ІСТОРІЮ ДОПОВНЮЄ РЕАЛЬНІСТЬ

«Музеям необхідно наново шукати своє місце у світі, який дуже швидко змінюється», – переконаний Олександр ЗАРЕМБА, котрий із лютого став новим директором Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника.

Щойно очоливши музей, Олександр Олександрович із порога взявся до низки змін і нововведень, які, щиро кажучи, викликали серед співробітників дуже неоднозначну реакцію. А окремі скарги до редакції «Подолянина» змусили більш пильно приглянутись до музейних реформ. Тому традиційне інтерв’ю напередодні Дня музеїв вийшло не зовсім святковим, хоча знайшлося місце і для позитиву.

РИВОК З 20-го у 21-ше

Цьогорічний турсезон музей зустрів, озброєний інновацією – технологією доповненої реальності. Тепер у фортеці розміщений інтерактивний стенд, з якого за допомогою смартфона або планшета можна переглянути невелику відеоекскурсію про всі башти фортеці. А такий же стенд в експозиції «Кам’янець-Подільський 100 років тому» переносить відвідувачів на початок ХХ століття.

– З цією технологією познайомив нас підприємець Петро Бойченко, який приніс для реалізації в ТІЦ сувенірні магнітики з доповненою реальністю, – розповідає Олександр Заремба. – А оскільки нам до турсезону потрібна була якась цікавинка, і є вже традиція щороку влаштовувати різні рекорди, то вирішено було виготовити саме найбільший сувенірний магніт, і, звичайно ж, – із доповненою реальністю.

«Фішка» цієї технології в тому, що контент постійно оновлюється, і кожні кілька тижнів, навівши планшет або смартфон на цей магніт, можна щоразу бачити анонс подій, які відбудуться в місті найближчим часом. Таким чином, цей магнітик для туриста – ніби віконце у Кам’янець.

Звичайно ж, ми вирішили застосувати цю новацію в музеї, оскільки вона дає змогу туристу отримати більше інформації про історію міста. У фортеці було зроблено покриття Wi-Fi та встановлено два інтерактивні стенди.

Тепер цей же підприємець розробляє квест-екскурсію Старим містом: людина підходить до пам’ятки, наводить гаджет і отримує інформацію.

– Олександре Олександровичу, останнім часом музей проявляє велику активність у соціальних мережах – Facebook і ВКонтакті, і вас навіть дехто критикує за те, що, мовляв, «замість працювати – піаряться в Інтернеті»…

– Можу додати, що 80% роботи адміністрації – це робота, яку пересічній людині не завжди видно, вона проявляється в результатах. А щодо соцмереж, то я вважаю надважливим завданням для музею створення інформаційного поля. Адже сьогодні про більшість подій у музеї – виставку чи майстер-класи – люди дізнаються постфактум із газет чи соціальних мереж. Тому ми будемо намагатися заохотити їх приходити на різні події. Нам також потрібен зворотний зв’язок із людьми, і соціальні мережі – це найпростіший і найефективніший спосіб.

Створено офіційну сторінку музею у Facebook і ВКонтакті, де викладаються анонси подій і фоторепортажі з них – це, так би мовити, офіційне обличчя музею в мережах. А для неформального спілкування всі відділи музею мають окремі групи, їхнє завдання – робота з цільовими аудиторіями того чи іншого відділу.

– Це означає, що сайт музею вже неактуальний?

– Ні, навпаки, сайт працює і постійно наповнюється. Більше того, найближчим часом ми перейдемо на інший хостинг, дешевший і у 18 разів більший, аби мати можливість викладати ще більше інформації.

МУЗЕЙ МАЄ «ЖИТИ»

Олександр Заремба прийшов працювати в музей ще п’ять років тому, менеджером у новостворений відділ маркетингу, інвестицій і розвитку музею. Саме ця команда тодішнього директора Віктора ТРАВІНСЬКОГО розробила нинішній логотип, символіку музею, його сайт і, головне, – Концепцію розвитку музею, яку два роки тому було затверджено міськвиконкомом.

– Тоді ми провели грунтовний аналіз туристичного потенціалу Кам’янця на базі даних музею, визначили досить багато різних проблем і завдань. І перша проблема – це те, що робота музею оцінюється за кількістю туристів, які приїхали в місто і відвідали фортецю. Але насправді туристи не асоціюють фортецю саме з музеєм. Крім того, на кількість туристів впливають такі чинники, як фестивалі, проблеми транспортного сполучення, врешті платоспроможність українців. Тобто, виходить, що робота музею залежить від речей, на які він не має прямого впливу.

Тому Концепція якраз і передбачає формування інформаційного поля музею, в тому числі й у соціальних мережах, проведення власних заходів, помітних на міському горизонті, щоб люди більше чули саме про роботу музею.

