Неділя, 28 Листопада 2021 р.
18 Серпня 2017

ЛЯЛЬКАРСТВО: КАЗКА ВЛАСНОРУЧ

Людмила ЛівандовськаЧи не у кожного в дитинстві була улюблена іграшка: дівчатка ділилися із ляльками своїми таємницями, а олов’яні солдатики захищали хлопчиків від нічних чудовиськ. І якщо раніше їх вибір та різноманіття були значно біднішими, то сьогодні обрати забавку можна на будь-який смак і якість. З останнім, щоправда, проблематично, тому, аби діти могли гратися безпечними українськими іграшками, практично у кожному місті нині створюють ляльки ручної роботи.

Шиє й для кам’янецької малечі цікаві забавки місцева майстриня Людмила Лівандовська. Милі зайчики, ангелики, усміхнені жабки, дружелюбні котики і ляльки-подруги… Мабуть, немає такого, чого б не могла створити умілиця.

– Людмило, чому з-поміж усього можливого вирішили майструвати саме іграшки, а не сумки, приміром, чи одяг?

– Моє захоплення, можна сказати, з одягу і розпочалося. Раніше, щоб мати красиві стильні речі, всенькі вечори просиджувала за швейною машиною із журналом «Burda» в руках і втілювала у життя наймодніші тренди.

Шити сподобалося ще зі шкільних років. Коли на уроках трудового навчання доходили до теми «Шиття», намагалася запам’ятати все, що розповідала і показувала вчителька. А 5 років тому випадково по телебаченню побачила, як власноруч створюють ляльки. Подивившись на одну з них, зрозуміла, що дуже хочу зробити щось схоже. Так мене й захопило лялькарство. Виготовляла спочатку для себе, друзів, а коли зрозуміла, що знайшла улюблену справу, почала створювати й на замовлення. Хоч пошиття одягу й іграшок дуже відрізняється, але останнє мене настільки підкорило, що майструвати одяг навіть для себе перестало приносити задоволення.

– Ваші ляльки вже роз’їхалися по світу. Чи має їх хтось зі знаменитостей?

– Часто іграшки купують у подарунок, тож передбачити, хто буде їх власником важко. Робила ляльку для дружини італійського композитора Пеппіно Гальярді. Це, напевне, й було чи не найцікавіше замовлення, адже, крім самої іграшки за прообразом майбутньої власниці, потрібно було ще й відтворити для неї сукню від «Giorgio Armani».

Вже понад рік намагаюся створювати ляльки за прототипами їхніх власників. Це хоч і складніше, бо потрібно і схожу тканину для одягу знайти, і зачіску підібрати, але водночас захоплююче і цікаво.

– З-поміж усіх іграшок лише деякі мають розмальовані обличчя. Чому так?

– Мої ляльки поділяються на два види: з готовими емоціями, тобто із розмальованими обличчями, та з очима-крапочками – їм власники уявно домальовують емоції. Останні, до речі, користуються більшою популярністю, адже такі ляльки одного дня можуть посміхатися людині, а іншого – сумувати разом із нею. Вони спонукають своїх власників до фантазії. Ніколи не відвідувала художньої школи, тож, зображуючи емоції на іграшках, доводиться бути уважною та добре постаратися. Проте це цікавий процес, бо ніколи не знаєш, яким буде кінцевий результат.

– А що Вас надихає на створення дитячої радості?

– Тканину, мереживо, гудзички, блискавки завжди намагаюся купувати сама у крамницях різних міст. Адже, бачачи все особисто, відразу уявляю, яку іграшку можна буде пошити.

А ще моїм натхненником є кіт Бант Олександрович. Коли беруся до шиття, він завжди пильно спостерігає за процесом. У нього навіть окреме крісло біля швейної машини є.

Мені цікаво створювати нове, навіть якщо не знаю, із чого розпочати. Так колись мені замовили пошити жабку. Довго роздумувала, якою ж її зробити, але робота якось пішла сама собою. Пам’ятаю, як на одну із виставок «Made with love» вирішила створити особливу ляльку: вона була високого зросту в красивій блакитній сукні. Добре, що хоч тканину для неї я у Кам’янці купувала, бо мені так сподобався ляльковий одяг, що

наступного дня докупила тканину – і собі пошила таку ж сукню.

Оксана НЕСТЕРОВСЬКА.