У 60 «КАМ’ЯНЧАНКА» НА ПЕНСІЮ НЕ ЗБИРАЄТЬСЯ

29 березня в залі МБК яблуку впасти було ніде: люди стояли в проходах, нависали над щасливчиками, котрим вдалося зайняти сидячі місця у ложах. Усі прийшли заради яскравого ювілейного концерту народного ансамблю танцю «Кам’янчанка» нашого МБК.

Допомагали танцюристам цьо­го вечора співаки з вокаль­ного ансамблю «Петридава». Колективи підготували динамічну, якісну та дуже яскраву програму. Виконавцям допомагав і новий мультимедійний екран, на кот­рий транслювалися то зразки самчиківського розпису, а то анімовані картини Марії Примаченко. А костюми артистів! Нарешті подільські танці чоловіки виконували у вузьких світлих гатях, які й носили на наших теренах, а не у широченних червоних шароварах.

Балетмейстер «Кам’янчан­ки» Петро Гаврилюк створив но­ві про­читання традиційних кад­рилі та гопака. А коли ведучі попросили піднятися в залі тих, хто свого ча­су танцював у ансамблі, вставали і молоді, і дуже літні люди – з тих, хто танцював у перші роки існування ансамблю, кот­рим тоді керував Василь Палій. Встав і секретар міськради Дмитро Васильянов.

– Народний танець – важлива складова національної культури будь-якого етносу, – сказав після концерту його художній керівник Петро Гаврилюк. – Це те, що відрізняє нас у світі, індивідуалізує та ідентифікує серед інших культур. Ставлення держави до розвитку народного танцю загалом позитивне, але, на жаль, він не є таким популярним, як був років 20 тому. Сучасне диктує свою моду – через телебачення, Інтернет. Власне, існування аматорських колективів народного танцю та професійних ансамблів – чи не єдине джерело збереження фольклору. Школа Павла Вірського додала в народну хореографію велич класичної системи танцю, завдяки цьому сценічна хореографія отримала майстерне обрамлення. Поляки, іспанці, французи, німці теж глибоко шанують свою культурну спадщину, але втратили її сценічний вигляд.

Народний танець уже давно не такий, яким його створив народ. Він розвивається, осучаснюється. Глядач чекає від артиста видовищ, сьогодні модно говорити «шоу». І він або його отримує, або більше не приходить на концерт. Утім мудрий балетмейстер має обов’язково зберегти самобутнє джерело фольклору, навіть якщо робить стилізацію народного танцю.

За 60 років існування «Ка­м’янчанки» в ансамблі танцювали не менше як півтисячі людей. Золотим періодом його існування Петро Гаврилюк вважає часи Тетяни Чайковської, коли прийшли перші успіхи та перемоги, перші закордонні гастролі. Ця тенденція продовжилася і за керування Володимира Дячука. Тепер настав час молодих і закоханих у танець людей.

– У планах – розвиток колективу. Хочеться перевести його в розряд муніципальних, але розумію, що коштів на це в міському бюджеті поки що немає, – продовжує Петро Гаврилюк. – Є ідея створити не просто концерт, а цілу хорео­графічну виставу. Вже написано лібрето, продумані тема та ідея. Для цього треба багато працювати, можливо, це і вдасться. А наразі ми збираємося на фольклорний фестиваль до Сербії, де якнайкраще презентуватимемо нашу українську культуру.

Ірина ПУСТИННІКОВА.