НАША «ВІЙСЬКОВА ШКОЛА» ВЧИЛАСЯ НА «БИТВІ ЗА ГРОЛЛЕ»

Ніщо не вчить і не відкриває очі так, як подорожі. Особ­ливо цікаво на власні очі побачити і порівняти події, схожі на кам’янецькі – щоб зрозуміти напрямок, у якому варто було би рухатися і нам. Це вже давно зрозумів директор Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника Олександр Заремба. Ідейний натхненник і організатор військово-історичних фестивалів «Schola Militaria» та «Остання столиця» неодноразово брав участь у схожих заходах в інших містах України (фестивалі, присвячені добі визвольних змагань у Крутах, Чорткові, Вінниці, Корсуні, Меджибожі, «середньовічна» частина відкриттів туристичних сезонів і днів замку в Збаражі на Тернопільщині тощо).

Цьогоріч він із кількома однодумцями (дружиною Наталією, котра теж займається історичною реконструкцією, та лучником Антоном Медведським) уже вдруге відвідав найбільший у Європі реконструкторський захід «Битва при Гролле» («Slag om Grolle»), котрий кожні два роки проводиться у провінційному голландському місті Грунло, бать­ківщині пива «Grolsh». Туди на три фестивальні дні (18-20 жовт­ня 2019 р.) приїхали учасники, за офіційною версією, із 16 країн: від США до Австралії, від Італії до Словаччини. Але насправді реконструкторська географія була ще ширшою: скажімо, у складі польської групи «Rebel Regi­ment» були представники і Украї­ни, і Білорусі.
Кореспондентка «Подоляни­на» теж побувала на фестивалі (правда, була там тільки декілька годин) і може з упевненістю сказати: нашій «Schola Militaria» є куди рости, але в деяких аспектах кам’янецька подія навіть краща за найбільш розрекламовану голландську.

РОВЕСНИЦЯ НАШОЇ «ТЕРРИ»

Як і в нашій «Військовій школі», голландський фестиваль розповідає про події І половини XVII ст. 1627 року, під час голландського повстання проти іспанського короля, місто Гролле, котре нині зветься Грунло, перейшло з рук іспанців до принца Вільгельма Генриха Оранського. Так почалася переможна хода Нідерландів до власної незалежності. Ці події і відтворює фестиваль.
Паралелі так і просяться. Ми пам’ятаємо, що «Schola Mili­ta­-ria» – спадкоємиця фестивалів «Terra Heroica» та «Земля героїв». Спільною є не лише доба, яку відтворюють учасники військово-історичних клубів. Як і «Терра», «Облога Гролле» вперше відбулася 2005 року. І в нульових кам’янецька подія з її масштабною битвою, хорошими спонсорами та численними учасника­-ми могла дати велику фору голландській колезі. Як у нас, так і в них серед вояків багато мушкетерів і пікінерів із довжелезними списами. Є артилеристи та кіннота, є виїзна тематична торгівля (там, щоправда, все продається за спеціальні фестивальні монети), є сценки з мирного, а не лише воєнного життя. Є муштра і є битви. У Гролле вони тривають майже дві години щодня. Так, у нас тоді були ще січові стрільці з Москви, і дотепер є реєстрові козаки з Києва, для Західної Європи персонажі екзотичні.
Перший фестиваль у Нідерландах зібрав лише 350 учас­ників. Другий, який мав місце у жовтні 2008 р., налічував 800 реконструкторів (того року «Терра» зібрала понад 400 учасників). 2017 р. на поле битви вийшли півтори тисячі учасників. Тепер їх кількість зросла до понад 2 600 людей. Могло бути і більше, але чи витримає таку навалу 40-тисячне місто? Чимало військово-історичних клубів подають заявку і роками чекають у черзі, щоб організатори «Облоги» допустили їх на фестиваль.
Чим наш туристичний продукт кращий? Завдяки педантичності та перфекціонізму Олександра Заремби та його колег (скажімо, ватажка київського «Куреня Печерської сотні» Олександра Харченка), ставлення до зовнішнього вигляду учасників у нас прискіпливіше – і відвертих анти­історичних ляпів у костюмах чи побутових предметах значно менше, ніж у Голландії. Там і жінки-реконструкторки виходили на поле бою з яскравим макіяжем, і сучасні окуляри були по­мічені, а один із вершників узагалі кидався в атаку, начепивши на шолом камеру GoPro.
У табірному житті як у Кам’ян­ці, так і в Грунло реконструктори намагаються бути якомога автентичнішими: готують страви епохи, сплять на соломі в наметах, забувають про центральне опалення чи електрику. Правда, вода і туалети – все-таки предмети першої необхідності та відповідають нашим уявленням про гігієну, а не відтворюють клозети a la «Три мушкетери» Дюма.
Над міською церквою перші два дні висить прапор іспансь­кого монарха, і лише після третьої битви його міняють на стяг Нідерландів. Яка з команд буде воювати на чиєму боці – вирішують організатори. Прихильники герцога Оранського вдягають на руки оранжеві пов’язки. Муштра вояків відбувається англійською або німецькою мовами – в таких міжнародних компаніях інакше ніяк.
Самі битви відбуваються на велетенському полі, котре все перерізане рядами окопів. Є тут і бастіони для артилерії. Глядачі займають місця за огорожею поля. І їх так багато, що знайти місце, з котрого було б хоч щось видно, непросто.

