НЕСТАРІЮЧИЙ ЕКСКЛЮЗИВ

Елегантні жіночі сумочки, вишукані паски, суворі чоловічі гаманці та обкладинки для документів – саме ці речі чи не найчастіше демонструють статус людини. Однак знайти їх якісні, та ще й щоб по кишені були, на українському ринку, зокрема у маленьких містах, доволі важко. У таких випадках ощасливлювати шукачів ексклюзиву та розкоші беруться майстри, у чиїх руках шкіра перетворюється на справжні шедеври.

Як, наприклад, кам’янчанин Микола Кондрюк (на фото). Його творіння вже встигли завоювати прихильність не лише українців, а й поціновувачів ручної роботи з-за кордону. Здивувати Микола вміє не лише найпримхливіших модниць, а й найсуворіших критиків, бо створені ним сумки, ремені, клатчі виглядають, наче зі сторінок глянцевих журналів. Шити їх умілець почав ще зі студентських років. І вже відтоді, виконуючи індивідуальні замовлення, вкладає у кожен власноруч зроблений аксесуар не лише всі вміння, а й душу.

– Миколо, чому ти вирішив шити, до того ж зі шкіри?

– Ще навчаючись в університеті, поїхали із двоюрідною сестрою Людмилою у Карпати. Там в одному із сувенірних містечок їй дуже сподобалася шкіряна жіноча сумочка, хотіла купити, але навіть зібравши всі кошти докупи, все одно б не вистачило на омріяний сувенір. А в мене мама швачка, з дитинства вчила мене шиттю, щоб було кому допомогти із терміновими замовленнями. От і подумав: хіба не однаково, з чого шити – шкіри чи тканини. Виявилося, ні. Щоб пошити щось схоже на сумку, довелося багато чого дізнатися і докупити. Лише через півроку вона була готова. Студентам завжди не вистачає грошей, от я й задумався над тим, що так можна підзаробити. Спочатку, щоправда, брався за обкладинки для документів, книг, потім спробував створювати гаманці, картини і лише через рік створив ще одну сумочку, вже набагато якіснішу.

– Перший твій виріб був для сестри. А собі щось шиєш?

– Впевнений, якщо майстер-шкіряник носитиме дешевий дермантиновий ремінь, виглядатиме це дивно. Але одного гаманця та паска мені достатньо на декілька років, тож, пошивши щось для себе, не розорюсь точно. Більше намагаюся обдаровувати своїми виробами родичів і друзів. Мама завжди повторює: «Чим більше ми віддаємо – тим більше отримуємо». Так і намагаюся жити.

– Ти здебільшого працюєш на замовлення. Чи важко догодити майбутнім власникам ексклюзива?

– Смаки у людей різні: чоловіки часто можуть приглянути собі жіночі гаманці, а дівчата нерідко замість того, щоб обрати ніжно-рожевий клатч, замовляють справжні чоловічі торби. Хенд-мейд-вироби зі шкіри доволі недешеві, тож роблю зазвичай такі речі, які навіть при відмові можна буде продати. Для більшості майстрів робота зі шкірою – це майже безвідходне виробництво, але не для мене. Я не люблю гратися з обрізками, створюючи з них примітивні сережки чи браслетики. Щоправда, інколи залишки використовую для створення картин. Нині опановую техніку виготовлення шкіряного взуття.

– Дизайн своїх виробів створюєш теж самостійно?

– Завжди обговорюю моделі із замовниками. Створюю ескіз, і вже разом вносимо правки. Копіювати інших не люблю, бо вважаю, що по-справжньому творчі люди цього робити не повинні. Штампувати і повторювати й китайці вміють, а хенд-мейд-речі тим і унікальні, що ні в кого таких не буде. Використовую українську, спеціально оброблену та наскрізно профарбовану шкіру великої рогатої худоби. Вона матова, чутлива до дотиків і подряпин, завдяки яким із часом набуває вінтажного вигляду. Тож через декілька років вироби з неї не псуються, а лише стають красивішими.

Оксана НЕСТЕРОВСЬКА.