КОЛИ СЦЕНА ЛІКУЄ

Якось, миючи на кухні посуд і слухаючи концерт фольклорної музики по телебаченню, вчителька математики на пенсії Людмила Ковальчук задумалася: чому б і їй не створити творчого колективу в рідному Оринині. Село ж он яке велике, назбирається чимало охочих як поспівати, так і потанцювати. Отже, покликавши подруг, сусідів та однокласників, жінка стала ідейним натхненником і засновником творчого клубу дозвілля «Любисток».

– Усі ми живемо в селі, вічно заклопотані господарствами, городами, та й, крім магазину, по суті й вийти не маємо куди. Тому й вирішили об’єднатися в творчий клуб. І завдяки цьому не лише розвиваємо культуру маленької батьківщини, готуємо різноманітні концерти, але й знаходимо можливість культурно відпочити, поспілкуватися. Що там казати, ми ж жінки і завжди хочемо мати гарний вигляд, тому на виступи робимо зачіски, макіяжі, гарно вдягаємося, за нами підтягуються й чоловіки. Підготовка до концертів – це справжній відпочинок для душі, – розповідає Людмила Миколаївна.

Ідейна натхненниця «Любистку» Людмила Ковальчук, художній керівник колективу Василь Григоришин і директор Орининського будинку культури Галина Мельник поділилися секретами своєї творчої кухні, планами на майбутнє і розповіли про випробувану ними «сценотерапію».

– Василю Олексійовичу, в якому напрямку працює колектив?

– Ми – майстри на всі руки: танцюємо, співаємо, готуємо сценки, читаємо гуморески. В своєму репертуарі використовуємо переважно українські народні пісні, які знаходимо в старих пісенниках, бібліотеці, записуємо з радіо та телебачення, а то й самі складаємо. Скажімо, створили гімн для колективу, написали жартівливі куплети чи не на кожного нашого учасника.

Час від часу беремо навіть і уроки танців. У танцювальному репертуарі пишаємося постановкою «Орининські бабусі» та «Катюша», в планах – ще вивчити вальс і карапет.

– Галино Григорівно, а як часто збираються на репетиції учасники?

– Попри безліч хатніх справ, проблеми зі здоров’ям, учасники «Любистку» зазвичай двічі на тиждень приходять на репетиції, адже кожен із них упевнений, що весела українська пісня лікує не лише душу, але й тіло. Вік у нас усіх солідний, тому постійно скаржимося на болячки, але як заспіваємо народної чи веселої авторської, то забуваємо про все, що болить чи коле. Наш колега Олександр Білюк навіть після мікроінсульту приходив на кожну репетицію, бо треба було готуватися до концерту. Так потрохи і розходився, тобто розтанцювався, повернулася колишня координація рухів. За деякий час про пережитий інсульт забув і сам Олександр, і всі ми. Після цього і називаємо наші репетиції «сценотерапією». Саме пісня змусила наші душі молодіти, а серця – радіти.

– Так багато репетицій проводите. Напевно, чимало концертів готуєте?

– Так, концертів багато, оскільки клуб дозвілля «Любисток» працює при Орининському будинку культури. Учасники виступають ледь не щомісяця, жодним заходом не нехтують, беруть участь у всіх святкуваннях: від Дня підприємця до Нового року. А вільний час проводять у пошуках нового матеріалу, доводиться розучувати різні пісні, вивчати нові танці, гуморески. Веселинки наші здебільшого пише і читає відомий поет-лірик, гуморист Іван Шеремета, він родом із Оринина. Виступає колектив не лише в рідному селі, але й у Ріпинцях та інших громадах району.

– Людмило Миколаївно, а розкажіть про учасників колективу?

– Наш склад практично незмінний від дня створення – близько 20 осіб. Усі ми – люди пенсійного віку, не прив’язані до постійної роботи. Провідними артистками колективу є Ольга Рудська, Надія Лукасєвич, Валентина Антонова – бухгалтери в минулому. Наша Станіслава Березовська свого часу працювала в магазині, а от Валентина Білюк – медсестрою. Валентина Хорольська, як ніхто інший, знає, де шукати призабуті українські пісні, адже працювала бібліотекарем. Активною учасницею колективу є Світлана Стовпник. Жінка видала не одну свою збірку. На її вірш «Я не піду по росі» написано навіть музику. Олександр Барицький – колишній учитель історії, а от Олександр Білюк – майстер у багатьох справах, Мар’ян Маланчук – військовий, свого часу брав участь у Хмельницькому військовому ансамблі, Микола Мельничук – водій. Є у нас і представниця ромської національності – Валентина Діджус, яка у колектив влилася досить швидко. Борис Рибаков працює на заводі точної механіки, приїжджає на репетиції з Кам’янця-Подільського. Не менш важливою солісткою колективу є пенсіонерка Світлана Рарицька. Всі ми далеко не професійні виконавці, кожен у минулому – фахівець своєї справи, але з лютого 2013 року всіх нас об’єднала творчість. Ми радіємо, що є членами творчого колективу і маємо почесну місію – радувати око та слух глядачів.

– Якими досягненнями можете похвалитися?

– Найбільше наше досягнення – це згуртованість. Те, що зібралися і творимо, поширюємо українську пісню лише на власному ентузіазмі. Великою гордістю є поїздка в П’ятничани на святкування гурту «Лісапетний батальйон» із нагоди перемоги у шоу «Україна має талант». Ми так хотіли привітати їх, що навіть написали для них пісню, вивчили танець, але боялися, що Наталія Фаліон запросить лише відомі колективи. Однак наважилася зателефонувати. І Наталія нам не відмовила, навпаки – дуже люб’язно запросила. Ось так у нас і з’явилася можливість «найняти сивий бус та й поїхати в П’ятничани, сусідів вітати». Це рядки із пісні, присвяченої цій поїздці.

– А де берете костюми для виступів?

– Усе шиємо самотужки, за власний рахунок. А нові наші блакитні спідниці змайстрували зі… штор, що висіли на виборчих дільницях. Також цікава історія була з нашими танцювальними туфлями. Напередодні одного з виступів засмутилися, що не маємо однакового взуття, але цю ситуацію виправив наш колега Борис Рибаков. Щоб покращити дівчатам настрій, свої відпускні, які щойно отримав на роботі, витратив на червоні туфлі для них. Записав усі розміри, поїхав і купив. Радості нашій не було меж. Щоправда сільська рада потім повернула йому кошти.

– Галино Григорівно, а з якими проблемами доводиться стикатися учасникам колективу?

– Безперечно, однією з головних проблем є фінансова, оскільки кошти потрібні на пошиття костюмів, оренду транспорту, особливо якщо запрошують на концерти за межами Оринина. Дуже важко було знайти постійних учителів танців, яких також наймаємо за власний кошт. Спочатку не мали художнього керівника, через що важко було організувати роботу, але, незважаючи на всі проблеми, колектив усе одно продовжує працювати і не зупиняється на досягнутому.

– Людмило Миколаївно, а чому саме так назвали клуб творчого дозвілля?

– Назву шукали довго, перебрали безліч варіантів, однак я запропонувала «Любисток», що означає «люби себе – і ти отримаєш користь». На цьому й зупинилися.

Оксана НЕСТЕРОВСЬКА.