ГОЛОВНЕ БАГАТСТВО – ЛЮДИ

Є у голландців «фішки», практично неможливі в Кам’янці. Ска­жімо, з 2008 р. регулярно в реконструкціях битви бере участь Грольська гармата – та сама, кот­ру мешканці міста подарували герцогу Фредеріку Генриху Оранському 1627 р. Українсь­ка історія знала забагато потрясінь, щоб ми могли мати таку спадковість предметів.
Іншим є і ставлення містян до події. На відміну від кам’янчан, мешканці Грунло із задоволенням вживаються в ролі бюргерів із XVII ст. В історичних костю­-мах цього дня і старі, і малі. Діти, здається, найбільше тішаться з такої гри в історію. Вони возять одне одного на тачках, жартівливо випрошують милостиню, вчаться стріляти з мушкетів, чис­тять горіхи дідівськими спосо­бами чи доглядають за живими козами та свинями, для котрих влаштували загончики біля одного з міських храмів. Дорослі не відстають: вуличні музики влаштовують імпровізовані концерти, хтось випиває темного пива, звареного за старими рецептами, хтось вишиває, хтось куштує страви, приготовані за кулінарною книгою 1627 року, а хтось потрапляє в польовий лазарет або відвідує середньовічний бордель (звісно, жартома). Звичайно, можна згадати про «зубожіння». Про те, що костюми, стилізовані під XVII ст., кош­тують чималих грошей – і для українців були б важким тяга­-рем для родинного бюджету. Та правда все-таки трохи в іншій площині. Ми байдужіші за європейців. У ставленні до своєї іс­торії також. Багато кам’янчан ніколи навіть не відвідували наш фестиваль. А що їм заважає – власна інертність чи якісь інші причини – не так важливо.
А як щодо гостей? І під час «Терр», і нині готелі в Кам’янці забиті під зав’язку: туристам наш фестиваль подобається. Скільки конкретно їх приїжджає щороку, сказати важко. Захід все-­таки для відвідувачів безкош­товний, тому й підрахувати неможливо. Інша річ – у Грунло. Потрапити в оточене штучними каналами Старе місто безкоштовно цього дня неможливо. Всі дороги і навіть стежини перекриті. А там, де не перекрито, стоять ка­си. Квиток для дорослого кош­тує 15 євро. На долоню відвідувачам ставлять яскраву печатку з абрисами місцевих бастіонних укріплень: на випадок, якщо квиток загубиться. Квитки на подію можна придбати і он-лайн.
2008 року в Грунло приїхали 30 000 гостей. 2015-го їх було вже 60 000. Та 2019-го відвідуваність знизилася вдвічі: було продано близько 30 000 квитків. Це все одно виручка лише на квитках у майже півмільйона євро
(а є ще тематичні сувеніри та торгівля), але організаторам дійства тепер є над чим пола­мати голову: чому захід втрачає популярність?

