П'ятница, 18 Вересня 2020 р.
28 Лютого 2020

«ЛАТАЮ Я ДЕРТЕ ВЖЕ ВІЧНІСТЬ…»

Аби зрозуміти, що перед тобою поет, досить і одного вірша. Тому розповідь про 112-сторінкову поетичну збірку «Шви» Олега Мучника, що побачила світ цього року невеликим накладом у сто примірників і віддрукована в ТОВ «Друкарня «Рута».

Я розпочну з невеликого вірша без заголовка, який і дав назву книжці.
Я забуваю про закрилки,
шалений беручи розбіг.
Лякають мене не помилки,
А часте повторення їх.
Страшить мене дивна хронічність
цих схиблених кроків в рови.
Латаю я дерте вже вічність,
та знов розповзаються шви.
Проникнути у глибини,
думок розмотавши клубок,
чи встигну? Адже швидкоплини
щомиті скорочують строк…
Як пояснює Вікіпедія, закрилки – це відхилювальні поверхні, симетрично розташовані на задній крайці крила. Закрилки в прибраному стані є продовженням поверхні крила, тоді як у випущеному можуть відходити від нього з утворенням щілин. Використовуються для поліпшення несної здатності крила під час зльоту, набору висоти, зниження і посадки, а також при польоті на малих швидкостях.
Цитований вірш прозорий і разом із тим небанальний. Це і про час, і про себе, і про долю, і про Україну. Використано й образ із роману Оноре де Бальзака «Шагренева шкіра» через слово «швидкоплин». Саме така образна поезія підкупає читача, а не мільйонне повторення про безмежну любов до неньки України.
Передмову до збірки Олега Мучника «Як власну душу увостаннє, слухай…» написав письменник із Києва Леонід Лісовський. Він зазначає, що книжка Олега Мучника наочно демонструє процес вилущування, виборсування таланту із шкаралущі пересічного мислення, банального прямоказання, які певний час, про що засвідчують окремі вірші, таки тримали автора у своїх обіймах. А він, талант, наче пагін, із напівзотлілого розтріснутого жолудя таки виколупується, виривається і росте. «А в що виросте – проявить нам час, який у віршах, пропонованих вашій увазі, і сам живе розкуто, вільно, природно втілюючись у виразні образні форми», – так закінчує своє невеличке вступне слово Леонід Лісовський і, як приклад, наводить чотири рядки зі збірки «Шви»:
Я слабну… Несе зі шляхів до обочин.
Беру чистий аркуш… Віддалений дзвін
заклично луна… Таїни сяють очі
і погляд віків з непрозірних глибин…