ДЕ ОЖИВАЮТЬ АНГЕЛИ

– Коли вперше до рук потрапив брусок із дерева, в думках промайнув образ ангелочка. І зрештою він начебто пробудився у моїх руках. За роки роботи виготовив їх сотні, один не схожий на іншого. Працюючи, завжди думаю про щось хороше, про те, що вони принесуть своєму господарю: любов, добро, усмішки та здоров’я.

Так про свою роботу розповідає митець та ідейний натхненник місцевої майстерні «ВІВЛАТА» Вадим Куріловський. Крім ангеликів, його вправні руки та нестримна фантазія створюють із деревини різноманітні статуетки, прикраси, елементи одягу та декору.

– Вадиме, якими ж були Ваші перші кроки як майстра?

– За освітою я ветеринарний фельдшер, а майстрування сприймав як захоплення. Спочатку працював із гіпсом та металом, а згодом – і з деревом. Після зведення власного будинку з нуля залишилося багато дерев’яних брусочків, штапиків, дощечок. Тому, щоб добро не пропадало, вирішив спробувати.

Роблячи дерев’яні сувеніри, скриньки, повітряні кулі, блокноти, не мав на меті їх продавати, бо перші роботи не були бездоганними. І щоб набити руку, творив спочатку для себе, дарував друзям, рідним, знайомим на дні народження. Коли відкрилося сувенірне містечко, придбав там кіоск. Дружина залишила офіційну роботу і почала допомагати мені. Пізніше до роботи залучилася вся родина. Це стало сімейною майстернею, яку назвали «ВІВЛАТА». Ця назва закодована, включає перші літери імен кожного члена сім’ї: ВІ – донька Віка, ВЛА – син Владик, ТА – дружина Таня.

– Із якими породами дерев пра­цюєте, та які краще піддаються обробці?

– Найголовніше – бажання і натхнення, тоді вже не важливо, з якою породою дерев працюєш. Я вправлявся з різною деревиною. Наприклад, дуб і береза більше підходять для меблевої промисловості. А вільха та липа – це м’які породи, які краще піддаються обробці, тому використовую їх для різьблення статуеток, скриньок, бирок, брошок, блокнотів, листівок та інших виробів.

– Були переломні моменти у житті, коли не знали, що далі робити?

– Був такий випадок, коли працював у майстерні й травмував руку. Переніс дві операції. Лікарі казали, що рука буде недієздатною, але я не здався. Звичайно, рука втратила гнучкість, і на деякий час ручну роботу довелося призупинити. На допомогу прийшов верстат, який допомагав виконувати важчу роботу, а легшу все-таки виконую вручну.

Ви знаєте, працюючи понад десять років із деревом, зрозумів, що обрав правильний шлях. Час біжить дуже швид­ко, і, працюючи в майстерні, забуваєш про все. Трапляється, руки самі знають, що робити. А буває, що замовлення виконую і два, і три місяці.

– Крім Кам’янеччини, Ваші яскраві шедеври бачили інші регіони?

– Так. Якось до сувенірного містечка завітали дві дівчини. Мої роботи впали їм в око і так сподобалися, що запропонували взяти на виставку, яка проводилася в Одесі. Спочатку не дуже в це вірилося. Але виявилося, що одна з дів­чат була засновницею ювелірного салону і організатором виставки «Стиль­на лялька» в Одесі. Там і відбулася перша виставка. Тоді й зрозумів, що моє захоплення подобається людям, а це змушує працювати все краще і краще. Адже популярність не дозволяє халтурити.

Любов ДОВГАНСЬКА.