РЯСНІ ПОСІВИ Й ЩЕДРІ ПЛОДИ. ХОРОВІЙ ШКОЛІ – 25

Торжество музики, щирі вітання й нескінченні оплески – 27 травня масштабним концертом відзначила срібний ювілей Кам’янець-Подільська міська дитяча хорова школа.

Того вечора у залі РЦКМ «Розмай» зібралася культурна еліта Кам’янця, поціновувачі музичного мистецтва, адже всім відомо, що директор школи Іван Нетеча завжди представляє на сцені лише найкращих учнів, а основу програми складають випускники школи, котрі вже досягли високого рівня професійної майстерності.

Тож справжні шанувальники музики отримали від ювілярів «частування» на всі смаки: від класичних соло скрипки, фортепіано й акордеона – до барвистих звуків оркестру народних інструментів, від оперних арій, хорового та народного співу – до сучасної естради і джазових імпровізацій, загалом понад три десятки номерів. І серед цього розмаїття музичних жанрів і стилів хор «Журавлик» гідно виконав роль господаря свята, відкривши вечір піснею «Стежина в дитинство» й завершивши його безсмертним «Щедриком» Миколи Леонтовича та традиційним многоліттям.

ПЕРША ЧВЕРТЬ СТОЛІТТЯ

Рівно 25 років тому, 1992 року, вчителю музики ЗОШ №1 і керівнику відомої вже на той час дитячо-юнацької хорової капели «Журавлик» Іванові НЕТЕЧІ вдалося при підтримці тодішнього міського голови Михайла АНОСОВА та депутата обласної ради Віри ШПИЛЬОВОЇ втілити свій неймовірний задум – створити у Кам’янці першу на Поділлі хорову школу. Успішна концертна діяльність «Журавлика» – співочої «візитівки» нашого міста – стала вагомим аргументом для ста тодішніх депутатів міської ради, котрі одностайно підтримали цей проект, виділили приміщення й фінансування для нової школи. 180 хористів «Журавлика» в один момент заповнили її класи.

На сьогодні у хоровій школі навчаються 205 учнів, котрих виховують 26 викладачів. На її базі, крім незмінного «Журавлика», діють хор дівчаток молодших класів, вокальні ансамблі дівчат молодших і старших класів, зразковий хор хлопців «Калинове гроно», народний аматорський жіночий вокальний ансамбль викладачів. Вихованці школи є лауреатами, стипендіатами й дипломантами різноманітних конкурсів і фестивалів – від міських до міжнародних.

За 25 років з її стін вийшли 346 випускників, із яких 113 пов’язали своє життя з музикою і мистецтвом загалом. Серед них – співаки й музиканти, викладачі початкових і вищих музичних закладів в Україні й за кордоном, керівники творчих колективів, діячі кіно й телебачення, засновники різноманітних музичних проектів.

Випускники – це найбільша гордість школи та її директора Івана Нетечі, й перелічити їх здобутки – не вистачить газетної сторінки. Відомим на весь світ став оперний співак Андрій Бондаренко, переможець найпрестижнішого міжнародного конкурсу оперних співаків у Кардіфі, котрий співає на сценах відомих оперних театрів Європи, Австралії, Північної та Південної Америки. Підкорює сцени українських і зарубіжних театрів ще ціла плеяда молодих артистів.

Студентами національних музичних академій Києва, Львова й Одеси є Марія Пастух, Олена Прокопова, Олена Кухар, Діана Залісна, Вікторія Цюпак, Ганна Добровольська, Ольга Гренівецька, а Наталія Горбань навчається у Королівській консерваторії у м.Глазго (Шотландія). А їхня альма-матер і надалі виховує наступні покоління талановитих музикантів, веде активну концертну діяльність у місті й далеко за його межами.

Теперішня міська влада на чолі з Михайлом СІМАШКЕВИЧЕМ високо оцінює внесок хорової школи у виховання підростаючого покоління та культурне життя міста й надає велику допомогу, зокрема, виділено 137 тис.грн. на реконструкцію її приміщення.

ІЗ МУЗИЧНОЇ РОДИНИ

Тож після концерту я скористалася нагодою поспілкуватися із декотрими учасниками концерту, адже більшість із них нечасто бувають у Кам’янці.

Як, зокрема, талановитий піаніст і композитор Євген Геплюк, котрий на концерті блискуче виконав «Музичний момент» Рахманінова. Євген працює концертмейстером у музичній академії ім.П.Чайковського в Києві й веде насичену сольну діяльність. Цьогоріч дав уже два концерти в рідному місті. Дуже скромний і небагатослівний, музикант віддає перевагу мові музики.

– Мені пощастило народитися у музичній родині, і я з самого дитинства мріяв стати піаністом, – розповідає Євген. – Моїм викладачем у хоровій школі стала рідна сестра Ольга Пастух. Після школи одразу вступив до Хмельницького музучилища, а згодом – до консерваторії, де й працюю. Звичайно, маю і власні музичні проекти. Вважаю, що саме хорова школа дала мені гарний старт і дорогу в мистецьке життя, тому з великим задоволенням відгукнувся на запрошення зіграти на ювілейному концерті.

ЗА ПРИКЛАДОМ НЕТЕЧІ

Тріумф опери відбувся того вечора на сцені «Розмаю». Драматична арія Електри з опери «Ідоменей» у виконанні кам’янчанки Олени Лютаревич під супровід оркестру народних інструментів К-ПНУ ім.Івана Огієнка на декілька хвилин перенесла глядачів у справжній оперний театр.

