Четвер, 30 Червня 2022 р.
20 Вересня 2019

ПОКІНОФЕСТИВАЛИЛИ НА СЛАВУ!

З 11 по 15 вересня перлина Поділля поринула у світ кіно і розваг завдяки ІІІ Міжнародному кінофестивалю «Бруківка». 5 днів, 5 локацій, десятки запрошених гостей і понад чотири тисячі відвідувачів, не говорячи вже про кілограми з’їденого попкорну і літри випитого лимонаду. Попри шалений ритм, насичену програму і яскраві родзинки фесту, потішили присутніх і чимало задушевних та по-сімейному теплих творчих зустрічей із відомими режисерами, продюсерами, акторами та іншими знаменитостями.

«БанДітська» ПРЕЗЕНТАЦІЯ

13 вересня у Старій форте­ці презентували майбутній український художній фільм «БанДіти». А також проєкт «Фан­Діти», який має важливу соціальну місію – привернути увагу до проблем інтернатів і дитячих будинків України. Проєкт презентували член журі кінофестивалю «Бруківка», сценарист, продюсер, керівник кіно­ком­панії «Фан Філмз» Володимир Нагорний і актор, режисер, художній керівник театру «Маски-шоу» Георгій Делієв, який буде виконувати в стрічці одну з головних ролей.
 Володимир Нагорний– Прагну створювати успішне жанрове кіно, насамперед – дитячі та сімейні комедії, цікаві широкій глядацькій аудиторії. Але цього замало. Хочу, аби кожний фільм не лише був культурною подією, а й приносив суспільну користь. Ідеться про підтримку дітей, які виховуються в українських сиротинцях, – розповідає Володимир Нагорний.
Творці кінопроєкту «Бан­Діти» розповіли про новий підхід до створення фільмів – концепцію «доброго кіно», яка має два орієнтири. По-перше, касовий успіх, і команда вже має такий досвід. Так, бокс-офіс фільму «DZIDZIO Контрабас», знятого за сценарієм Володимира Нагорного та його сценарної групи, окупив бюджет фільму більш ніж у чотири рази, встановив досі не побитий рекорд. По-друге, це ініціація суспільно корисних змін за допомогою легкої для сприй­няття форми – розважального кіно.
На запитання «Чому сироти?» Нагорний відповідає красномовними цифрами:
– В Україні працюють приблизно 750 інтернатів, де проживають понад 100 тисяч дітей. За статистикою громадської організації «Одна Надія», лише 1% випускників мають змогу здобути вищу освіту, загалом близько 90% таких дітей не готові до самостійного життя, не можуть інтегруватися в суспільство і стати успішними. Фільм «БанДіти» і пов’язані з ним благодійні програми спрямовані на пошук нових рішень у цій проблемі.
Червону доріжку фестивалю випробували всі охочіПро сюжет стрічки присутнім розповів Георгій Делієв:
– Усі знають і люблять мене комедійного. Мало хто пам’ятає мої драматичні ролі, зате напам’ять знають епізоди з «Маски-шоу». До речі, багато з них не повинні були бачити люди. Щоразу перед виносом їх на широкий загал на телебаченні вони обов’язково проходили цензуру від спеціальної комісії. Я там завжди хитрував. Спочатку довго вимагав залишити щось дріб’язкове, непринципове, аби довести комісію до сказу. Потім раптово погоджувався це прибрати за умови, що все інше, найважливіше, залишається. І це ді­яло майже завжди. Бувало й таке, що подавав епізод в останній момент, щоб ніхто не встиг переглянути ще раз. Попався на гарячому лише кілька разів, та й ті виправдовувався, що випадково сплутав касету (сміється).
Тішить, що нині немає жорстокої цензури, і люди можуть бачити в кіно життя таким, яким воно є: часом із матюками, іноді із сексом, а буває, і з війною.
У «БанДітах» особливої цензури й не потрібно, адже фільм сімейний, про справжні людські цінності. Про те, що ми інколи надаємо більшого значення матеріальному, забуваючи, що найдорож­че – сім’я, друзі, рідні, близькі та всі, хто поруч.
Майбутня українська повнометражна комедія про директора дитбудинку Сан Санича, який занадто опікує вихованців, адже впевнений: без нього діти обов’язково потраплять у біду. І раптом біда трапляється з ним самим – Сан Санич опиняється в лікарні, а дитбудинок закривають через аварійний стан. Вихованці беруть справу в свої руки – створюють «банду» і наважуються на авантюру. Історія присвячена дітям, які потрапляють у дорослі обставини і вдаються до крайнощів заради досягнення мети, проте моральні та сімейні цінності перемагають.
«Пілотний» кастинг на ди­-тячі ролі, за задумом авторів, буде проведено у 20 інтернатах і дитячих будинках України у форматі реаліті-шоу.

