Вівторок, 04 Серпня 2020 р.
22 Травня 2020

ВРАЖАЄМО СВІТ КРАСОЮ УКРАЇНСЬКИХ ВИШИВАНОК

Вишита карта України з українського посольства у ТуреччиніМільйони українців кожного третього четверга травня, де б вони не були, одягають вишиванки: червоно-чорні або яскравіші, що милують зір зеленими, жовтими, синіми, багряними барвами. Неодмінно цього дня всі усміхаються: хтось – оцінюючи вишиванку, хтось – підтримуючи пат­ріотичні настрої. Особливо щира така усмішка за кордоном, коли в день рідного свята українці далеко за межами Батьківщини ідентифікують одне одного за прадавнім гарним і рідним вбранням. Саме тому до святкування Дня вишиванки долучаються українці з понад 70 країн світу. Перші вишиваночки цього дня дарують новонародженим українцям у різних куточках світу, аби навіть там із перших днів вони мали міцний зв’язок з Україною. Те, що Всесвітній день вишиванки точно покрив усю планету, зрозуміли 2018 року, коли Україну на іншому кінці світу привітала команда української експедиції антарктичної станції «Академік Вернадський».
Барвисто і дотримуючись правил карантину, відзначили Всесвітній день вишиванки і на Кам’янеччині. Флешмоби в соцмережах підтримали мешканці Гуменецької, Колибаївської, Жванецької, Слобідсько-Кульчієвецької, Китайгородської, Староушицької ОТГ, а також сіл району, і повиставляли на огляд свої фото у вишиванках. Школярі, вихованці садочків міста та району, а також їхні наставники знімали відео у вишиванках, розповідали історію української вишиванки, традиції свята, декламували вірші.
У Кам’янець-Подільській міській раді навіть створили відеокліп, присвячений Дню вишиванки – 2020, і запровадили такий собі тренд, який диктують реалії сьогодення – вишиту маску.

Свято, яке ідентифікує нас як націю, запровадили порівняно не так давно – 14 років тому. Воно встигло надзвичайно потужно закарбуватися в нашій культурі. Напевно, тому, що нам його дуже не вистачало… За ці роки було чимало скандалів, пов’язаних із цим світлим днем, з’являлися і липові «засновники» свята, які бажали запатентувати свої авторські права. Такі потуги були досить дивними, адже на той час уже вся Україна знала, що Міжнародний день вишиванки заснувала на той час студентка Чернівецького національного університету ім.Юрія Федьковича, письменниця, журналістка Леся ВОРОНЮК. Із нею і говоримо у весняні святкові дні.

ІДЕЇ, ЩО ПРОНИЗУЮТЬ ДУШУ

Історію свята Леся Воронюк називає дуже простою:
– Коли була ще студенткою, – розповідає, – побачила на перерві у вишитій сорочці свого друга Ігоря Житарюка. Запропонувала обрати один день і разом одягнути вишиванки, а також запросити друзів. Ось так і зібралося декілька десятків друзів. Ми дуже полюбили це свято і робили все для того, щоб про нього дізналося якомога більше людей. Наша команда (Олександр Ткачук, Михайло Павлюк, Сергій Бостан, Оксана Добр­жанська, Ірина Мітнович та я) дуже наполегливо над цим працювала. І ось протягом декількох років Всесвітній день вишиванки відзначають у понад 70 країнах світу.
Те, що студентська акція переросла в дійство світового масштабу, яке включає десятки різноманітних проєктів та акцій, швидше за все, закономірність, адже давався взнаки буковинський запал організаторів, неймовірна любов до України і всього українського та, звісно ж, гени. Родину інтелігентів духу Воронюків-Китайгородських знають і поважають не лише на Буковині, а й у всій країні. Батько сімейства Олександр Воронюк – знаний лікар, а берегиня роду і культурної спадщини українців, письменниця, журналістка, громадсько-політична діячка Віра Китайгородська своїх доньок Лесю та Ксеню виховували в боротьбі проти пропаганди і в любові до творчості. Яскравою квіткою роду є бабуся Вікторія Китайгородська, відома майстриня – ткаля. Її килими стали окрасою багатьох музеїв та колекцій.
На запитання, скільки в неї вишиванок, Леся відповідає, що понад 200.
– Цю колекцію переважно зібрала мама. Є серед них ті, які вишивала бабуся. Всі вони рідні, по-особливому близькі.
Маючи таке шалене підгрунтя, у засновниці Дня вишиванки і ви­никають такі ідеї, що беруть за живе, проникають до глибини душі та оселяються в па­м’яті мільйонів.
– Загалом ми реалізували понад 70 великих заходів, не рахуючи невеличких акцій. Це і дипломатичне прийняття «Українські Амазонки» в Мистецькому Арсеналі, і виставки та лекторії в метро, і вишиванкова хода, і всеукраїнські одночасні акції в багатьох містах, і створення величезних муралів, і покази етноодягу за кордоном. Надто багато всього, щоб детально описувати, але найбільше запам’ятовується післясмак, якщо свято вдалося так, як планували, – каже Леся. – Нині часто згадуємо наш проєкт 2018 року «Україн­ські Амазонки», на жаль, із сумними нотками. Тоді ми вшановували, ділилися досвідом із найкращими жінками країни: військовими, волонтерками, лікарками, журналістками. Через їхні життєві історії хотіли показати світу, що в Україні війна не закінчена, передати роль жінки у сучасному суспільстві і, звісно, продемонструвати всю красу української вишиванки, бо величні жінки були вбрані у вишиванки із колекцій етноодягу та найкращих українських дизайнерів. Але ось уже пів року пронизує душу справа нашої Амазонки Юлії Кузьменко – лікарки, волонтерки, військової медички, громадської діячки, яку, на мою думку, безпідставно звинувачують у вбивстві Павла Шеремета. Два роки тому, коли ми обирали найкращих, ніколи не мог­ли подумати, що люди, яких найбільше цінуємо, які віддають усе цій країні, так постраждають.