Олена – одна із когорти першого випуску хорової школи. Після років навчання в музучилищі та у майстрів бельканто в Італії, перемог у міжнародних конкурсах і фестивалях, участі в міжнародному проекті пам’яті Лучано Паваротті вона повернулася до рідного міста, щоб розвивати музичну культуру. Тут Олена разом із сестрою Інгою Лютаревич заснували Клуб поціновувачів оперного мистецтва «Секвенція» та Міжнародний фестиваль «Опера в мініатюрі».

– Моїми викладачами у хоровій школі були Світлана Слонецька (фортепіано) і легендарна Лілія Євдокимова, яка першою ввела мене у світ оперного мистецтва, – згадує Олена. – Знаєте, хоча здається, що у великому хорі легко злитися з масою, та Іван Михайлович мав до кожного з нас індивідуальний підхід. Він помічав наші здібності й всіляко заохочував їх розвивати, брати участь у різних конкурсах. І вчив ставити перед собою високу планку. Він і досі для мене є наставником.

Водночас у хорі було відчуття сім’ї. Пам’ятаю наші концерти в Будинку культури, це хвилювання, коли за кулісами відбувалася метушня, різні колективи готувалися, розспівувалися, і ми – «Журавлик» – почувалися одним цілим, важливою частиною цього мистецького дійства. Пам’ятаю наші щедрування й колядування на новорічні свята, концерти у храмах на Великдень… За тиждень могло бути до десяти концертів! А наші численні поїздки! Прийшовши до музучилища, зовсім не боялася сцени – це надзвичайно важливий навик для соліста.

А ще Іван Михайлович навчив нас спілкуватися українською і любити все українське.

Голова клубу «Секвенція» і директор фестивалю «Опера в мініатюрі» Інга Лютаревич відзначає високий професіоналізм викладачів хорової школи.

– У хоровій школі, працюючи або навчаючись, глибоко проникаєшся професійністю, яку прищеплюють змалечку. Я починала працювати тут викладачем і отримала великий досвід. Згодом, працюючи за кордоном, могла порівняти і переконалася, що і робота школи, і її концерти демонструють дуже високий, справді європейський рівень. Іван Михайлович надзвичайно вимогливий до якості концертів школи, тож глядачі на них ідуть із радістю, знаючи, що отримають велике задоволення.

Що важливо – Іван Михайлович не просто директор, якого призначили керувати навчальним закладом. Це справа його життя, яку він вимріяв, викохав, виростив із зернятка, і в яку щодня вкладає всю свою душу. І його приклад хочеться наслідувати – недарма ж є випускники школи, котрі створили власні музичні школи, студії, творчі колективи, мистецькі проекти. Хочеться, аби міська влада й надалі підтримувала цю необхідну Кам’янцю школу.

ВАЖЛИВІ НЕ НОТИ, А ПОЧУТТЯ

Справжньою окрасою концерту стала каватина Фігаро з опери «Сивільський цирульник» у розкішному виконанні випускника школи, нині соліста Вроцлавського оперного театру Андрія Кримінського.

– Під час навчання у хоровій школі я співав у хорі хлопців «Калинове гроно», навіть був солістом, але про музику як професію і не думав, – згадує співак. – Це велика заслуга мого викладача з вокалу Марини Федорової та Івана Нетечі, котрі побачили мої здібності й переконали батьків спрямувати мене в музичне училище. Тільки аж там по-справжньому пізнав смак музики й захопився оперним співом. Але в хоровій школі я отримав головне – любов до музики. А коли є любов, то всі починання сповнені ентузіазму, на сцену виходиш з емоцією, поривом. Якщо ж любові немає – залишається лише техніка, і це глядача ніколи не зачепить.

Мабуть, найемоційнішим виступом ювілейного концерту став дует мами й доньки – Анни Зотьєвої та маленької зірочки «Голосу. Діти». Історія Анни непроста, адже її стрімка кар’єра естрадної співачки різко обірвалася з народженням дитини. На сцену вона більше не повернулася, присвятивши себе доньці та іншим дітям, котрих навчає співати.

– Гадаю, Господь краще знає, в кого з нас яке призначення у цьому світі, тож тепер я займаюся вокалом із дітками, а також є організатором і режисером різних мистецьких акцій та фестивалів в Україні й за кордоном, – ділиться Анна Зотьєва. – Навчаю також і дорослих. Крім майстерності володіння голосом, допомагаю людині емоційно розкритися на сцені, щоб у зал летіли не ноти, а почуття.

Я дуже рада, що Іван Михайлович запросив мене. Вийти на сцену в рідному місті з моєю донечкою – це почуття, які неможливо передати. Аля – моя гордість. Вона не перемогла в «Голосі», та я вважаю, що здобула перемогу, бо відео з її виступами мають найбільше переглядів серед усіх учасників. Вона своїм співом зачіпає серця людей, і бачу, що ті роки, які я присвятила їй одній, не були даремними.

Хочу згадати добрим словом свого викладача з вокалу у хоровій школі – Юрія Баландіна. Це насправді була людина-легенда. Хорова школа дала мені те, на чому базуються знання, майстерність. Знаєте, з дитинства ми забираємо із собою в життя спогади та мрії. Так от – саме спогади і мрію дала мені хорова школа, і це найдорожчий скарб.