. Та й бажання стати художником, зізнається, з’явилося тільки на першому курсі.

– У моїй групі були дуже активні студенти, які весь час працювали над новими картинами. І дуже хотілося не відставати, – каже Дмитро Кравець. – На відміну від них, я не навчався в художній школі чи профучилищі. Тому працювати доводилося вдвічі більше. В той час написав багато копій, і це мені дуже допомогло вдосконалитися.

Професійних художників у сім’ях обидвох митців немає, втім творчу професію дітей з усіх боків підтримують батьки. Тато Ані безперебійно постачає підрамники, а мати Дмитра забезпечує власноруч вирощеними свіжими квітами для натюрмортів.

– Найбільше люблю писати натюрморти і пейзажі, – ділиться Анна. – Чомусь мене надихають звичайні речі, але завжди намагаюся зробити з них незвичні композиції. Глечик, яблуко, ваза – це стандартний набір, що нагадує мені університет і хрестоматійні постановки. Тому в своїх натюрмортах використовую зовсім неочікувані речі – взуття, рукавички. Не хочеться бути такою, як усі. Намагаюся створювати щось оригінальне. А надихає на картини навіть звичайний день. Часом ідеш по вулиці й уже в думках пишеш сюжет майбутньої роботи. Чимало з’являється після мандрівок, пленерів в інших містах. І навіть якщо під рукою немає фарб, беру із собою фотоапарат і хоча б так фіксую побачені пейзажі.

Найбільше надихають спогади з дитинства. Часто, створюючи картину, поринаю думками в минуле. Дуже люблю писати портрети бабусі, картинки теплих дитячих спогадів. Полюбляю зображувати мальовничі вулички Кам’янця, каньйон, Вірменську дзвіницю. Але не маю жодної картини із зображенням нашої фортеці. Чомусь не люблю її малювати. Стандартний вигляд замку з мостом мене ніяк не надихає на роботу.

А от Дмитро багато експериментує і дуже часто дивує навіть мене. Останнім часом почав працювати в графічній техніці, має багато цікавих абстракційних робіт, бере участь у багатьох проектах сучасного мистецтва. Він дуже сміливо береться за нове, якось по-чоловічому це в нього виходить. Любить малювати, здається, абсолютно все: пейзаж, квіти, але експериментує з кольорами, в його картинах багато яскравих фарб та експресії.

Теплі натюрморти й барвисті пейзажі творчого дуету – постійні учасники виставок у столичному Будинку художника, часті гості в київській дирекції художніх виставок і завсідники всеукраїнських пленерів. Чимало їхніх полотен можна зустріти в Iнтернет-галереях. Долучаються художники й до благодійних мистецьких аукціонів. Не так давно роботи Дмитра та Ані допомагали зібрати кошти для бійців АТО під час акції «Митці за перемогу». Трагічні події в державі відобразилися не лише у вчинках, але й у сюжетах свіжих картин молодих художників.

– Всі ці емоції та хвилювання дуже вплинули на творчість Дмитра, – каже Аня. – Він почав малювати графіку, а роботи стали значно експресивнішими. Зі мною ж вийшло навпаки – з’явився якийсь внутрішній протест. Не можу малювати нічого негативного, навпаки – чомусь саме тепер хочеться створювати більше позитивного, світлого, радісного. Щоб нічого не нагадувало про нелегкі часи, які ми переживаємо.

У перервах між написанням картин Анна полюбляє втілювати творчі ідеї на листівках, іграшках та аксесуарах ручної роботи. За хенд-мейд художниця береться з особливим натхненням. Якщо тканина надихає – сміливо змінює пензель на голку з нитками. Втім довгої розлуки із живописом не допускає, бо такий відрив для художника вважає згубним.

– Після тривалої перерви навіть починаю боятися полотна. Тоді беруся за етюди, щоб якомога швидше надолужити паузу в роботі, – сміється Аня. – Не люблю довго працювати над однією картиною, бо, відтягуючи час, можна її навіть зіпсувати. Щодня ми прокидаємося з іншим настроєм, який одразу ж відбивається на роботі. Всі сміються з того, що завжди беру для картин великі полотна, але мені здається, що тільки на такому і є де розвернутися.

Найчастіше над свіжими роботами Анна Сушарник і Дмитро Кравець працюють у дуеті. Ділячи невеличку мастерню, завжди діляться й думками з приводу картин, над якими працюють.

– Ми різні в роботі й дуже одне одного критикуємо, – зізнається Аня. – Намагаємося щось підказати, порадити. Завжди висловлюємо свою думку чесно, бо замовчувати те, що не подобається, було б несправедливо. І хоч частенько я заперечую критику Дмитра, зрештою роблю саме так, як він підказує. Такий погляд збоку дуже допомагає в роботі.

Власна майстерня, успіх у глядача, визнання колег і чималий попит на картини – за плечима дуету Ані й Дмитра вже чимало успіхів. Утім кожен успіх художники вважають лише поштовхом до нових звершень і творчих експериментів.