Попереду також велика робота з популяризації музейних фондів, адже вони налічують близько 150 тисяч експонатів, із яких в експозиціях виставлено всього 8-9 відсотків. Це той потенціал, який на сьогодні ще не використано, і до якого є інтерес. Дуже часто відвідувачі запитують про експозицію з історії фортифікації, зброї, етнографії, а особливо – історії міста, яка на сьогодні взагалі не представлена.

Півтора місяця тому я у групі музею в Facebook виклав декілька історичних фотографій Кам’янця з фондів музею, які мало хто бачив. І якщо зазвичай охоплення одного повідомлення в групі складає 400-600 осіб, то це повідомлення переглянули близько 14 тисяч осіб! Тобто, історія міста – це те, що людям цікаво, і те, що треба максимально реалізовувати через музей.

– Ваш попередник Віктор Травінський започаткував проект «Жива фортеця», пустивши на територію пам’ятки №1 майстрів і реконструкторів. Наскільки виправдав себе цей проект і як плануєте його розвивати?

– Проект насправді потрібний, фортеця поступово «оживає», хоча, звісно, не обійшлося без деяких «підводних каменів». Тепер ми розробляємо більш детальні положення цього проекту, де прописано, хто і яким чином може брати в ньому участь. Ключовим поняттям має стати автентичність. Тобто, на території фортеці мають бути лише справжні майстри, їхні справжні вироби, і вони повинні мати стосунок саме до історії міста. Як гарний приклад, можна навести гончарну майстерню, де і виробляється посуд із місцевої глини, і проводяться майстер-класи для відвідувачів.

– Не можу не запитати, чому музей відмовився від лучного тиру у фортеці?

– Якщо взяти чисту арифметику – порівняти зарплати трьох працівників тиру плюс його технічне забезпечення і прибутки, то він заледве себе окуповував, а про якість послуг навіть не йшлося.

З усіма проблемами щодо луків ми щоразу зверталися до хлопців із товариства «Кам’янецька зброярня», які займаються луками професійно і проводять лучні турніри «Кам’яна стріла». Тому ми просто уклали з ними угоду, за якою вони повністю займаються тиром і щомісяця сплачують музею фіксовану суму, вдвічі більшу, ніж тир заробляв раніше. Тепер у тирі все добре обладнано, нові мішені, п’ять нових луків і три арбалети, постійно працюють два інструктори. Тобто, ми підняли і якість послуги, і прибуток від неї.

– Ви не лише історик за освітою, а й уже двадцять років займаєтесь історичною реконструкцією, є адептом «живої історії», очолюєте міське військово-історичне товариство. Мабуть, це якось впливає на бачення завдань і можливостей музею?

– Так, звичайно, хоча я чітко розумію: те, що можна робити реконструктору, далеко не завжди можна застосувати в музеї. Але я побував у багатьох країнах, у багатьох музеях, і це вплинуло на мої уявлення, що і як має бути в нашому місті. Вважаю, що необхідно налагодити взаємовигідну співпрацю музейників і реконструкторів. Уже є позитивні приклади такої співпраці, зокрема в проекті «Жива фортеця», фестивалі «Історичний пікнік», щорічній «Ночі музеїв», створенні виставки про Першу світову війну, тому будемо це продовжувати і розвивати.

ЗМІН ВИМАГАЄ ЖИТТЯ, А ПОТЕРПАЮТЬ ЛЮДИ

– Олександре Олександровичу, щойно ставши директором, Ви одразу продемонстрували намір провести в музеї деякі реформи, що далеко не в усіх працівників викликало захват…

– Реформи в музеї – це не моє бажання, а вимога життя. Нам довго розповідали, що Дарвін сказав: «Виживає найсильніший», насправді ж теорія еволюції Дарвіна свідчить, що «виживає той, хто швидше пристосовується до навколишнього світу».

Сьогодні люди багато їздять і мають із чим порівняти, тому, подобається нам це чи ні, але доводиться орієнтуватися на те, що люди бачать в інших містах і за кордоном. Звичайно, наші можливості трохи інші, тому доводиться шукати альтернативні варіанти.

– На початку турсезону Ви відмовилися від одного з музейних об’єктів – Кафедрального костелу святих апостолів Петра і Павла. Із чим це пов’язано?

– Як ми можемо віддати те, що і так належить не нам, а релігійній громаді? І що ми, власне, там робили? Там були фізично присутні троє співробітників, які могли коли-не-коли провести екскурсію по Катедрі – те ж саме робить екскурсовод нашого туристично-інформаційного центру, який перебуває в метрі від входу до Катедри.

У нас є договір, підписаний з єпископом Леоном Дубравським про те, що в костелі зберігаються шість музейних експонатів, в тому числі й найбільш відомий – надгробок Лаури. Вони зі свого боку гарантують забезпечення умов збереження, а працівники фондів регулярно це контролюють. З католицькою громадою в музею проблем ніколи не було. Тепер ми просто перестали тягнути оцю інерційну лямку від Радянського Союзу і остаточно відмовились від ще однієї його спадщи-ни – «Музею релігії та атеїзму».