ДЕНЬ ВИШИВАНКИ ПРИСВЯТИЛИ РОДИНІ ТА РОДОВОДУ

Леся ВоронюкКоронавірус вніс корективи у цьогорічне святкування. Організатори були змушені відмовитися від масових заходів і багатьох акцій. Та завдяки карантину повернулися до первинної ідеї акції – просто одягнути вишиванку, хто б де не був – вдома чи на роботі. Обов’яз­ковими умовами було – зателефонувати родичам, знайомим і при­вітати їх зі святом, сфотографу­ватися у вишиванці й виставити фо­то в соцмережі з хештегом #деньви­шиванкиденьродоводу.
А ще скласти список із 5 особистих гарних справ, які покращують на­-шу країну. Якщо не встигли вчора, маєте можливість сьогодні.
Це не вперше організаторам доводиться відмовлятися від традиційних веселощів і вносити корективи у програму. Скажімо, 2017 року Всесвітній день вишиван­ки припав на День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського на­роду.
– Ми тоді відмінили всі веселощі в знак солідарності з народом, який сьогодні глибоко засвідчує свою політичну українськість. Тоді ж передали Рефату Чубарову вишиту сорочку, то була його перша вишиванка. А торік український політик одягнув її на День вишиванки, засвідчивши солідарність та повагу до українських традицій, – каже співрозмовниця. – День вишиванки – це унікальний, потужний, колективний настрій. Цього року все було по-іншому. Ми як засновники свята не проводили масових заходів, а також дотримувалися всіх медичних рекомендацій на період пандемії. Разом із тим вважаємо, що українцям у такий кризовий період особливо потрібні позитивні емоції, натхнення, налаштування на добрі думки. Саме тому цього року маємо безліч онлайн-акцій.
День вишиванки – 2020 присвяти­-ли українській родині та родоводу. Пандемія дала можливість зупинитися і осмислити, що насправді важли­-во – турбота про старше покоління та виховання освіченого, гуманного наступного. Закликали кожного присвятити карантинний період дослідженню власного роду. Формування дерева роду – це не тільки захоплива справа, це вкрай важлива складова повернення історичної пам’яті цілого народу.
Розпитайте під час карантину в старших родичів про своїх пра-пра, звідки вони родом, ким були і які насправді мали прізвища. Ви відкриєте для себе багато несподіваних фактів про примусові переселення, зросійщення, участь у визвольній боротьбі, репресії, втрати родини під час голодоморів. Разом із тим відшукаєте у своїх родоводах і видатних науковців, лікарів, митців, військових – родичів, які насправді були героями свого часу.
Також День вишиванки – День родоводу присвятили видатним українським родинам, декілька поколінь котрих робили значний внесок у розбудову української державності, культури, науки. Серед них родини Франків, Грушевських, Лепких тощо. Таким чином прагнемо заповнити пустку в інформаційному просторі та привернути увагу українців до того, що кожен український рід є частиною кореня, з якого виростає Україна.
У рамках Дня вишиванки команда організаторів свята підготувала серію включень із творцями, дослідниками культури та культурними менеджерами «Культурні вечори». Серед гостей були вишивальниця, писанкарка, волонтерка Надія Галабурда (Мюнхен, Німеч­чина), співзасновник Всесвітнього дня вишиванки, кандидат полі­тичних наук, громадсько-політичний діяч, голова правління Центру
актуальних місцевих ініціатив Михайло Павлюк, адміністратор української Вікіпедії Назар Токар, провідний етнолог Центру фольк­лору та етнографії КНУ ім.Тараса Шевченка Андрій Паславський, учасник АТО, громадський активіст із Дніп­ра Олег Чистопольцев, воєнна журналістка Настя Федченко, збиральниця народної творчості Галина Ващук, художники Роман та Надія Федини.