«ТАРАС» ЗІБРАВ УСІ НАГОРОДИ

Той самий Георгій ДелієвРекордсменом за кількістю отриманих нагород фестивалю став фільм «Тарас. Повернення» київського режисера Олександ­ра Денисенка. Продюсер кар­тини – Володимир Філіппов.
Саме ця стрічка стала найкращою повнометражною, а ще забрала звання найкращих акто­-ра, актор­ки та оператора. Режисер називає своє дитя справж­нім історико-фентезійним хо­рором, або літературним блокбастером – жан­ром, якого в Україні ще не було.
Протягом двох годин фільму відчу­ваєш весь спектр емоцій: навертаються сльози, перехоп­лює дух, радієш, співпережи­ваєш, немов це твоя рідня, немов це брат, який намагається уникнути смерті… Фільм розповідає про життя Тараса Шевченка на солдатській службі в Новопетрівській фортеці, що на Мангишлаку, і зокрема найтяжчі для нього останні тижні перебування на чужині.
– Я створював образ Шевченка з його почуттів і рефлексій, які міг віднайти в листах, щоденнику, спогадах сучасників, – розповідає Олександр Денисенко. – Це історія про найтяжчі миті життя генія українського народу, яка дає відповідь на важливе запитання: ким насправді був найвеличніший поет України – кам’яним символом чи все ж таки людиною з плоті й крові, яка шукає співчуття, підтримки, дружби, розуміння, кохання? Відірваний від рідної землі, приречений на тяжку солдатську службу в Новопетрівській фортеці в колонізованих Російською імперією землях Казахстану… Сім років поневірянь і мук, коли не можна було вільно творити, а доводилося немовби красти миті натхнення, ховаючись від наглядачів, ховаючись від самого себе…
А потім звільнення. Здавалося б, найстрашніше вже позаду. Однак це звільнення стало лише частиною хитрої політичної схеми, у центрі якої опинився Шевченко.
Чи міг він знати, якою ціною його буде звільнено з тієї каторги? І навіщо російський цар вертає йому удавану свободу?
Коли я писав сценарій, не знав, що в нашій країні буде війна, не знав, що відбудеться повернення полонених, не знав, що, на жаль, так наближу цей твір до реалій.
Кінострічка «Тарас. Повернення» й справді дуже своєчасна, актуальна і ге­ніальна. Там, у солдатчині, у Тараса Григоровича теж був позивний – «Батько», так його звали побратими. Він не любив узагалі говорити російською. Це було неприродно для нього. А п’яне і жорстоке офіцерство форту зневажав і насміхався з нього. Авторам вдалося створити не іконописний образ, а живу людину, яка близька по духу кожному з нас.

