ПРО БІГУДІ І… ВІДРО НА ГОЛОВІ
Кілька променів весняного сонця краще за будь-який інший стимулятор вміють підштовхнути до змін. А якщо мова йде про тендітну половину Кам’янця, то ці зміни мають кілька обов’язкових пунктів: зняти зимову шапку, привести до ладу волосся, припудрити носика, замість угів дістати із шафи туфельки на підборах – і гайда вражати світ своєю красою. І все б нічого, якби не вічні головоломки. А як підстригтися? А пофарбуватися? Яким кольором підкреслити губи? Що б новенького одягнути, щоб не пасти задніх на модному полі?
Так от цього року, замість перелистування стосу глянцевих журналів, гугл-запитів про «тренди-2016», засипаємо запитаннями фахівця фешн-індустрії, випускницю Міжнародної академії краси Георгія Кота, знаного в Україні стиліста, суддю всеукраїнських чемпіонатів краси Наталію БАБИЧ, яка із майстер-класом для майстрів гребінця та плойки нещодавно відвідала наше місто. Ця жінка на власному прикладі демонструє, як дефілювати життям у ногу з часом, робити відмінно свою роботу, зірково виглядати і отримувати від усього гору задоволення.
– Знаєте, в дитинстві я уявити не могла, що в моєму житті буде стільки гарного. Бо росла у селі напівсиротою в багатодітній сім’ї. І хоча у школі вчилася добре, та про здобуття вищої освіти не було й мови, – каже пані Наталя. – Потрібно було думати про те, як виживати, заробляти гроші. Тому й пішла у Житомирське училище по фах стиліста-перукаря. По закінченні працювала завідувачем у досить престижній перукарні, але через Чорнобильську катастрофу нас переселили до Тернополя. Це місто мені дуже сподобалося. Воно вміє так надихати. Вже тут я почала розвиватися, підніматися кар’єрною драбиною.
– Визнання до Вас прийшло коли?
– Успіх до майстрів краси приходить тільки після чемпіонатів. Я це чітко усвідомила на власному досвіді. Хоча на перше своє змагання йшла не стільки по перемогу, скільки, аби показати все те, що мене переповнювало. А в мені завжди жило так багато цікавих образів. Пам’ятаю, як купила собі спеціальну ляльку і дуже довго тренувалася на ній виконувати найскладніші роботи максимально чисто. Я так хотіла витворити щось таке, аби на ту роботу можна було дивитися і дивитися, милуватися нею, як картиною. І в мене вийшло. Мій перший Міжрегіональний західний чемпіонат проводився якраз у Тернополі, і я вийшла з нього переможницею.
МАЛЕНЬКІ ХИТРОЩІ ВІД МЕРИЛІН МОНРО
Відтоді минуло понад двадцять років, а Наталія Бабич не припиняє дивувати й досі: своєю невтомністю, щирістю та вмінням навіть пасма-неслухнянці перетворити на розкішні голлівудські локони. В цьому можна було переконатися, спостерігаючи за тим, як вона впродовж 10 годин безперервно творила з волосся лискучі хвилі, витончені троянди, пишні кучері, щедро ділячись зі своїми ученицями секретами перукарської майстерності. А після цього креативного марафону без найменшого натяку на втому з радістю робила селфі з моделями та її новими знайомими-колегами, спілкувалася, веселилася. Здається, що виснага просто зморилася в погоні за цією енергійною жінкою і зійшла з дистанції.
– То я така шустра вродилася, – сміється майстер. – До того ж мені шкода втратити бодай одну клієнтку, тому й нікому не відмовляю. Пам’ятаю, якось перед випускним від третьої ночі до третьої дня зробила зачіски 25 дівчатам, то, певно, був мій рекорд.
– Але чи реально те встигнути фізично? Скільки часу Ви витрачаєте на одну зачіску?
