НАРЕШТІ НАШЕ СВЯТО

15 серпня в Україні та декількох інших пострадянських країнах відзначають День археолога. У нашій країні це свято стало офіційним 2008 р., коли президент Віктор Ющенко, великий любитель старовини, видав Указ №694/2008 «Про День археолога». В серпні якраз сезон розкопок у розпалі: археологам доводиться не зважати на високі температури, бо сухий грунт для них у більшому пріоритеті. Археологи далеко не завжди у зручних кріслах порівнюють зразки кераміки, щоб зрозуміти, до якого часу вона належить. Дуже часто їхнім робочим інструментом є лопата (на перших етапах розкопок) та щітки для делікатного очищення знайденого на пізніших етапах. А потім знайдені артефакти треба ще помити, замалювати, каталогізувати…

Про те, чому було обрано саме 15 серпня, є декілька версій. За однією, у 1930-х рр., під час розкопок у російському місті Новгороді, археологи звернулися до керівника експедиції з проханням вшанувати велике свято – день народження Буцефала, коня македонського правителя Олександра Великого. Та є й інша версія, згідно з якою так увіковічили день народження відомої дослідниці трипільської культури Тетяни Пассек (1903-1968). Експедиції, котрі вона очолювала в 1940-1950-х рр., стали професійною школою для десятків істориків, які й продовжили цю традицію.
ПІЧ, КОТРІЙ 6000 РОКІВ На Татарисках, пагорбі між селом Смотрич і Старою фортецею, з липня тривають розкопки в рамках проєкту «Динаміка преісторичної культури: комплексний аналіз джерел з історії Центральної та Південно-Східної Європи» (керівник – професор Івона Собковяк-Табака, співкерівник – кандидат історичних наук, науковий співробітник відділу енеоліту-бронзової доби Інституту ар­хеології НАН України Олександр Дяченко). Проєкт фі­нансується Національним науковим центром Польщі. Роботи ведуться за сприяння голови місцевої ОТГ Михайла Желізника та фермера Володимира Громніцького. Розкопів тут два. Один – ближче до хреста, кот­рий зіп’явся на пагорбі над де­рев’яною Хрестовоздвиженською церквою. Інший, більший, – ближче до села. І саме там вдалося знайти не лише уламки кераміки, кістки великої рогатої худоби та ножі чи наконечники з кременю, а й дещо унікальне – залишки двох гончарних печей часів трипілля-кукутень.
Підходимо ближче. Під палючим літнім сонцем археологи, один у шоломі, як у колонізаторів Африки, а інший – у по-піратському пов’язаній бандані, ви­мірюють щось навшпиньках, акуратно ступаючи по неглибокому розкопу. Тут близько 6000 років тому було трипільське поселення. Така «мілкота» розкопу пояснюється сильним рівнем ерозії: століття та тисячоліття змивали грунт із вершини Татарисок у Смотрич. Звертаємося до «пірата», що хитро мружиться на сонці. Це співкерівник експедиції Олександр Дяченко.
– Як Ви дізналися, що саме тут будуть печі?
– Просто пощастило, – сміється Олександр. – У цій частині, на схилі, ми заклали траншею, щоб подивитися, наскільки інтенсивно ерозій­ні процеси позначилися на збереженні залишків поселення. Але траншеєю випадково натрапили на залишки двох гончарних печей. Особливості конструкції однієї з них дають змогу відтворити важливі аспекти розвитку гончарного виробництва давніх землеробів Південно-­Східної Європи, а конструкція другої печі є унікальною для трипільсь­кого світу. Аналогів останній на сьогодні не знайдено.
Окремі фрагменти керамічного посуду та знаряддя праці з кременю вказують на контакти «трипільців», які мешкали поблизу Кам’янця-Подільського, з населенням малицької або люблінсько-волинської культури, східна межа яких сягає
Галичини та Західної Волині. Можливо, саме високоякісний кремінь із Волині стимулював відносини між культурно різними групами населення, що проживали на такій далекій відстані одна від одної.
– Схожість орнаментів на кераміку люблінсько-волинської культури свідчить про культурні зв’язки. Але яким чином за
не­оліту людина могла подорожувати так далеко, на 300 і більше кілометрів?
– Насправді ми дуже недооцінюємо інтенсивність контактів у далекому минулому. Навіть етнографічні дані свідчать, що культурні впливи – безпосередньо з носіями або опосередковано, від групи до гру­-пи – сягають сотень кілометрів. Саме аналіз культурних впливів є одним із ключових завдань нашого проєкту. Сподіваємося, що польові дослідження, моделювання допоможуть дати відповідь на низку відповідних наукових запитань.
– Віднайдені печі – на вершині пагорба, звідти до річки – далекий шлях. Це здається нелогічним – добиратися до води доводилося з більшими зусиллями.
– Печі розташовані на схилі, подалі від жител, імовірно, щоб зменшити пожежну небезпеку для по­селення. Оскільки в печах посуд тільки випалювався, а не ліпився, близькість до води не є принци­повою. Питання доступу до води, швидше, стосується поселення загалом, але конкретної відповіді ми поки що не можемо дати.
Татариски, як і інше поселення, спалені перед залишенням (трипільці ритуально спалювали свої житла, коли перебиралися на нове місце проживання). Спалюючи поселення, вони вже мали перспективу нового. Якась група населення приходила на нове місце раніше й, очевидно, починала будувати для всієї громади.
– Археолог під час експедиції – це більше фізична чи розумова праця?
– І те, й інше. З одного боку, фізична праця, що потребує певних спеціалізованих навичок. З іншого, розумова, адже маємо зрозуміти, як досліджувані об’єкти будувалися, що з ними відбувалося після залишення, яке хронологічне співвідношення різних об’єктів тощо.
– Чи радість від знайденого в експедиції цілком компенсує обгорілі спини, носи та напечені безжальним сонцем голови?
– Звичайно! Мало що можна порівняти з радістю відкриття.
– Чи планується продовження експедиції в околицях Кам’янця?
– Розкопки будуть точно продовжені наступного року, але ми мріємо і про їх подальше продовження.

