АЛЕ БОРЩ ВАРИЛИ МИ ЗАВЖДИ

Саме так зазначено у вихідних даних прозової книжки Світлани Кремінської. На титулі вказано назву мовою оригіналу: «Но борщ варили мы всегда». Складається видання з двох повістей, назва першої з яких збігається з назвою книжки, а друга – «Чемоданное настроение».

Починається книжка так: «Донечкам моїм ненаглядним Світланці та Галинці присвячується». Наклад невеликий – 100 примірників. Видав книжку приватний підприємець Дмитро Зволейко, проілюстрував Сергій Боднар, а презентація відбулася 7 листопада у Центральній міській бібліотеці імені Костя Солухи.
Світлана Анатоліївна народилася 12 липня 1947 року в Комсомольську-на-Амурі в родині військовослужбовця, з 1963 року мешкає в Кам’янці-Подільському, з 2010 року – активний учасник творчого об’єднання «Ліра». Вона автор поетичних збірок «Что мы живём», «Год в тетради», «Калейдоскоп цветов осенних», повісті
«А украшения носите».
На презентації виступила і того ж дня написала у Facebook директор департаменту гуманітарної політики Альона Кузема:
«Є люди серед нас, від яких отримуєш заряд позитивної енергії, спілкування з якими – це пігулка щастя! І якщо така людина пише книги, то цією силою пробирається кожна її сторінка, і позитив тиражується для всіх читачів.
Сьогодні була хвилююча презентація чергової книги Світлани Анатоліївни КРЕМІНСЬКОЇ «Але борщ варили ми завжди». Це автобіографічна розповідь про 12 років життя з сім’єю на Колимі. Вдумливому читачу розкриється в розповіді багато тем життя в часи комуністичного режиму: постійний дефіцит товарів, життя етнічних народів Півночі, доля політичних переселенців, абсурдність виконання планів виробництва… Проте сама розповідь про інше. Авторка ділиться з читачем досвідом, якою силою володіє налаштування людини на оптимізм!
Виявляється, можна сприйняти переїзд із рідного міста в далечінь за 7 тисяч кілометрів і оселитися в баракові, якщо навчитися бачити навколо красу Півночі. Можна звикнути до ходіння ведмедів по вулиці і валянків серед літа, якщо захоплюватися цвітінням іван-чаю та запахом лісу; адаптуватися до дев’ятимісячної мерзлоти і навіть вирощувати у відталій на 20 сантиметрів землі овочі та квіти, якщо не жаліти рук і праці! І навіть там варити борщ! Ось, правда, без капусти, – пише Світлана Анатоліївна.
Не повірите, сила її оптимізму якимось магічним чином вплинула навіть на асортимент квітів у магазині! Йдучи на презентацію книги, ми [із моїм заступником Петром Гаврилюком] випадково, але з великою радістю знайшли декоративну капусту! )))
Бажаємо авторці міцного здоров’я, а оптимізму і таланту, впевнені, їй вистачить ще не на одну книгу!».