ПРАЦЮЮТЬ НАВІТЬ У ПАНДЕМІЮ: МУЗЕЇ І КАРАНТИН

У понеділок, 18 травня, світ відзначатиме День музеїв. Раніше до цієї дати в Кам’янці та інших містах проводилися велелюдні й безкоштовні для відвідувачів ночі музеїв. Та цього року пандемія внесла корективи. Практично всі музейні заклади планети пішли на карантин – і до професійного свята підходять із новим досвідом. Досвідом роботи без туристів. Досвідом роботи онлайн.

Новина про те, що з 12 травня в Україні відкриються для відвідувачів бібліотеки та музеї, викликала шквал обурення в певних колах в інтернеті. Ті, хто зроду добровільно в заклади культури не ходив, писали дошкульні отруйні коментарі та вимагали відкриття перукарень. Шкода, що в багатьох немає розуміння важливості зберігання історії. Між тим кам’янецькі музеї працювали весь період карантину – просто без відвідувачів. Символом цьогорічної музейної весни може бути густий зелений газон на території Старої фортеці. Він вперше за довгий час відродився – раніше у цей час по ньому ходили тисячі ніг, затоптуючи траву. Хтозна, можливо, за якийсь час у музейних експозиціях з’являться і стенди про те, як людство пережило пандемію коронавірусу.
Про специфіку музейної роботи під час пандемії запитуємо в ка­м’янецьких та українських музейників – і їхні враження відображають великий спектр емоцій, від тривоги – до ентузіазму.
Олександр ЗАРЕМБА, директор Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника (а це не лише Стара фортеця, а й Музей старожитностей, Галерея мистецтв, музеї грошей та магдебурзького права в Ратуші), говорить про наболіле:
– Наш музей відрізняється серед багатьох інших тим, що майже дві третини бюджету закладу – це гроші, зароблені нами від надання платних по­слуг. Відчутна їх частина заробляється якраз у піковий туристичний період – кінець квітня та травень. Цього року заповідник був у цей час зачинений для відвідувачів. Фактично ми проїдає­мо ті запаси, які маємо з минулого року, і які мали піти на побудову нової екс­позиції, проведення заходів тощо. І навіть якщо тепер відкриємося з обмеженнями (а ми розуміємо, що безпека і працівників, і відвідувачів – це голов­ний пріоритет), то яким буде цей сезон, і з чим ми ввійдемо в зиму, спрогнозувати, м’яко кажучи, важко. Наразі мали час на косметичні ремонти приміщень і схожу роботу, тобто на те, що не вимагає великих вкладень. Щодо діджиталізації нашого музею-заповідника, то ми і раніше цим займалися.
А тепер отримали цікавий досвід – ті самі екскурсії онлайн під час відкриття турсезону, проведення онлайн круглого столу. Але говорити про потужну діджиталізацію силами смартфонів працівників – це робити гарну міну при такій собі грі. На щастя, міська влада знайшла можливість не забирати фінансування зі стратегічно важливих робіт, які ведуться наразі в музеї-заповіднику, як-от відновлення муру північного бастіону. Там роботи тривають. Також ми оновили підсвітку фортеці.
Ігор СТАРЕНЬКИЙ, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник історичного музею-заповідника розповідає про свої враження від роботи під час карантину:
– Хоча ми й сидимо переважно майже всі на дистанційній роботі, однак завдань вистачає. Це і написання статей, і опрацювання знайденого раніше археологічного матеріалу.
Наш музей 1 і 2 травня добряче відпахав на онлайн-екскурсіях. Це був для нас новий формат, але досвід цікавий. Ми вчилися розвивати дистанційний туризм. Не скажу, що було прос­то, але ми це робили. І кількість переглядів вразила, ніхто й не здогадувався, що можуть бути тисячі.
Без людей музей усе одно працює, але дещо в іншому форматі. В умовах карантину більше використовується інформаційний простір, зокрема сторінки музеїв у соцмережах і, звичайно ж, online-екскурсії. Музей – це ж не лише туристи, а й культурна, освітня, наукова робота, і вона не припиняється в умовах карантину. Але чи комфортно співробітникам працювати без відвідувачів? Тут усе неоднозначно. З одного боку, сам розплановуєш свій час, можеш вранці сісти за роботу, а можеш і о 1-й ночі, але повірте: більшість уже скучила за роботою. Хочеться закінчення пандемії, карантину й повернення до звичного ритму життя.
Василь СТРІЛЬЧУК, директор краєзнавчого музею в місті Броди, Львівщина:
– Концепція музею на карантині не змінюється, інша справа – форми роботи, охоплення аудиторії та можливості залучення коштів (бо часто це платні послуги). Основні завдання музеїв виконуються навіть у таких умовах. Під час карантину пропонуємо онлайн-історію для людей. Більшість теж на карантині й, можливо, навіть має досить часу на ознайомлення з історією рідного краю. Для адміністративно-бухгалтерської роботи є багато незручностей, бо в інших установах теж карантин. Так само «накрилися» вся господарська діяльність (у зв’язку з режимом фінансування), поїздки на конференції, в архіви. Однак з’явилася можливість зайнятися самоосвітою. Броди в минулому – мультикультурне місто, до нас часто приїжджали нащадки людей, які тут народилися і жили, чи загинули під час світових воєн. В інших країнах теж карантин, і лю­ди сидять удома й працюють онлайн, мають більше часу на вивчення свого родоводу тощо. Тому було декілька
таких запитів із Польщі, США. Просвітницька робота повністю перейшла в онлайн-режим. Ми завантажили для вільного перегляду в мережу 10 наших краєзнавчих збірок та інші книжки такої тематики про наш край.
Ігор ЗАПАДЕНКО, заступник директора Державного історико-архітектурного заповідника «Меджибіж», скептично ставиться до досвіду онлайн-екскурсій і їхньої потрібності для аудиторії, котра більше скучила за перукарнями. Та про роботу меджибізької фортеці на карантині розповів:
– Весь цей час тривала реставрація. Наш Замковий міст уже має вигляд майже як на початку XVIII століття. Головна палацова вежа вже теж отримала той силует, який був перед 1950-ми, коли фортецю почали знищувати місцеві добрі господарники. Археологи знайшли багато цікавого, в тому числі фрагменти оздоблення палацу. Вони свідчать, що його у XVI ст. будувала та сама команда, яка зводила італійський дворик у Львові на площі Ринок. Створено нову археологічну експозицію, для якої відреставрували багато цікавих знахідок.
Катерина ЛИПА, співробітник Му­зею історії міста Києва:
– Я працюю у фондах, наша робота безпосередньо з відвідувачами не пов’язана. У нашого музею маленьке експозиційне приміщення, тому ми мало що можемо показати з нашої колекції, у якій 300 тис. одиниць зберігання. Тому головний зберігач музею Людмила Сургай запропонувала зробити у фейсбуку сторінку саме фондів, де можна показати речі, які люди навряд чи скоро побачать наживо – за браком місця в експозиції. Я цю сторінку адмініструю. У кожного працівника фондів десь щось є фотографоване для власної роботи – цим і користуємося. Бо без громадського транспорту в сховища нині потрапити не можемо. Людям цікаво. Першими підтягнулися ті, хто зазвичай стежить за ви­ставками з фондів музею в реалі, але багато і нових людей, яких цікавить саме колекція, а не заходи, які музей за нормальних обставин проводить безліч. Тож карантин дав трохи часу для рекламування колекції потенційним відвідувачам і дослідникам. А у працівників з’явився час для написання концепцій наступних виставок.

Ірина ПУСТИННІКОВА.