– Реально, якщо знати маленькі секрети. Вигадали їх ще для Мерилін Монро, Бриджит Бордо, котрі підкорили світ своїми об’ємними зачісками. І творили їх не плойками чи «утюжками», а бігудями. От вам і весь секрет. Я готую основу зачіски ще звечора. Перед завивкою обов’язково зволожую волосся, ніч над ним чаклують бігуді (я їх розставляю не по всій голові, а лише в потрібних місцях), і вже на ранок маємо не дрібні перепалені кучерики, а об’ємну текстуру, яка, мов шовк, влягається крупними хвилями. З такого волосся можна ліпити, як із пластиліну, що завгодно, навіть без лаку, та й процес викладання зачіски скорочується до 10-15 хвилин.
Маю свою методику й щодо збереження енергії. Людина її втрачає, коли втомлена. Їй нічого не подобається, коли вона думає про негативне. Я завжди намагаюся відганяти від себе негативні думки. Бо в якійсь мудрій книжці вичитала, що у світі є дуже невеликий відсоток людей, до яких тягнуться інші. То люди, котрі вміють радіти. Це правда. А коли ти робиш те, що любиш, то радіти так просто.
– Але ж який би запас енергії не був, відпочивати однаково потрібно.
– Звичайно. Дуже завантажені в мене вихідні. А от у будні можна трошки розслабитися. Вранці я завжди стараюся сходити до церкви, а потім – на озеро. Скільки себе пам’ятаю, стільки плаваю. Коли приходжу з озера, здається, що я доживу до ста років. Уже навіть власний стиль розробила – спіралька називається (сміється). Правою рукою змахую, лежачи на животі, а ліву вже підношу тоді, коли пливу на спині, і так от верчуся. Одного разу на березі до мене люди підходять і кажуть: «А до нас цирк приїхав, то ви звідти?».
Крім того, свою роботу організувала так, аби максимально релаксувати та отримувати від неї задоволення. У мене в Тернополі п’ятикімнатна квартира на першому поверсі. У двох кімнатах ми живемо, а з трьох інших облаштовано салон. Тому, навіть якщо робочий день починається спозаранку, мені не потрібно підриватися, викликати таксі, нашвидкуруч вимальовуватись. Я спокійно прокидаюся, заварюю каву і чекаю на клієнтів. Одну з найбільших кімнат виділила спеціально для збирання наречених. Вона казкова. Один з куточків облаштований у ретро-стилі, інший – у стилі хай-тек. Кому що більше подобається. Все у світлих тонах: розкішний килим, великий білий диван, оксамитові шпалери, свічники, картини, вітражі (як же гарно на світанку крізь них пробивається сонце) – працювати у такій казці можна вічно. Для мене це рай.
– Окрім невтомної праці, Ви ще й встигаєте вчитися. Чи потрібно це майстру із 26-річним стажем роботи?
– Безумовно. У нашій сфері жодного дня не можна стояти на місці, бо все так стрімко розвивається, змінюється. Навіть сьогодні, спілкуючись зі своїми ученицями, я відкрила багато нового для себе. І так має бути. Старше покоління повинно вчитися у молодшого, і навпаки.
Крім того, я навчалася в Києві, в таких відомих топ-стилістів, як В’ячеслав Дюденко, Олена Філоненко, Олена Сєдих, Ірина Зайцева, Наталя Балабанова. В Парижі освоювала секрети досконалого візажу та об’ємних зачісок. Була ученицею відомого польського колориста Павла Розвадовського. Але найбільша моя гордість – то навчання у найкращого топ-стиліста планети Георгія Кота. Я от тільки повернулася із Сочі. Враження важко з чимось порівняти, я мріяла про це десять років. І хоч нині дорога з України до Росії – то щось нереальне (змушена була їхати до Сочі три дні потягами, а назад узагалі добиралася через Білорусь), але мене вже ніщо не могло зупинити.
– А яке ставлення до Вас, українки-западенки, було в російській академії?
– Мені здається, що вся доброта, всі мудрості світу ховаються в Георгієві. Коли під час знайомства черга назвати свою країну і місто дійшла до мене, він піднявся і сказав, що його прізвище Кіт, а корені по батьковій лінії – українські. Він цим мене так підтримав, і потім завжди відчувалося, що Україна – то щось дуже близьке, рідне йому. Навіть коли мене не було на показі якоїсь зачіски, Георгій запитував, де поділася Україна?