ШЛЯХ ВІД ЗЕМЛІ ДО МУЗЕЙНОЇ ВІТРИНИ

Про подальшу долю знахідок із Татарисок розпитуємо у провідного наукового співробітника Кам’янець-Подільського музею-­заповідника Ігоря Старенько­го, який теж працює у цій експедиції.
– 5 серпня ми перевезли до відділу археології та подальшої музеє­фікації віднайдений унікальний горн мерешовської групи етапу В2 4000-3900 р. до н.е. Далі знахідки чекають С14 (дослідження методом радіовуглецевого аналізу в польській Познані), трасологія (вивчення залишених слідів), флотація (розділення матеріалу на легку й важку фракції шляхом перемішування у воді), вимірювання елект­ропровідності обмазки та інші маніпуляції. Віднайдені крем’яні ножі теж будуть відправлені до Польщі, де науковці спробують визначити, що саме ними різали. Майданчик із печами лише починаємо розбирати, тому поки важко сказати, скількома новими експонатами поповниться відділ археології. Точно це будуть сотні предметів. Але від землі до музейної вітрини – шлях далекий: спочатку треба знайти, потім помити і почистити, визначити і датувати, описати, передати, після чого у фондах музею його мають оформити – і аж тоді експонат потрапляє на полицю.
Навіть знайдені кістки скота – далеко не сміття. Попередньо мож­на плюс-мінус визначити, що худоба їла. Далі буде замовлено навіть аналіз ДНК. І після цього це ще не все. З ями будемо промивати грунт і намагатися знайти зернові культури. В перспективі тут роботи ще на 2-3 роки.
– А чому в епоху цифрових фотоапаратів знахідки все одно потім змальовуються працівниками музею?
– Профіль речі не передається через фото. В ідеалі все робиться через 3D-сканування, але в нас експедиції бідні для такої техніки.
– А як ставляться до вас жителі сусіднього села Смотрич?
– До нас щодня приходять із села, – сміється Ігор. – Одні приходять, аби розпитати про нашу діяльність, ще хтось запитує, чи ми вже знайшли золоту карету та турків. Хтось навіть підказує – помилково, звісно, нібито у центрі поля колись стояв керамічний завод. Хоча завдяки проведеним польськими ар­хеологами геофізичним дослідженням відомо, що тут було чимале трипільське поселення – близько 120 споруд. А у центрі поля розташо­вувався будинок-велет – 20 на 40 м. Переважно відвідувачі – люди адекватні, проте малий горн на першому розкопі був розтрощений незваними гостями.
– На Вашу думку, археолог під час експедиції – це представник розумової чи фізичної праці?
– Це і розумова, і фізична праця. Треба копати, але копати із розумом. Особливо це стосується майданчика, який треба ніжно чистити ножем та щіткою. За робочий день археолог робить близько 25-30 тисяч кроків, а це дуже велике навантаження.

ФОРТЕЦЯ ПОСТАРІШАЛА?

