ФАРФОРОВІ… ПРИКРАСИ
Для будь-якої жінки прикрас багато не буває. Навіть перші люди намагалися створювати собі намиста із жолудів і ракушок.
Сучасним дівчатам пощастило більше, адже вони можуть обирати прикаси на будь-який смак, бо їх нині роблять зі срібла, золота, а то й просто бісеру, глини, ниток або пластмаси. Але чи не найоригінальнішими і найніжнішими вважаються сережки та підвіски з холодного фарфору, який не б’ється. «Не подумайте, це не той фарфор, із якого роблять посуд», – запевняє кам’янецька майстриня Ірина Ліманська. І справді, взявши до рук її витвори мистецтва, розумієш, що матеріал, з якого виготовлені шедеври в поєднанні з ручною роботою мисткині, нічим не гірші від будь-якого коштовного каміння. Тож не дивно, що прикраси встигли знайти поціновувачів не лише серед українок – навіть найповажніші пані Амстердама, найвитонченіші француженки та стримані японки намагаються зв’язатися з Іриною, щоб серед зими мати змогу одягнути годинник, заквітчаний пролісками, чи повісити на шию срібну підвіску з ніжною трояндою.
– Ірино, з економічною освітою в майстри прикрас. Де навчалися всім тонкощам роботи з фарфором?
– Майже кожен майстер починав займатися хенд-мейдом через певні життєві труднощі, потребу в грошах чи перебуваючи в декреті. Щось схоже було і в мене, і у потрібний час я випадково на просторах Інтернету натрапила на чудові роботи з холодного фарфору однієї з майстринь. Мене зацікавив і сам процес роботи, і матеріал, тому почала активно цікавитися цим. Коли зробила першу квіточку, показала її батькові. Він здивувався і запитав, де взимку я її зірвала. Я – самоучка, тож усі знання брала з різних он-лайн-майстер-класів, а шляхом експериментів і проб досі намагаюся вдосконалювати творчість та майстерність.
– А що надихає на створення таких ніжних шедеврів із не менш унікального матеріалу?
– Рідна Україна, особливо її природа. Буває, іду вулицею, побачу якусь пташку чи квіточку – і відразу з’являється бажання спробувати створити щось схоже. Я ніколи не роблю нічого проти власного бажання: якщо немає натхнення, то телефоную замовникові, прошу вибачення і пояснюю, що замовлення зроблю пізніше. Кожна річ повинна бути виготовлена з любов’ю та натхненням, тоді вона й вигляд матиме відповідний. Невдалі вироби мені соромно віддавати людям, тому творю лише тоді, коли є натхнення, і обов’язково у супроводі рок-музики.
– А чи майстрували особливі роботи, з якими шкода розлучитися?
– Важко виділити якусь окрему прикрасу, хоч і зробила я їх уже близько двох тисяч, але кожна має особливу історію. Хоча вироби, які виборювали перші місця у різних виставках, для мене, мабуть, завжди будуть улюбленими. Так, 2012 року в Києві на конкурсі «Золоті руки майстрів» моє намисто «Сакура» отримало перше місце, а 2013 року переміг вінок «Весна». Особливою та емоційно важкою
робою для мене стало червоно-чорне намисто із пшеницею
«Україна у вогні», яке я ліпила (щоправда, з полімерної глини) вночі 18 лютого, коли на Майдані в Києві вбивали хлопців. Пізніше декілька виробів зробила для Інтернет-аукціонів на підтримку хлопців у зоні АТО.
– Хто першим повірив у Ваші починання та є підтримкою й опорою досі?
– Чи не найбільше з усіх вірили в мене мама з татом. Я мрію створити унікальну колекцію прикрас, яка поєднуватиме у собі коштовне каміння, метал, полімерну глину, холодний фарфор та, можливо, проволоку й мідь. Вона налічуватиме близько півсотні прикрас і вміщуватиме всю характеристику України. Я вже давно почала вивчати культуру різних областей країни і особливий акцент хочу зробити на Криму, аби підкреслити, що він таки український. Сьогодні малюю ескізи, їх бачили лише батьки та донька, які для мене є не лише надійною опорою, але й головними критиками.
Оксана НЕСТЕРОВСЬКА.