БЕЗ ОРКЕСТРОВОЇ ЯМИ КУЛЬТУРІ НЕ БУВАТИ!

У переддень закриття фестивалю «Опера в мініатюрі» організатори провели підсумкову прес-конференцію за участі самих засновниць Клубу поціновувачів оперного мистецтва «Секвенція» Інги та Олени ЛЮТАРЕВИЧ, італійських співорганізаторів тенора Емануеле СЕРВІДІО та диригента Лоренцо ТАЦЦІЄРІ, а також переможців вокального конкурсу «Імпреза». Вони охоче відповіли на запитання «Подолянина» щодо фестивалю й поділилися подальшими планами.

РИЗИК – СПРАВА ШЛЯХЕТНА

– Перше запитання – суто фінансове. Адже навіть на рівні міської влади проводити фестивалі дуже непросто, а вам вдалося залучити багатьох українських та іноземних гостей, у тому числі й цілий симфонічний оркестр зі Львова, провести велику кількість заходів. Хто спонсорує фестиваль?

Олена Лютаревич: – Це дуже важливе запитання. Всі заходи, які проводить Клуб поціновувачів оперного мистецтва «Секвенція», окуповуються суто з вартості квитка, і це, можливо, розкритикують бізнесмени, тому що жодний менеджер не розпочне будь-якого проекту, не маючи необхідної суми грошей. Ми ж постійно ризикуємо, адже сподіваємося на повні зали, на ідеальні погодні умови. Ми керуємося переконанням, що не можемо зважати на те, що в місті немає театру, немає нормальних концертних майданчиків. Не можемо просто чекати, поки вони з’являться. Ми вирішили ризикувати – і робити вже зараз.

На сьогодні бюджет фестивалю – понад 100 тисяч гривень. Звичайно, в нас є певні прогалини у фінансовій частині, тому що через грозу під час відкриття фестивалю зал не був до кінця заповнений. Тому маємо витрати, які ще доведеться якось перекривати.

І все ж таки хочу відзначити, що є люди, які повернули голову в бік культури, – це бізнесмени, котрі хоч невеликими допомогами вже сприяють нашому фестивалю. Це також представники і готельно-ресторанного бізнесу, котрі дуже допомагають із поселенням і харчуванням наших гостей, це заклади й установи, які надали свої майданчики для проведення конкурсних прослуховувань, майстер-класів і концертів.

Ми дуже вдячні нашій команді, клубу «Секвенція», котрі на волонтерських засадах виконали неймовірний обсяг роботи організаційної, ідейної, технічної. Без них цей фестиваль був би неможливим.

Ще хочемо сказати велике «дякуємо» міському голові Михайлу Сімашкевичу, котрий допоміг нам зі сценою для відкриття фестивалю – її привезли із Хмельницького, самі б ми цього не потягнули. Тому мріємо про те, аби в Кам’янці була власна професійна сцена, яку можна змонтувати в потрібному місці, а також мріємо й сподіваємось, що наш міський театр ось-ось відчинить двері, й ми зможемо проводити там гарні заходи.

Надзвичайно важливим був приїзд міністра культури Євгена Нищука. Сподіваємося, що крига зрушила, і на наступний рік можна буде отримати хоча б невелике фінансування на фестиваль, це буде дуже вагома підтримка.

– Сильна злива мало не зірвала відкриття фестивалю. Можливо, не варто надалі ставити такі великі події в залежність від примх погоди, або продумати якісь запобіжні заходи?

Олена Лютаревич: – Від самого початку ми задумували всі заходи просто неба, і, звісно, питання дощу було актуальним. Як ви пам’ятаєте, на Руській брамі два роки тому ми забезпечили накриття. Але в комплексі «Старобульварному» такої можливості не було технічно, а щоб робити капітальне накриття – потрібні колосальні гроші.

Але є європейський досвід проведення в тому числі й концертів оперного мистецтва, де сцена накрита, а люди сидять у дощовиках чи під парасольками і слухають концерт. І знаєте, після відкриття глядачі підходили і дякували, попри погодні умови, і казали: «Ми цінуємо ту справу, яку ви робите, і могли б висидіти ще один такий концерт, щоб вас підтримати».

Ми дуже вдячні всім, хто прийшов на відкриття й підтримав нас своєю присутністю до самого кінця, навіть із маленькими дітками. Я горда нашими людьми, бо мій колега Емануеле Сервідіо був приємно вражений і не впевнений, що в Італії за таких обставин люди затримались би хоч на 10 хвилин.

