ЦВЯХАМИ ПО ЖИТТЄВІЙ ДОЛІ…
Стукіт молотка, тирса з дерев, розкидані цвяхи і непроглядна курява в повітрі – так медитує кам’янецька майстриня зі стрінг-арту Крістіна Хакімова. Щойно вона бере до рук дошки, кілька цвяхів і різнокольорові нитки – поринає в абсолютний релакс і повністю віддається процесу створення чергового шедевра незвичного мистецтва. Дівчина розкрила секрети, як паралельно забивати цвяхи, створювати картини і виховувати дитину.
– Крістіно, чому з-поміж усіх ніжних жіночих видів хенд-мейду ти обрала цвяхи і молоток?
– Я народилась у місті Самарканд (Узбекистан), потім жила у Донецьку, але 2014 року, під час конфлікту на сході, довелось із маленькою дитиною звідти тікати. Мені зателефонувала родичка і запропонувала пожити в Кам’янці-Подільському. Із самого дитинства постійно щось роблю: то вишиваю, то в’яжу, то плету бісером. Це завжди приносить мені задоволення та спокій. Серйозно займатися творчістю почала, коли завагітніла і перебувала в декреті. Це такий період, коли кожен день однаковий, і ти розумієш, що є час розвинути свої творчі здібності. Саме тоді почала пробувати себе в різних техніках, вчитися, дивитися відео-уроки. Все, що я робила, дарувала близьким і рідним, і саме вони були моєю підтримкою і найпалкішими шанувальниками.
Цвяхи взяла до рук, коли вирішила зробити подарунок тітці на день народження. Хотіла, аби це було щось незвичне, нове, тому почала пошуки в Інтернеті й знайшла доволі цікаве панно. Стрінг-арт – це чиста геометрія, бо все потрібно креслити, вимірювати, розраховувати. В Україні лише кілька майстрів професійно займаються такою технікою, оскільки вона ще доволі нова. Коли опублікувала на одному з сайтів свою першу роботу, люди почали цікавитись: «Як ти це зробила? Дай схему!» – і я зняла відео-майстер-клас. Тоді зрозуміла, що це зачіпляє і викликає особливий інтерес, а значить – це моє покликання.
– Що використовуєш для своїх шедеврів?
– Спочатку працювала з деревинно-стружковою плитою (ДСП), але згодом помітила, що такі картини «неживі» і не захоплюють, тому перейшла на натуральне дерево, яке мене просто закохало в себе з першого погляду. Замовляла дерев’яне полотно і сама обробляла так, як потрібно було саме мені: випалювала, вичісувала волокна, проробляла наждачкою, фарбувала, тонувала, лакувала… Робота доволі брудна, бо пилюка, тирса і фарба були не лише у смітнику, а й по всій кімнаті, на мені, на всіх, хто заходив до мене під час процесу, і навіть на стелі. Після обробки дерева обклеюю його папером, на якому креслю малюнок (ставлю крапки). Це найважчий етап, бо трапляються настільки нереальні, на перший погляд, роботи, що я просто ламала голову, як таке можна зробити, і у чому секрет. Далі йде найгучніший етап – забивання цвяхів, яких у середньому на одну картину витрачається понад 1000. Після шаленого стукоту я відриваю папір – і починається найбільш творчий етап – намотування найрізноманітніших ниток. Використовую від звичайних швейних чи в’язальних до металізованих чи, навіть, флуоресцентних (які світяться в темряві).
– Які курйози траплялись за період твоєї діяльності?
– Траплялось різне. Кілька моїх картин, що продаються в «Сувенірному містечку», викликали доволі цікаві емоції та коментарі в туристів. Та хоча вони кажуть, що таке і самому вдома можна зробити, все одно погляду не відривають від моїх робіт. Із цікавих історій: нещодавно, в середині літа, мені замовили картину під назвою «Легенди народжуються в липні». Я зробила її буквально за кілька днів, відправила замовникам до Києва, але потім дізналася приголомшливу новину… Ця картина тепер висить на стіні в одного з міністрів України.
– Бувають моменти, коли хочеш покинути улюблену справу?
– Як і кожній творчій людині, мені властиво сумніватись у собі. Але поряд є люди, зокрема кохана людина, які вірять у мене навіть більше, ніж я сама. І я їм за це дуже вдячна. До речі, мій 4-річний син вподобав мамину справу: в нього є власна дощечка, міні-молоток і маленькі цвяшки. Під моїм контролем він робить перші кроки і дуже з того тішиться.
Ольга БАНАХ.