ЯК ДЕНЬ ВИШИВАНКИ ВІДЗНАЧАЛИ ЗА КОРДОНОМ

Українська вишиванка підкорила ІталіюЦікаво відзначали Всесвітній день вишиванки і за кордоном. Скажімо, в Об’єднаних Арабських Еміратах закликали долучатись до вже традиційного фотофлешмобу української громади та першого віртуального параду вишиванок в ОАЕ. Ідея флешмобу дуже проста: до 22 травня публікувати в соцмережах свої фото у вишиванках із хештегом #еміративвишиванці. «Враховуючи цьогорічні пандемічні умови і відсутність можливості влаштувати традиційні великі зустрічі з нагоди свята, все одно покажемо, що вишиті сорочки єднають Емірати, – влаштуємо парад вишиванок онлайн!» – закликали тамтешні організатори. Схожу акцію оголошував і Світовий конгрес українців із закликом «Вражаємо світ красою і розмаїттям українсь­ких вишиванок!».
Напередодні Дня вишиванки представники українського посольства в Туреччині радо поді­лилися у фейсбуку фотографією рукотворного дива, яке є окрасою посольства в Туреччині, та сим­волом єдності української грома­-ди в Туреччині – вишитою картою України (фото на стор.1).
– Ідея створення цієї карти виникла у нас ще 2017 року, коли ми вперше започаткували святкування Дня вишиванки в Туреччині. Дякуємо Лесі Воронюк за допомогу із втіленням ідеї вишитої карти України, – йдеться у дописі. – Карта вже експонувалась та стала окрасою прийому з нагоди Дня Незалежності, організованого Посольством України в Туреччині. Захід відвідали близько 1000 людей, багато хто з гостей скористався нагодою сфотографуватись із нашою рукотворною диво-картою.
Цікаво, що для створення карти були використані, напевно, всі мож­ливі техніки вишивки: лічильна гладь, коса гладь, штапівка, хрестик, набирування, виколювання, подвійний хрестик, ретязь, низь, замкова низь, заволікання, курячий брід, кафасор, голка назад, колодочки, художня гладь, стебловий шов, золотне шитво. Вони детально розписані по областях.

РОСІЙСЬКИЙ ГНІТ СТАЄ ВСЕ ВИШУКАНІШИМ

Народні візерунки, що зігрівають душуПоділилася Леся Воронюк і тонкощами організаторської роботи:
– Для мене День вишиванки розпочинається щонайменше за 4 місяці до свята, коли ми починаємо підготовку. Останні декілька тижнів – це завжди дуже насичений період майже без сну. Дуже багато роботи, особливо комунікаційної. Завжди чекаю на свято зі світлим настроєм і бажанням, щоб українці щороку все більше усвідомлювали себе відповідальними громадянами.
Леся відома ще й документальними стрічками «Спадок нації», «Со­ловей співає», в яких детально досліджує українську історію. Каже, що ідеї народжуються з аналізу викликів, перед якими постає наше суспільство. Намагається запов­ню­вати пустку з тих важливих сфер, які ніхто не порушує чи не популяризує в широкому просторі, прагне активно відповідати, давати відсіч ворожій російській пропаганді.
Через пандемію нам так подають новини, аби ми думали, що це найбільша біда. Але російсько-українська вій­на ще триває. І ми маємо ще пекельніший вірус – руський мір, з яким боремось не декілька місяців, а декілька століть. І щойно про це забуваємо, цей вірус ще більше, ще потужніше захоп­лює нашу державу.
За роки своєї культурної місії зрозуміла, що українці ніколи не були незалежними від російського гніту, правда, з роками він стає все вишуканішим. Сьогодні ніхто прямо не забороняє розмовляти українською, не забороняє одягати вишиванки, ніхто на площах міст не палить українських книг. Але пропаганда працює так, щоб підмінити поняття, нівелює історичні правдиві факти і замінює своїми. Ми боремося з міфами, які вливають в наш інформаційний простір. Коли вам кажуть, що Київ завжди був російськомовним, що українською розмовляють лише на заході, розумійте, що маєте справу із підміненими поняттями. Через них нині й маємо: «Какая разніца».
Місія Всесвітнього дня вишиванки – не тільки збереження культурної спадщини, відродження традицій, популяризація моди на все українське, але й нагадування через наші заходи українцям і світу, що ми в себе вдома, на своїй землі, маємо свою правдиву історію та культуру, і ніхто не має права на неї зазіхати.