ОПЕРА – МУЗИКА ДЛЯ НАРОДУ

– Емануеле, Ви займаєтесь створенням оперного фестивалю в Кам’янці-Подільському вже третій рік поспіль. Чому так переймаєтесь маленьким українським містом і намагаєтеся з нуля зрушити цю непросту справу?

Емануеле Сервідіо: – Коли я вперше приїхав сюди, то побачив, наскільки тут з душею і бажанням ставляться до таких подій, і це не лише музиканти. Був вражений, як багато людей ідуть назустріч і допомагають, навіть ту сцену зробити скоренько своїми руками, як то було на Руській брамі. Мене зворушило, що люди заради мистецтва готові робити свої маленькі внески.

Я відзначив дуже гарні голоси й високий рівень виконавської майстерності

українських співаків. Закохався в це прекрасне місто – Кам’янець-Подільський. Крім того, тут є театр, де можна втілити багато гарних проектів. Тому хотів би зробити свій внесок, маючи європейський досвід проведення таких фестивалів.

– Ви вважаєте, що в оперного фестивалю у Кам’янці справді є гарні перспективи?

Емануеле Сервідіо: – Позаторік я побував у Кам’янці вперше і взяв участь у міні-постановці опери «Трубадур» на Руській брамі. Торік ми ставили «Тоску» – вже повноцінну постановку, в супроводі симфонічного оркестру, і я побачив, як клуб «Секвенція» виріс в організаційному, якісному плані.

Я – лише співак, але маю багато знайомств у Європі та світі, а цього року привіз маестро Лоренцо Таццієрі – диригента, який володіє більшим досвідом в організації таких міжнародних проектів.

У мене в Італії є багато друзів, котрі охоче би взяли участь у фестивалі в Україні. Але щоб робити великі проекти, потрібно мати певну економічну базу, і щоб на місці були такі люди, як Олена та Інга, які візьмуть на себе організацію. А також потрібне розуміння й підтримка місцевої адміністрації, адже такого рівня фестиваль запускає багато механізмів: стимулює розвиток туристичної галузі, готельно-ресторанний бізнес, приваблює в місто культурно зацікавленого туриста. Такий фестиваль збагачує місто і працює на його престиж.

– Емануеле, напередодні фестивалю Вам довелося заспівати просто на базарі. Чи не занадто екстремальним був виступ оперних співаків у такому, прямо скажемо, неконцертному місці?

Емануеле Сервідіо: – Такі флешмоби в Європі практикуються часто, це тепер модно. А я – людина дуже комунікабельна, без комплексів, і можу співати в будь-якому місці, особливо коли людям це подобається.

Важливо пам’ятати, що опера – це музика з народу й для народу. В часи Пуччіні не було жодних естрадних співаків, його оперні арії – це і була «популярна музика», яку слухали й наспівували всі. Тому дуже важливо доносити цю музику людям. Мене вразило: коли заспівав для жінки, яка продавала хліб, вона заплакала. Для мене це був дуже емоційний момент, і заради цього варто йти до людей і нести їм мистецтво.

КАМ’ЯНЕЦЬ СТВОРЕНИЙ ДЛЯ ОПЕРИ

– Лоренцо, Ви у Кам’янці вперше. Що думаєте про його перспективи?

Лоренцо Таццієрі: – Ваше місто насправді гарне і дуже підходить для проведення оперного фестивалю. Адже такі заходи зовсім не обов’язково мають проводитись у великих містах, у всьому світі вони починаються саме з маленьких міст. Але зауважу, що така подія, як міжнародний фестиваль, потребує розширення й обміну між країнами та містами, інакше він залишиться лише подією місцевого значення.

Якщо ви для себе вирішуєте, що місто має бути культурним центром, що тут проводитиметься фестиваль опери, тоді потрібно планувати проекти на наступний рік, через рік, на декілька років уперед. В Італії найвідоміші фестивалі живуть довго – по 10-20 років, і з часом вони набирають обертів. Неможливо зробити фестиваль за один-два роки. Якщо ж цілеспрямовано працювати над одним проектом тривалий час, це може вирости у щось справді колосальне. І я готовий допомагати вам у тому, аби Кам’янець став центром оперного мистецтва в Україні.

– Які у Вас враження від українських музикантів на фестивалі?

Лоренцо Таццієрі: – Я працював із симфонічним оркестром Львівської філармонії і відзначив його дуже високий рівень. До речі, ще навіть не знаючи організаторів фестивалю особисто, вже зробив перший крок назустріч – запросив львівський симфонічний оркестр до Італії, де вони візьмуть участь у трьох фестивалях.

