В КАНОЕ – ОДИН, А ШАНУВАЛЬНИКІВ ЧИМАЛО
Троє молодих людей із міста Лева вирішили не розтрачувати свого потеціалу і творити якісну музику. Так 2010 р. народився український гурт «Один в каное», який досить швидко знайшов свого слухача. Вокалістка гурту Ірина Швайдак тоді ще навчалася на філологічному факультеті й мала не один списаний поезією блокнот, що дуже допомогло в музичній діяльності.
Поступово про «каноївців» дізналися в інших містах України. Їхні ліричні та глибокозмістовні філософські пісні мають чималу аудиторію шанувальників. За 8 років свого існування гурт встиг змінити склад, і наразі історію колективу творять, окрім Ірини, гітарист Устим Похмурський та барабанщик Ігор Дзіковський.
Переконатися в їхній музичній майстерності та неординарності можна було на «Respublicа Family Fest», яка проводилася у червні в Кам’янці. Там гурт із дивакуватою назвою (до речі, «Один в каное» – це дослівний переклад індіанського імені) дарував свій виступ. Народ підспівував слова пісень «Човен», «Пообіцяй мені», «Веснянка», загалом не нудьгував.
«Подолянину» вдалося розпитати у фронтвумен гурту Ірини Швайдак про найближчі плани, вподобання та життєві принципи.
– Ірино, твої перші пісні – це вірші, покладені на музику, чи свідомо написані рядки для пісень?
– Це були віршовані уривки, які хотілося музично оформити. Потім їх дописувала, аби створити повноцінну пісню. Велика частина пісенного доробку створена ще в студентські роки. Десь на третьому курсі університету я навчалася грати на гітарі, поєднувала мелодію з написаним текстом, аж потім народжувалася пісня. Із часом вдосконалювалася в творчому плані, й тоді вже музика і тексти приходили одночасно.
– Чи вагалася між музикою та філологією?
– Це було свідоме рішення, над яким досить довго міркувала, зважувала всі «за» і «проти». Коли народився наш гурт, ми чомусь не розглядали музику як щось серйозне, швидше як хобі, розвагу.
– Були побоювання, що «Один в каное» не знайде свого слухача?
– Навіть не замислювалася над цим. Вважаю, що потрібно з любов’ю та трепетом займатися своєю справою, віддаватися їй на 100 відсотків і вірити в музику, яку твориш, тоді в будь-якому разі вона знайде слухача. Різниця буде лише в чисельності аудиторії. Я не займаюся популяризацією спеціально чи в якийсь особливий спосіб. Не нав’язую своєї творчості. Принаймні, мені це не властиво.
– Яку музику особисто слухаєш?
– Дуже рідко слухаю інших виконавців. Тобто, не відчуваю у цьому потреби. В мене більше виникає бажання писати музику. Не люблю прислуховуватися до інших пісень, бо того, хто творить сам, це спонукає повторюватися. І якось, того не розуміючи, випадково можна сплагіатити.
– Події, що відбуваються в країні, вплинули на твою творчість?
– Та все впливає й перетворюється на ще одну сторінку історії гурту. Я не стараюся переспівувати подій, у нас трішки інший творчий метод, проте на загальний настрій, тематику й думки вплинуло. Хоча зміст наших пісень можна застосувати до різних ситуацій. І, власне, до тієї, що склалася в країні, також.
– Хто для тебе є кумиром?
– В якийсь момент чітко усвідомила і взяла принцип не створювати кумирів, ні з ким себе не порівнювати.
Також маю правило нікого не повторювати: ні артистів, якими захоплююся,
ні батьків, хоча вони в мене чудесні. Треба жити своїм життям і бути схожим на себе.
– Чого, на твою думку, не вистачає сучасній музиці?
– Мені здається, що глибини. Для мене, як для того, хто оцінює творчість як автор, не вистачає саме цього. Більшість робить акцент на музичне оформлення, а в зміст чомусь не вкладають певного сенсу. Це не означає, що кожен має писати суперметафоричні завернені хіти. Хочеться, щоб автори в плані текстів більше розвивалися.
– Як проводиш вільний час?
– Як і всі люди: дивлюся цікаві фільми, гуляю містом, зустрічаюся з друзями, читаю книги. До речі, Габріеля Маркеса дуже люблю. Надзвичайно вразили його твори «Сто років самотності», «Кохання в часи холери» та «Полковнику ніхто не пише».
– Над чим гурт «Один в каное» працює нині?
– Над новим альбомом, який плануємо нарешті закінчити. Бо вже назбиралося багато нових пісень. Взагалі ми довго працюємо над записом, бо у цьому плані перфекціоністи.
Вікторія БОЯРШИНОВА.