Неділя, 15 Грудня 2019 р.
30 Серпня 2019

ТРИ ДНІ «ОСТАННЬОЇ СТОЛИЦІ»

Фото Ірини ПустинніковоїТрадиційно вже День Незалежності в Кам’янці проводиться масштабно та яскраво зав­дяки військово-історичному фестивалю «Остання столиця». 2019-й не став винятком.

За попередні роки фестивалі, присвячені епосі визвольних змагань 1917-1921 рр., з’являються, як гриби після дощу. Фестивалять у Чорткові на Тернопільщині (захід, присвячений знаменитому наступу військ УГА, Чортківській офензиві), у Вінниці, Жмеринці, Вапнярці тощо. Та наша «Остання столиця» є першою ластівкою цього формату. Акцент на подіях визвольних змагань надзвичайно потрібен для патріотичного виховання не лише молоді, а й усього населення. Адже багато хто із представників дорослих поколінь мало знає про часи, коли Україна кров’ю і потом виборювала своє місце на карті, аж поки її спроби не втопили у хвилях терору більшовики.

КНИГА-ПЕРЕВЕРТЕНЬ ПРО СТОЛИЧНЕ МІСТО

Цьогорічний фестиваль розпочався в п’ятницю, 23 серпня, у залі магдебурзького права Ра­туші презентацією путівника «Ка­м’янець-­Подільський – столиця Української Народної Республіки» Анд­рія Хоптяра.
Важливість нового видання пояснив директор Кам’янець-­По­дільського історичного музею-заповідника Олександр Заремба:
– Останнім часом пожвавився інтерес туристів до історії нашого міста в період визвольних змагань. Але тим, хто не є фахівцем з історії, важко розібратися в подіях того часу. Давно назріла необхідність усю інформацію з теми столичного Кам’янця зібрати у книжці. Це вже не перша спроба зробити книгу про події 1918-1920 рр., схожі путівни­-
ки вже виходили. Ми вирішили це зробити максимально яскраво і в популярному вигляді. Книга складається з двох частин: з одного боку – історичний нарис, а перевер­таєте книгу – маєте путівник. Видання вийшло за підтримки Українського культурного фонду (УКФ). Тема цікава і потрібна, та взяти на себе відповідальність, щоб продавати корис­ний, але специфічний путівник, – рішення непросте. І УКФ допоміг нам його ухвалити. Ми бачимо великий інтерес до книги від містян, і сподіваємося, що невдовзі її зможуть придбати всі охочі.
Директор департаменту гу­ма­нітарної політики міськради Альона Кузема наголосила, що хотілося б, аби всі кам’янчани
та гості міста мали змогу купи­ти книгу, щоб цінували сторінки історії свого міста.
Автор тексту книги історик Анд­рій Хоптяр вважає, що путівник/історичний нарис вдало побачив світ напередодні Дня Незалежності, і нагадав, що рівно сто років тому в Кам’янці практично щодня відбувалися епохальні події величезної значимості:
Виставка історичної техніки– Скажімо, 31 серпня 1919 р. в подільській столиці відбувся грандіозний парад на честь взяття українськими військами Києва. Це був час тріумфу Директорії, котрий, на жаль, швидко згас. Але про ті події треба згадувати, говорити та писати. Книга – моя спроба систематизувати все, що відбувалося в останній столиці УНР. Ідея написати путівник зародилася на фестивалі «Остання столиця – 2018». До заходу було виготовлено декілька стендів, які стисло, але глибоко ілюстрували події української національної революції в контексті Кам’янця-Подільського. Після фестивалю ми з Ростиславом Майором, очільником наукового відділу історичного музею, запитали в Олександра Заремби: «Стенди – це добре, але вони виставляються раз на рік. Чи не варто було б на їхній основі зробити науково-історичний нарис?». Ідея книги-перевертня викристалізувалася наприкінці минулого року.
Робота над текстом тривала з листопада 2018 р. по першу половину червня 2019 р., із цього часу перші декілька місяців автор працював з історичними джерелами на потрібну тему – «Під сонцем Поділля» Володимира Приходька чи «Третя залізна дивізія» Олександра Удовиченка. Книга багато проілюстрована архівними та сучасними фотографіями, містить кілька корисних інфографічних матеріалів і таблиць. Вичитку та редактуру робив товариш і колега автора Ростислав Майор.
Андрій Хоптяр нагадав, що Кам’янець недарма називається «Останньою столицею» УНР, адже саме в нашому місті після Киє­ва Директорія УНР і загалом усі установи республіки перебували найдовше. В путівнику описано 15 споруд на Новому плані, пов’язаних із перебуванням у місті Директорії, а також 16 будівель у Старому місті.