Разом з Олександром Дяченком працювали і кам’янецькі спеціалісти: завідувач відділу Музею старожитностей Петро Болтанюк, провідний науковий співробітник Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника Ігор Старенький, а також відомий музикант і керівник Ка­м’янець-Подільської архітектурно-археологічної експедиції Павло Нечитайло. Саме до нього ми звернулися із запитанням про інші археологічні роботи останнього часу.
– Під час нагляду за протиаварійними роботами на мурі Північного бастіону замку було зроблено розріз висотою 7 та шириною понад 10 метрів, який дав можливість простежити етапи освоєння цієї території та виявити найдавніші фортифікаційні конструкції, що стояли на місці замку. Було знайдено вал, імовірно, часів трипільської культури. Достовірно там було знайдено ук­ріплення часів чорноліської культури IX-VIII століття до нової ери. Там чітко читався рів, вал та яма під час­токіл. В основі валу лежить потужний шар трипільської культури етапу В-І. Це середина V тисячоліття до нової ери. Не виключено, що перші укріплення на місці замку з’явилися саме в той час.
Над цими ранніми фортифікаціями було збудовано рів та вал середньовічного замку. Вийшов такий багатошаровий фортифікаційний пиріг, що дуже круто. Укріплення, які гіпотетично можна відносити до доби енеоліту та раннього заліза, знаходили на замку і в попередні роки під час експедицій, які очолювали Анатолій Гуцал та Лариса Виногродська.
– Павле, масштабні археологічні дослідження тривають у міс­ті лише декілька років. Скільки цікавих знахідок втратив Кам’янець у попередні десятиліття?
– Я очолюю Кам’янець-Подільську архітектурно-археологічну екс­педицію з 2016 року і можу коментувати ситуацію тільки за цей період. Спільно з археологами історичного музею-заповідника про­роблено гігантську роботу з опрацю­вання рухомого та нерухомого археологічного матеріалу. Це фантастичний, невідновлювальний ресурс. Нині ми поступово обробляємо дані. Для прикладу, тільки з одного об’єкта на Польському ринку, де музеїфіковано рештки старої бруківки, було отримано більше як 1300 люльок для куріння тютюну. Про все це можна довго писати. Прикрим є те, що забудовники не завжди розуміють цінність наших досліджень і через різні причини не йдуть на збереження певних архітектурних та археологічних елементів, які ми виявляємо в межах старих фундаментів. Це комплексна проблема, пов’язана з недосконалістю нормативно-правової бази в пам’ятко-охоронній галузі та масовим невігласт­вом. Хоча є й позитивні приклади.

ПІД НОГАМИ ЕКСКУРСАНТІВ

Це не єдині розкопки, котрі відбуваються сьогодні на території Старої фортеці. З 24 липня і до кінця серпня триватимуть роботи у центральній частині замкового двору (перший етап робіт там відбувся 2018 р.). Керує роботами старший науковий співробітник давньоруської та середньовічної археології Інституту археології НАН України Лариса Виногродська. На фундаментах давно зруйнованої замкової дерев’яної Покровської церкви (XIV-XVII ст.) та костелу св. Станіслава (XVI-ХІХ ст.) знайдено поховання давньоруських часів (орієнтовно ХІІІ-XIV ст.). Перші три скелети археологи виявили в перші ж три дні експедиції, та вона продовжує підкидати історикам усе нові сюрпризи. На сьогодні виявлено вже п’ять поховань. Директор історичного му­зею-заповідника Олександр Заремба зазначає, що поки рано го­ворити, чи серед знайдених поховань є могили представників князівської родини Коріатовичів.
Туристи дивуються, що поховання віднайдено так близько до поверхні землі – лише декіль­ка десятків сантиметрів. Олександр Заремба пояснює, що колись рівень грунту був на добрий метр вищий, але у XVI-ХVIII ст. замковий двір рівняли.
У розкопаному жіночому похованні була знайдена скронева прикраса-кільце XIII-XIV ст. (точніше датувати цей ювелірний ви­ріб історики зможуть пізніше). Та­ка гарна річ натякає, що тут була похована жінка з багатої родини.
Як і торік, вдалося натрапити на фрагменти фундаментів. Попереду дослідження, до яких споруд вони належали. На відкритій частині замкового дво­ру знайдено ділянку, встелену дрібним каменем. Чи це було внутрішнє приміщення, чи вимощений сам двір фортифікацій, поки важко сказати. У грунті трапляються уламки чорноліської кераміки, а це період близько 3800 р. до н.е.
Наступного року планується продовжити археологічні роботи на території фортеці.

Ірина ПУСТИННІКОВА.