– Олександре Олександровичу, найбільше критики викликає Ваша кадрова політика: одних людей звільняють, інших переводять на нижчі посади, а з приводу пониження співробітника, який нині перебуває в АТО, був цілий скандал у соцмережах…

– Необхідність змінити штатний розпис була продиктована як Концепцією розвитку музею, так і проблемами суто фінансовими. Музей фінансується, в основному, з міського бюджету, і частково – із власних надходжень від платних послуг. 53 наші співробітники отримували зарплатню з міського бюджету, а 33 – із власного спецрахунку.

У зв’язку з децентралізацією, зросло навантаження на міський бюджет, і перед нами було поставлене завдання скоротити бюджетні витрати. Деяких працівників переведено на фінансування зі спецрахунку, скорочено три особи, дві з яких одразу працевлаштувались на інші місця, одна особа – пенсіонер, крім того, скорочено 6 вакансій. По бюджетних коштах зміна штатного розкладу зекономила 340 тисяч гривень на рік.

А щодо нашого співробітника, котрий в АТО, сталося непорозуміння, яке вже вичерпане. Він залишається на тій же посаді, що займав, і на тих же умовах.

– Але навіщо більшість наукових співробітників було понижено до екскурсоводів?

– Структура музею не зовсім відповідала тим функціям, які на нього покладалися, і в Концепції це було чітко прописано. По суті, в 90-ті роки було змінено назви посад, а функції залишилися ще з радянських часів. Так музей надалі ефективно працювати не може, тому довелося впорядкувати штатний розпис у відповідності до нинішніх завдань.

На момент мого приходу на посаду директора в нашому музеї, який є науковою установою і проводить шість тисяч екскурсій на рік, у штаті був лише один екскурсовод. Усі решта – наукові співробітники: старші, молодші і так далі. 90% часу вони займалися саме проведенням екскурсій, тому в їхній роботі фактично нічого не змінилося.

Що ж до наукової роботи, то її суть – це не лише написати кілька статей до газети, хоча і це також потрібно. Завдання наукового співробітника в музеї – формувати контент, тобто, той масив інформації, що буде вкладатися в експозиції, в екскурсії – власне в музейний продукт.

– Як у такому разі надалі буде вестися наукова робота?

– Тепер у нас залишилося 6 наукових співробітників, вони не задіяні на жодному об’єкті, їхнє завдання – саме генерування цього контенту. Причому метод буде іншим. Не кожен сам собі бере тему за інтересами, а для них буде формуватися спільне завдання.

Такий новий тип командної роботи ми вже випробували в підготовці виставки «Кам’янець 100 років тому». Спочатку сформулювали загальну ідею – провели «мозковий штурм»: що ми по цій темі хочемо сказати і показати. Відповідно окреслились напрямки, за якими треба шукати інформацію. Наукові співробітники ці напрямки між собою ділять, працюють два-три тижні. Ми одразу створили в Інтернеті «хмарне» сховище, де акумулюється вся інформація, і учасники до неї мають доступ.

Потім кілька тижнів ця інформація опрацьовується – і видаються готові тексти. Далі художник розробляє ілюстрації й оформлення стендів, на яких представлена просіяна, «прочесана» інформація з різних напрямків загальної теми: «Медицина», «Банківська справа», «Волонтерський рух» тощо. Плюс сюди підключили фонди, які займаються підготовкою експонатів, і технічний відділ, що готує необхідне обладнання, все розкладає, виставляє світло. І вже на кінцевому етапі науковці готують текст екскурсії.

Таким же чином плануємо працювати і з приводу більш давніх періодів історії Кам’янця, але ці теми значно складніші, і робота над ними займе більше часу.

ПРИЗНАЧТЕ ПОБАЧЕННЯ В МУЗЕЇ

З початку туристичного сезону до кам’янецької фортеці завітали понад 14 тисяч туристів.

А 20 травня Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник традиційно долучиться до акції «Європейська ніч музеїв». З 17.00 до 23.00 кам’янчани зможуть безкоштов-но відвідати всі об’єкти музею: Ратушу, Картинну галерею, відділ старожитностей і Стару фортецю.

– У кожному відділі відбуватимуться свої програми і майстер-класи, – каже директор музею. – В Ратуші будуть робити замальовки монет, у Картинній галереї – майстер-класи з ткацтва, прикрас із тканин і мистецького етюду, а також «оживе» змінна експозиція «Подільська хата». У відділі старожитностей працюватиме археологічний майданчик, який полюбився дітям під час «Історичного пікніка». А у фортеці силами військово-історичного товариства проведемо лекцію про кам’янецьку залогу замку в ХVІ-ХVІІІ ст. з демонстрацією. Запрошуємо, буде цікаво!