Середа, 13 Листопада 2019 р.
6 Вересня 2019

ОДНА ІЗ СОТНІ НАЙКРАЩИХ КУЛІНАРІВ

Щира, відверта та дуже емоційна, – такими словами можна описати 28-річну кам’янчанку Лілію Сорокіну, яка «засвітилася» на всю країну, ввійшовши до сотні найкращих кулінарів за версією телепроєкту «МастерШеф» на «СТБ».

Лілія Сорокіна– Ліліє, чому обрали кухню?
– Після закінчення п’ятої школи я вступила до двадцять шостого Ка­м’янець-Подільського професійно-технічного училища, де здобувала освіту перукаря. Але щойно вийшла за поріг навчального закладу – зрозуміла, що це не моє. Мама і сестра постійно куховарили, родина займалася ресторанним бізнесом, тому і я більше тягнулася «до плити».
Удома традиційно ми на кожне свято готували всі наїдки своїми руками, тому завжди знала, що це не важко. Я багато працювала у цій сфері: була арт-директором бенкетної зали в Берліні, адміністратором ресторану в Одесі, згодом повернулася до рідного Кам’янця, де довгий період працювала керуючою в готельно-ресторанному комплексі «Тарас Бульба». Та, попри все, не була до кінця впевнена, що це моє. Хотілося не просто стати кухарем, а вийти за рамки стандартного і звичного. Так ми з родиною започаткували власну справу – кей­терингову компанію (виїзна кухня. – Прим. авт.). Спочатку працювали з напівфабрикатами, готували маленькі заходи, а згодом «виросли» і розрек­ламували себе. Та в мене стався переломний момент – розрив стосунків із мужчиною, з яким прожила два роки. Так я дійшла висновку, що в Кам’янці залишатися більше не хочу. І тоді несподівано дізналася, що подруги заповнили замість мене анкету на «МастерШеф».
– Пам’ятаєте свою першу страву?
– У мене немає жодної кулінарної освіти, єдиний мій досвід – життєвий. Усьому навчалася самостійно, з інтернету, зі сторінок відомих шеф-ку­харів у соцмережах тощо. Готувати допомагала рідним змалечку, завжди ліпила з бабусею вареники і смажила пончики. Не пам’ятаю першу свою страву, але згадую одну історію. Коли мені було 12 років, нас із племінником залишили вдома. Із харчів, що приготували батьки, нам нічого не cподо­балося, тому ми вирішили поекспериментувати. Дістали з морозильної камери величезний шматок м’яса, розмочили водою, якось «натесали» (сміється) і протушкували у сметані з цибулею. Відтоді це одна з моїх фірмових домашніх страв – тушкована свинина у вершковому соусі із грибами.
– А чим вирішили нагодувати знаменитого Ектора?
– Насправді було два кастинги: спочатку основний відбір, на який я готувала свинячу вирізку під журавлиним соусом, пюре із селери і овочі гриль як декор. Там я спілкувалася лише з менеджерами й журналістами.
Без пригод не обійшлося. Приготувавши страву, складаю її в лотки, їду на вокзал до потяга і усвідомлюю, що забула страву на зупинці. Сльози, істерика, десятки дзвінків усім друзям і знайомим – і от я в Києві, а моя страва їде наступним потягом (сміється).
А вже через декілька місяців отримала дзвінок, що потрапляю на основ­ний кастинг до сотні!
Спочатку мала намір приготувати щось із національної кухні, на кшталт бограча чи баноша, але зрозуміла, що на таке не вистачить часу. Тоді й вирішила приготувати щось незвичне – це був для мене так званий вихід за межі комфорту.
Порадившись із мамою, вирішила готувати качину грудинку, адже часто готую її в Кам’янці, і багато людей її хвалять. Також щодо страви порадилася з переможницею першого сезону «МастерШефа» Світланою Шептухою, яка дала мені декілька настанов і розвіяла сумніви. На приготування було 45 хвилин, мені цього часу цілком вистачило. У результаті отримала три «Так».
– Що відбувається зі стравами телепроєкту після вимкнення камер?
– Самі учасники не мають права нічого їсти за умовами проєкту. Щойно завершуються зйомки – ми покидаємо знімальний майданчик. А все, що залишається, ймовірно, йде на харчування знімальної групи. Якщо це виїзні конкурси, то все з’їдають гості – люди, яких запросили. Я, як і більшість інших учасників, навіть не думала щось куштувати під час приготування, особливо на кастингу, тому що від хвилювання всі думки про власний апетит зникають.
– Що потрібно, аби з аматора пе­ретворитися на справжнього шеф-кухаря?
– Теж шукаю відповідь на це запитання. Знаю тільки, що ніколи не можна стояти на місці. Потрібно прагнути нового, незвичного, а не задовольнятися картоплею і котлетами. Потрібно відмовлятися від «гастроштампів» і не боятися експериментів.
Рецепт качиної грудки від Лілії Сорокіної:
2 великі качині грудинки, 2 груш­ки, 1 гілочка тим’яну, 1 ч.л. меду, 200 мл білого напівсолодкого вина, 1 великий апельсин, сіль (за смаком).
Для маринаду: 2 ст.л. меду, 1 ч.л. імбиру (або невеличкий шматочок тертого свіжого кореня), 2 ч.л. соєвого соусу.
Спершу обсмалюємо грудинку від волосся, якщо воно є. Потім ножем робимо хрестоподібні насічки на шкірі, солимо та перчимо. Ставимо качку на холодну сковорідку, щоб витопити жир, тому що найголовніше в качці – це скоринка, вона має бути хрумка, весь жир у качки під шкірою. Власне, смажимо качку по 3 хвилини з кожного боку до золотавої скоринки. Далі змащуємо її маринадом і поміщаємо в духовку на 7 хвилин.
Поки качка в духовці, робимо на гарнір грушку в білому вині. Спочатку випарюємо вино, щоб алкоголь не відчувався. Я віддаю перевагу білому напівсолодкому, але це не дуже важливо. Після того, як вино випарувалося, додаємо гілочку тим’яну, підсолюємо та додаємо трохи меду. У цей маринад опускаємо нарізану скибками грушу і тушкуємо 10 хвилин, не більше, щоб вона не розварилася на кашу.
Далі робимо «філе апельсина» – це, до речі, теж дуже делікатна справа, тому що скибки вирізати потрібно акуратно, щоб не потрапили волокна та кісточки. Вирізане «філе» потрібно профламбувати у вершковому маслі. Після обсмажування качки залишається жир, який із неї витопився – з нього робимо соус. У жир кидаємо малину і трохи вина, знову випарюємо. Готовий соус пропускаємо через сито. Його консистенція повинна бути схожою на кисіль.
На тарілку почергово викладаємо скибки апельсина та груші, поверх цього гарніру слайсами викладаємо грудинку. Далі соус – його потрібно небагато, я поклала одну столову ложку, а для краси ляснула ще нею, аби вийшли бризки по тарілці – це моя фішка.
Смачного!

Ольга БАНАХ.