ПІСНІ, НАРОДЖЕНІ У КАМ’ЯНЦІ

О 20.00 того ж дня у Старій фортеці декілька сотень кам’янчан зібралися, щоб послухати «Пісні української революції» у виконанні народного артиста України Тараса Компаніченка та його колективу «Хорея козацька». «Остання столиця» – захід реконструкторський, а пан Тарас теж є певною мірою реконструктором: він віднаходить оригінальну, автентичну українську музику – як епохи бароко, так і часів визвольних змагань.
Про програму, котру могли почути всі охочі (концерт був безкоштовним), пан Тарас розповів у вступному слові:
Андрій Хоптяр– Проєкт складається зі щирих, справжніх пам’яток української революції 1917-21 рр., епохи відродження державності та війни за сильну й самостійну Україну. Програма – наслідок великої праці, яку ми з «Хореєю козацькою» здійснили протягом декількох років. Торік нас підтримав Український інститут національної пам’яті – і ми записали подвійний альбом «Пісні української революції», який містить 27 свідків тієї доби, непідкупних і непідробних. Власне, пісні – особливе явище, яке містить у собі як інтелектуальну, так і емоційну складові. Вони – носії ідей, водночас емоційно забарвлені. Ці пісні на слова великих українських поетів Олександра Олеся, Спиридона Черкасенка, Бориса Грінченка, Христі Алчевської, Богдана Лепкого, Осипа Маковея, Мар­ка Кропивницького, Володимира Самійленка і на музику видатних українських композиторів, які творили добу українського відродження: Кирила Стеценка, Миколи Лисенка, Дениса Січинського, Якова Степового, Михайла Гайворонського, Миколи Леонтовича та Павла Синиці. Це цілий пласт нашої культури, який ми практично не знаємо. Деякі з творів, наприклад, «Для всіх ти мертва і смішна» Якова Степового, були написані саме в Кам’янці, коли він був столицею УНР. На слова Спиридона Черкасенка Кирило Стеценко тут написав 1919 року «Гайдамаків». Саме тут писав свої химерні вірші про Кам’янець Спиридон Черкасенко. Тут творили і Володимир Самійленко, і Людмила Старицька-Черняхівська. Ми не вига­дуємо мрій про минуле – ми пока­зуємо наше минуле таким, яким воно було. Внаслідок лакуни через розірвання традицій матеріал тих років практично не виконується
філармоніями. Але ці твори кореспондуються з великими ідеями великої нації, яка бореться за свободу. Наші прапори – незаплямовані.
І тяглість ця має продовжуватися. Для того цей концерт.