Загалом я в захваті від цього навчання: маса нових знань, море натхнення, знайомство з модними тенденціями – і це лише частинка багажу, який я привезла звідти.
ПРО МОДУ З ВІДРОМ НА ГОЛОВІ
– То що ж нині в моді?
– Щодо салонних зачісок, то тут потрібно рівнятися на стиль бомонду. Основна увага звертається на чистоту в роботі. Незважаючи на величину чи об’єм, зачіски мають бути витонченими, довершеними, форми треба підбирати правильно. Лінії та переходи між елементами – плавні.
А от арт-роботи вимагають «відра на голові». Тобто, модно виділятися якимись незвичними, божевільними, неприродними образами. Тут чистота та довершеність – уже минуле. Якщо ж говорити про буденне життя, то в моді, безумовно, довге волосся. Фарбуватись аж ніяк не в один колір. То має бути розтяжка різних відтінків, аби створити природний ефект вигорілого на сонці волосся. Але то є більш комерційний варіант. Щодо повсякденного креативу, то нині в моді додавання кислотних пасом: починаючи від переливів бірюзи і закінчуючи малиновими відтінками. Серед моїх знайомих київських моделей сьогодні багато помальовані в такі кольори. Можливо, комусь це видасться диким і неприродним. Але ж уявіть собі картинку: соковите літо, а у вас кілька доречних салатових пасом, злегка підкручених у локони, кросівки у колір, коротенькі шорти, майка з яскравим принтом – усе таке легке і невимушене, і від вас уже неможливо відвести очей, виглядає дуже круто.
– Пані Наталю, як вважаєте, індустрія краси в Україні достатньо розвинута?
– Ой, це поле нам ще орати й орати. Навіть якщо порівнювати з тією ж Росією, то Україні в цій царині до неї далеко. Візьмімо хоча б постачання професійної продукції. Наші майстри справді якісний продукт можуть придбати лише на виставках. Молоді дівчатка пробують щось шукати в Інтернеті. Мені в цьому плані легше. Я багато подорожую, можу дозволити собі оновити косметичку в Парижі. Лише цього року була і на Сицилії, і в Індії, і в Таїланді. Там продукція справді якісна. А що робити іншим? Тому й виходить, що європейські візажі, колористика зовсім інші, значно багатші за наші. І не тому, що там талановитіші майстри, а тому, що вони мають ресурс, з якого можна черпати і творити. Нам трохи важче, проте ми дуже швидко рухаємося вперед.
– Якби Ви обирали столицю моди України, то на якому б місті зупинилися?
– Дніпропетровськ. Однозначно. Чого лише варті Тетяна Золоташко, Матильда Іноземцева, Ольга Сінєгіна, Світлана Візнюк. Це майстри світового рівня. Вони брали перші місця в міжнародних чемпіонатах. Їх знають у всій Європі та країнах СНД. І всі вони з Дніпропетровська. Це чудо-місто.
– А що скажете про модні перспективи Кам’янця? Ви тут уже не вперше, бачили роботи наших візажистів, перукарів.
– Після останнього фестивалю краси в Кам’янці до Тернополя я повернулася із враженням «ВАУ»!!! Мене важко чимось здивувати, бо я бачила вже дуже багато, але ваше місто вміє вражати. Нереального рівня готель «Клеопатра», прекрасна організація заходу, такі талановиті майстри. Ви ж розумієте, що то з’їхалися фахівці з усієї країни. У мене була своя команда, але ми не змогли чимось аж таким вирізнитися, а кам’янчанки – молодці.
Робота однієї з команд у мене й досі перед очима. Таке цікаве сплетіння етнічного стилю з сучасним, гаптовані сукні, довершені зачіски, все було настільки правильно зроблено. Мені хотілося їх розглядати і розглядати. А сьогодні я так приємно здивована роботами Вероніки Кирилюк та її учениць. З-під їхніх пензликів виходять такі шедеври, то справді таланти. Тому хтозна, можливо, колись я так само впевнено називатиму столицею моди Кам’янець-Подільський.