– Що потрібно Кам’янцю, щоб фестиваль оперного мистецтва досяг високого рівня та міжнародного визнання?

Лоренцо Таццієрі: – Насамперед потрібно, щоб цим займались не лише Інга з Оленою та їхня команда, цього має хотіти і допомагати все місто включно з міською владою. Я не кажу, що сюди потрібно вкладати мільярди – важливо просто організуватися й підтримувати хто чим зможе.

Ми з Емануеле готові на початку надати свою максимальну підтримку, адже економічно ви поки що не можете собі дозволити запросити артистів високого рівня. Але ви можете створити тут таке середовище, щоб артисти самі зацікавились участю. Фестиваль може стати майданчиком, де молоді виконавці зможуть себе проявити, і водночас відправною точкою для міжнародних обмінів.

Також потрібно, щоб Кам’янець не залежав від Львова чи Хмельницького, а щоб у місті був власний симфонічний оркестр, і щоб повноцінно функціонував хоча б один театр, щоб можна було проводити концерти й постановки опери на достойному рівні. Це найелементарніші речі, які в такому місті, як Кам’янець, мусять бути неодмінно.

ОРКЕСТР У КАМ’ЯНЦІ. ЩЕ ОДНА СПРОБА

– Олено, на сьогодні в місті немає оркестру, тільки район може похвалитися своїм духовим оркестром. Чи не зміг би він стати альтернативою симфонічному?

Олена Лютаревич: – Мені навіть доводилося виступати з цим оркестром. Але в нас є амбітні плани все-таки зайнятися створенням симфонічного оркестру в Кам’янці-Подільському. Ми вперше виносимо цю ідею на широкий загал.

Яким чином? У Європі є така практика: коли оркестр частково муніципальний, певна частина музикантів проживає в місті, а кого не вистачає – дозапрошують. Ми обговорюємо, яким має бути склад. Звісно, нас консультує Лоренцо Таццієрі, є гарні друзі серед українських диригентів. Висловив свою готовність допомогти, консультувати і проводити репетиції диригент симфонічного оркестру Львівської філармонії Сергій Хоровець.

– Гадаєте, в Кам’янці достатньо буде музикантів?

Олена Лютаревич: – Думаю, недостатньо, але є музиканти, які колись мали гарний виконавський рівень, а тепер займаються викладацькою роботою. Але переконана, що така ідея й такі перспективи концертування в Україні, а з часом і за кордоном, за гарні гонорари, спонукатиме їх згадати, що вони – музиканти. Ми сподіваємося зібрати в Кам’янці принаймні 60-70% складу оркестру.

Інга Лютаревич: – У місті є для цього база: п’ять музичних шкіл, коледж культури і мистецтв, музпед університету імені Івана Огієнка, хмельницьке та чернівецьке музичні училища, де навчаються багато кам’янчан. Тобто, потрібно поставити перед собою мету і досягати її.

Лоренцо Таццієрі: – У мене є великий досвід створення таких оркестрів у різних країнах, не лише в Італії. Наприклад, у Латинській Америці, у Гватемалі, ми створили такий оркестр, де останньою скрипкою був хлопчик, який, сидячи на стільці, не діставав ногами до підлоги. І при цьому вони відтворювали серйозну музику!

У Венесуелі є оркестр, якому вже 30 років, а коли він створився, там починали грати діти віком 5-6 років, а протягом 30 років увійшов до п’ятірки найвідоміших оркестрів світу! І це – країни «третього світу». То тим паче у вашому місті є всі можливості для симфонічного оркестру, адже виконавський рівень тут дуже високий.

Емануеле Сервідіо: – Є багато прикладів того, як оркестри починають із чогось маленького, а з часом досягають високого рівня. Тому нема нічого неможливого. Але симфонічний оркестр потрібно створювати в тандемі з міською владою, при підтримці меценатів, бо такий проект одна-дві людини реалізувати не зможуть.

Олена Лютаревич: – Ми також звертаємось до міського голови із проханням дати вказівку, щоб у театрі, де нині ведуться ремонтні роботи, в жодному разі не закривали оркестрової ями. Це фундаментально важливо! Адже, відкривши оркестрову яму, яка була зачинена багато років, ми відкриємо перспективи для розвитку міського театру, оперного мистецтва і загалом культури в Кам’янці-Подільському!