ДВІ БИТВИ ЗА ОДИН ДЕНЬ

Фрагмент концерту «Хореї козацької»А вже зранку 24 серпня по­близу ЗОШ №1 розмістилася виставка військового спорядження від нашого Центру розмінування та історичної техніки від реконструкторів. Три панцерники (кам’янецький «Чер­-ник» і його брати з Вінниці та Льво­ва) стали своєрідною фотозоною для тисяч селфі. А поруч охочі могли познайомитися з роботом-сапером чи приміря­ти захисні костюми Protecope (Фран­ція) та ЕОД-9 (США), котрі використовують військові під час операцій із розмінування територій. Американський костюм має навіть вбудований конди­ціонер, адже працювати саперам часто доводиться за екстремальних погодних умов.
О третій годині зі Старої фортеці до РЦКМ «Розмай» рушила колона учасників фестивалю. Цього року їх було надзвичайно багато – понад 200. Це майже стіль­ки, скільки брало участь у заході до початку українсько-російсь­кої війни на сході держави. Замикали колону панцер­ники та антикварного вигляду вантажівка «Fiat». Крім хлопців із міського військово-історичного товариства, пофестивалити при­їхали Товариство пошуку жертв війни «Пам’ять» (Львів), ГО «Жива Історія» (Вінниця), Центр історії Вінниці, ВІК «Захисник» (Одеса), ВІК «172 піхотний полк» (Київ), ВІК «Пластун» (Київ), 44 піхотний полк (Київ), ВІК «Повстанець» (Київ). Уперше в заході брала участь численна делегація з Болгарії – 46 Добричанський полк із міста Добрич з історичної області Добруджа.
Олександр ЗарембаПоки присутні слухали висту­пи військового оркестру біля «Роз­маю», вояки в одностроях УНР, УГА, корніловських полків та по-­кінематографічному яскравих уніформах махновців займали свої позиції перед реконструк­цією битви за Кам’янець. «Бій» тривав майже півгодини. Як влучно зауважив коментатор події, відомий київський геральдист, історик і дизайнер Олекса Руденко, та війна була війною сенсів. На полі бою сходилися ті, хто мріяв про вільну Україну, та ті, хто вважав, що такої країни не існує, є лише Малоросія.
Ще одна реконструкція битви відбулася через годину в сквері між Ратушею та ЗОШ №1.
А вранці 25 серпня вінницький броньовик «Петлюра» у супроводі загону УНРівців вирушив на Польські фільварки, на так званий міський пляж. Там, у зарос­тях кукурудзи, вже чекали на супротивників засідки «махновців» та «більшовиків». Так почалася тактична гра для учасників фестивалю. Гучне відлуння від скель зустрічало кожен постріл із гвинтівок, випадкові туристи поспіхом діставали фотоапарати, але навіть канонада з кулемета не змусила декількох відпочивальників біля греблі піднятися зі своїх рушників.
Про те, чим відзначився цьогорічний фестиваль, розмовляємо з його організатором Олександром Зарембою.
– Цього року ми виграли грант Українського культурного фонду в межах програми «Знакові події української культури – 2019», завдяки якому і фінансувався фестиваль. Без підтримки УКФ все було б значно складніше. Ще за три місяці до фестивалю нам здавалося, що зібрати таку кількість учасників буде нереально, але все вдалося. Хоча набоїв було зовсім небагато, ми змогли зробити бої динамічними і насиченими, без пауз у сценарії.
У цьому нам допомогла і піротехніка. У битвах взяли участь усі, хто приїхав на фестиваль. А треба сказати, що для міських битв 200 людей – це дуже багато.
– Пане Олександре, з року в рік знаходяться коментатори, котрі вигукують: «Не розумію цих ігор! Хочеться на війну – ідіть у військкомат». Що б ви відповіли на такі закиди?
– Нічого. Якщо людина сама не розуміє важливості таких заходів, казати щось їй немає сенсу. Серед реконструкторів близько 40 відсот­ків тих, хто пройшов війну на сході. У перші роки війни «Остання столиця» не проводила реконструкцій битв. Та коли почали повертатися з фронту ті, хто був із нами, з’явилося розуміння, що такі речі потрібні. Уінстон Черчіль казав: «Якщо ми забудемо на час війни про культуру, заради чого тоді воюємо?» Це є вихованням – специфічним, але дієвішим, ніж мітинги, молебні тощо.
– Як далі буде розвиватися «Остання столиця»?
– У нас попереду відтворення подій 1920 року. Наводимо мости з поляками: хочеться відтворити епізод радянсько-польської війни. Це ці­кава та важлива тема, яка невідо­-ма, на жаль, більшості населення.
У планах також ввести у фестиваль освітню складову.
– Чи не мрієте, щоб містяни активніше залучалися у фестивальний рух, «шилися» на певну епоху?
– Дуже б цього хотілося. Але просто одягнути людину в костюм і відпустити – не наш шлях. Реконструкція, жива історія мають «переварити» людину. Потрібно усвідомити різницю між реконструкцією і маскарадом. А з цим поки складно. В нашій країні через низку об’єктивних чинників рух живої історії все ще розвивається і не має на суспільство такого впливу, який є за кордоном. Ми мріємо про це. У вересні я буду ділитися досвідом кам’янецьких військово-історичних фестивалів на конференції в Одесі. У жовтні збираємо делегацію від мерій міст, де є фортеці чи замки, на конференцію в Голландії: будемо вивчати там європейський досвід, у тому числі із залучення громади міста.

Ірина ПУСТИННІКОВА.
Фото автора.