Субота, 11 Липня 2020 р.
14 Лютого 2020

ВІЙНА КОХАННЮ НЕ ЗАВАДА

«Разом і в радості, і в горі», – для молодого подружжя Яцкових це не лише банальна фраза, а правило життя. Саме на війні вони зрозуміли, що не можуть жити одне без одного. Обидвоє – військово­службовці, тому для романтики маневрів замало. Однак кохання ламає стереотипи і міцніє навіть у таких екстремальних умовах: знайомство на службі, весілля під час ротації, а після медового місяця – знову на схід. Він – сапер, вона – медик. Щодня ризикуючи власним життям, вони залишаються вірними обітниці, даній перед Богом. А ще військовій присязі, тому разом роблять усе можливе для перемоги, для України і для майбутніх дітей.

– Четвертого червня 2018 року після закінчення Національної академії Сухопутних військ для подальшого проходження служби я прибув до військової частини в Кам’янець-Поділь­ський, – розповідає командир інженерно-саперної роти лейтенант Василь Яцков. – У цій же військовій частині й познайомився з майбутньою дружиною, яка досі працює фельдшером медичного пункту. Симпатія до Тані з’явилася одразу, але можливості запросити на побачення не знаходив аж до вересня. Відпустки, розмінування складів у Балаклії та інші обставини військової служби не сприяли романтиці й ближчому знайомству.
Одного дня, повернувшись із Балаклії, все ж наважився запросити її на прогулянку. Приємно, що й вона не відмовила. І досі пам’ятаю той прекрасний день, коли йшли разом, розмовляли про життя, відкривали багато спільного, і я був безмежно щасливий. Відтоді все пішло за планом: побачення, довгі прогулянки, ніжні розмови і зізнання в коханні. Події розвивалися досить швидко, адже чекати часу не було, попереду планувалося довготривале відрядження в зону проведення Операції об’єднаних сил. А це означало, що чекає тривала розлука із моєю коханою Тетянкою.
Однак доля розпорядилася інак­ше. І Тетяну, яка має звання сержанта, також відправили у відрядження на схід. Дівчина, навчаючись у Вінницькому національно­-му медичному університеті іме­ні Пирогова, мала дбати про здо­ров’я наших військовослужбов­ців. Із цього почався новий етап життя закоханої пари на війні.
– Навіть, перебуваючи на сході на виконанні бойових завдань, щоправда, в різних населених пунктах, нам вдавалося викроїти у щільному графіку бодай 10 хвилин на короткі побачення. Я танув у її очах. І саме там, на лінії вогню, зрозумів, що Тетяна – саме та людина, яку я шукав усе своє життя! Лише вона – єдина і неповторна, робить мене щасливим. І лише з нею я хочу надалі крокувати по життю, – ділиться почуттями Василь. – Повернувшись із ротації, вирішив не гаяти часу і одразу ж поїхав знайомити майбутню дружину зі своїми батьками і всіма родичами в рідну Летаву, а потім знайомитися і з її батьками. Ми не хотіли більше розлучатися ні на мить.
Доки Таня була на екзаменаційній сесії в університеті у Вінниці, я готував план свого освідчення. Обравши обручку, заручившись підтримкою швагра та продумавши все до дрібниць, 25 квітня 2019 року запропонував їй стати моєю дружиною. Освідчився в мальовничому місці Кам’ян­-ця – на Новопланівському мосту, милуючись весняною красою багато­вікового каньйону. У відповідь почув своє заповітне «ТАК».
А далі все для закоханих відбувалося за найкращими українсь­кими традиціями. 12 травня хлопець заслав старостів, 25 серпня узаконили стосунки, а 31 серпня відгуляли гучне весілля. Гайнули разом на медовий місяць до Єгипту. Але оскільки обидвоє вірні присязі та військовій службі, довго романтикою не тішилися і разом повернулися у військовий стрій.
– І знову поїхали на схід, аби виконувати бойові завдання, але цього разу вже разом, – каже військово­службовець, міцно тримаючи за руку другу половинку.