ЛЕВАРІЇ РОЗ’ЇХАЛИСЯ СВІТОМ

Андрій ЗаєцьНаприкінці фестивалю відві­дувачів потішив кінопоказ дов­гоочікуваного фільму «Одного разу у місті на камені» від кам’я­нецького режисера, директора та організатора «Бруківки» Анд­рія Зайця. Стрічка була варта всіх очікувань. Це довела й кількість глядачів, адже в залі був повний аншлаг. Режисер впевнений, що вона не остання в його творчому доробку.
– Ми зробили один із найбільших кінофестивалів України 2019 року, – резюмує подію Андрій Заєць. – Гості фесту нас навіть називали «Українським Санденсом». Це було круто: понад 4000 живої аудиторії на кінопоказах та різноманітних перфомансах, кілька сотень учасників, які приїхали представляти свої роботи в Кам’янець, кінематографісти з Франції, США, Німеччини та України. Сумлінна робота чудової команди та кількох десятків волонтерів із 10 областей України допомогла зробити наш фестиваль справді професійним і стати гордістю міста.
У планах – розвивати українське кіно на вищому рівні, підтримувати молодих кінематографістів і режисерів. Фестиваль піде у невеличку відпустку, щоб через декілька років повернутися в десятки разів кращим і цікавим для всіх!

Ольга БАНАХ.

Переможці «Бруківки»

Соціальна реклама про вибори в Україні: «Може, досить?» (режисер Дарія Загребельна, Дніпро)

Українська конкурсна програма:

Короткометражний фільм «У нашій синагозі» (режисер Іван Орленко, Вінниця)
Короткометражний фільм жахів «Не заходьте ввечері в бар, не прочитавши про нього відгук» (режисер Станіслав Пуздряк, Чернівці)
Документальний – «Перша сотня» (режисер Ярослав Пілунський, Київ)
Повнометражний – «Тарас. Повернення» (режисер Олек­сандр Денисенко, Київ)
Анімаційний – «Поки не стане чорним» (режисер Анастасія Фалілеєва, Кременчук, Полтавська область)

Міжнародна програма:

Короткометражний фільм жахів «Бу­вай, крихітко» (Пабло С. Пас­тор, Іспанія)
Документальний – «Повідомлення в пляшці» (режисери Семмі Госсеннир та Олександр Брехер, Франція)
Короткометражний – «Краплини Місяця» (режисер Йорам Евер-Хадані, Ізраїль)
Повнометражний – «Неповноліття» (режисер Уліссе Лендаро, Італія)
Анімаційний – «Голодування» (режисер Захра Ростампур, Іран)
Найкращий трейлер – «Татуювальник» (режисер Майкл Вонг, Китай)
Найкращий постер – «Відхилені» (автори Етем Онур Білгіч і Онур Доган, Туреччина)
Олександр ДенисенкоНайкращий український постер – «Це не так» (автори Сергій Пудіч та Василь Молдавчук, Украї­на)
Гран-прі кінофестивалю – «Новий рік у сімейному колі» (режисер Максим Наконечний, Одеса)

Спеціальні відзнаки кінофестивалю:

Найкращий актор – Юрій Шульган («Тарас. Повернення», режисер Олександр Денисенко, Київ)
Найкраща актриса – Ганна Топчій («Тарас. Повернення», режисер Олександр Денисенко, Київ)
Найкращий режисер – «Штангіст» (режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, Чернівці)
Найкращий оператор – Олександр Кришталович («Тарас. Повернення», режисер Олександр Денисенко, Київ)
Найкращий сценарист – «Сьогодні дива не буде» (режисер Олександр Логутов, Київ)
Найкращі ефекти – «Бобот та енергія Всесвіту» (режисер Максим Ксєнда, Київ)

Спеціальні відзнаки журі:

«Нічний Швидкий» (режисери Оксана і Марина Артеменко, Київ)
Акторка Олеся Анастасьєва, за найкраще камео
«Східняк» (режисер Андрій Іванюк, Київ)
Микола Подрезан, за натхнення жити і творити
«Пляшка» (режисер Єгор Бондаренко, Київ)
«На гойдалці» (режисер Поліна Піддубна, Харків)
«Тсссс» (режисер Джонатан Мордехай, Ізраїль)
«Запальний» (режисер Стейсі Рущак, Польща)
«Сатурн в Лаві» (режисер Анна Шагадін, Хорватія)