ЯК ДИРЕКТОР СТАВ ПІКІНЕРОМ

Про власні враження запитуємо в Олександра Заремби, котрий на голландському фестивалі перевтілився на пікінера.
– «Облога Гролле» – найбільший у континентальній Європі і, мабуть, найкращий на цей момент у світі фестиваль на тему першої половини XVII ст. Кам’янчани (і українці загалом) брали участь у ньому вдру­-ге – вперше 2017 року. Організатори заявляли 16 країн-учасниць, але їх було більше (як мінімум, ще плюс Україна і Білорусь). Власне для того, аби зрозуміти, що і навіщо ми робимо в реконструкції цього періо­ду, варто їхати туди. «Облога Гролле» на загальне визнання є «Меккою реконструкції» XVII ст. Там є все або майже все, що є на інших фести­валях, плюс це все в масштабі насправді великого дійства. А ще Грунло має те, чого не мають інші фестивалі, – унікальну атмосферу в місті, і в цьому його своєрідність. Саме цим ми з ними схожі й водночас такі різні. Адже до Кам’янця реконструктори теж їдуть заради атмосфери в місті, але якщо в нас цю атмосферу створює архітектура та ландшафт, то в Грунло це 100% – заслуга місцевих мешканців і організаторів. Ми експлуатуємо – вони створюють.
Це звичайне маленьке нідерландське містечко, але його мешканці та сотні небайдужих об’єд­налися і вирішили створити там історичний фестиваль. Фортеці там немає, історичних будівель практично теж, але це не проблема, коли є бажання. Декорацією для фестивалю стає все місто, на яке силами мешканців накладається грим XVII ст. – вулиці засипаються листям і тирсою, поруч з ошатними сучасними будиночками виростають безліч дерев’яних, солом’яних та інших халабуд а ля XVII ст. Cамі мешканці історичної частини міста переодягаються в стилізовані під XVII ст. костюми. В результаті реконструктори отримують сцену та декорації, яких їм часто бракує. Ну, а далі вже реконструкторів просити не треба: битва, муштри, вечірні гуляння тощо – це із задоволенням завжди.
З міста на час фесту забираються всі машини, в’їзд в історичну частину обмежено з 9.00 до 20.00, а для відвідувачів вхід на територію міста платний – одне з джерел фінансування фестивалю. І таке не викликає нерозуміння та обурення мешканців. Для нас це дивно, як мінімум, адже наш досвід свідчить про те, що місцеві напартачать скрізь, де можуть.
Навіщо це забезпеченим і «ситим», за нашими мірками, голландцям? Фестиваль має певний економічний ефект – в його дні місто відвідують десятки тисяч туристів, що залишають у підприємців міста відчутну суму грошей. Але це зовсім не головне. У мене стійке враження, що провідна роль тут саме в малому патріотизмі – люди так піарять своє місто, свою історію, себе. І це грошима не вимірюється. Дуже шкода, що ми, українці, від них дуже відрізняємося. Адже в нас є все і навіть більше, ніж у них, щоб ма­ти таке диво в себе. Над цим і працюємо.
– А чому все-таки прискіпли­віше ставлення на кам’янецьких фестивалях до історичних костюмів?
– Так, у Голландію дехто приїжджає ледь не в маскарадних костюмах. Це запитання до організаторів: якщо вони вважають такий рівень реконструкції прийнятним, не мені їх вчити. Для нас, українців, ця тема значно важливіша. Адже це один із фронтів ідеологічної війни. Багато хто до цього часу думає, що коза­ки – це люди в атласних шароварах і з оселедцями. Якщо на наших фестивалях дати слабину щодо допусків, усе саме шароварами зі штор і закінчиться. В Європи є великий пласт історії – складної та яскравої. І ми частина цієї історії.

Ірина ПУСТИННІКОВА.