СТАРОКОСТЯНТИНІВ І САМЧИКИ
Невеличка група із Кам’янця, яку очолював голова громадської організації «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» у місті Кам’янці-Подільському та Хмельницькій області Олег Петровський, до якої потім приєдналися одна ярмолинчанка та група з обласного центру, відвідали місто Старокостянтинів та село Самчики Старокостянтинівського району. У складі групи, яка виїхала з Кам’янця, був і автор цих рядків.
СТАРОКОСТЯНТИНІВ
Нині Старокостянтинів – це місто обласного значення, один із районних центрів Хмельницької області. Місто розміщене на річці Случ, за 48 кілометрів від обласного центру. Друга річка тут – Ікопоть.
Місто 1561 року заснував князь Василь-Костянтин Острозький. Звідси його назва. Правда, є думка, що Старокостянтинів є літописним містом Кобудем, історія якого налічує 800 років.
Місто входило до складу Речі Посполитої, а в часи Російської імперії було одним із повітових міст Волинської губернії.
Головні історико-архітектурні пам’ятки Старокостянтинова такі: замок князів Острозьких XVI століття, замкова церква теж XVI століття, ротонда-альтанка з погруддям князя Костянтина Острозького (1995 рік), оборонна вежа XVI століття, костел святого Івана Хрестителя XVIII століття, Андріївська церква XIX століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці 1807 року.
Мене ж зацікавила трагічна подія, що відбулася 7 квітня 1919 року. Часопис для Старокостянтинівської округи «Нове життя», що видавався в часи німецької окупації міста, 5 квітня 1942 року повідомив таке: «7 квітня 1942 року о 12 годині дня коло лікарні відбудеться траурна панахида в пам’ять 47 старшин Української Армії, по-звірячому замордованих більшовиками 7 квітня 1919 року». В цьому ж номері під рубрикою «З минулого» вміщено без підпису статтю «Трагедія сорока семи». Їй передує епіграф з книжки Ф.Крушинського «Червоний імперіалізм»: «Жахливі картини убивств і розстрілів найсвідоміших синів української нації серед білого дня на вулицях, ще й зараз свіжими встають у нашій уяві…».
А ось і сама стаття:
«Це було в той період, коли кращі сини нашого народу гуртувалися під бойові жовто-блакитні прапори й хоробро, по-лицарськи боролися проти поневолення неньки-України московсько-більшовицькими імперіалістами. Червоноголові потвори найжорстокіше розправлялися з тими, хто боронив свою рідну землю.
Факт звірячого знущання більшовиків над оборонцями України мав місце і в місті Старокостянтинові
7 квітня 1919 року. Того дня до міста вдерлися більшовицькі банди, заарештували і порубали 47 старшин 2-го Волинського полку української армії. Серед павших жертвою від руки червоних звірів – полковник Сітковський, сотники Доленко, Залуцький, Окончук і другі.
Яків Євтухович Доленко, що був тоді бунчужним Волинського полку, з хвилюванням розповідає про деякі подробиці тієї жахливої події.
Його брат, сотник Олександр Доленко, був схоплений бандитами, коли повертався з церкви. Ще по дорозі на його тіло було нанесено 48 ран.
Всіх захоплених українських старшин роздягнули, звели в будинок, де колись був банк, а за совєтів – райвиконком. Там їх «допитували» і знущалися аж до вечора. А потім, о 7 годині вечора, їх по десять виводили на майданчик, що коло лікарні, і рубали шаблями…
Післязавтра минає 23 роки з дня жахливо-трагічної смерті 47 українських старшин. Український народ пам’ятав і пам’ятає цих вірних своїх синів. Але тільки тепер ми маємо змогу відкрито, всією громадськістю вшанувати їх пам’ять. За совєтів це було неможливе, бо хто осмілився б сказати хоча б ім’я павшого за український народ героя, тому загрожувала мученицька смерть в катівнях НКВД».
8 жовтня 2019 року на сайті Starkon.city з’явилося повідомлення «У Старокостянтинові встановлять монумент на честь воїнів армії УНР». Подаємо і його:
«На території біля замку князів Отрозьких працює скульптор Іван Козар. Журналісти Stsrkon.city дізналися: майстер працює над втіленням у камені образів борців за українську державність 1917-1921 років.
У Старокостянтинові планують встановити монумент на честь воїнів армії УНР. Про це Starkon.city розповідав начальник управління культурної політики і ресурсів виконкому міської ради Василь Муляр.
На монументі висотою близько трьох метрів буде викарбовано обличчя січового стрільця, збоку – чорного запорожця, справа – півголови пораненого воїна армії УНР. Зверху буде зображено тризуб. Також на скульптурі зроблять написи. Така композиція була прийнята художньою радою Старокостянтинова.
Відомо, що 1942 року в Старокостянтинові пам’ятний знак полеглим старшинам армії УНР було встановлено за ініціативою організації українських націоналістів, у наш час ініціатором спорудження виступила міськрайонна організація Українського козацтва.
Як відомо, Старокостянтинів був останньою столицею УНР і центром так званого «трикутника смерті», коли війська УНР під проводом головного отамана Симона Петлюри були затиснуті денікінцями, червоними і поляками.
47 старшин армії УНР були жорстоко закатовані більшовиками на території сучасної центральної районної лікарні».
На жаль, майже нічого не відомо про 47 старшин. Ми знаємо тільки прізвища чотирьох із газети «Нове життя».
САМЧИКИ
Екскурсію палацо-парковим ансамблем Самчиків провів його директор Богдан Пажимський. Активно помагав йому його батько Олександр Пажимський, який був директором у Самчиках перед сином. Олександр Матвійович – член Національної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської премії імені Дани-ла Щербаківського та обласної премії імені Петра Бучинського, премії імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи України».
Парк займає територію 18,8 гектара. Тут ростуть 200 порід дерев і кущів, окремим із дерев понад двісті років. Є рідкісні дерева, занесені до Червоної книги України. Це модрина польська та сосна кедрова європейська, єдиний в краї екземпляр ясена американського горіхолистого.
Тепер про палац. Він одноповерховий, у стилі ампіру. Його побудовано за проєктом польського архітектора Якуба Кубицького. Будівля має форму видовженого прямокутного блоку на 15 осей. Розміри палацу: довжина – 44 метри, ширина – 16,5 метра, висота – 14 метрів.
Парадний фасад прикрашає шестиколонний портик і трикутний фронтон. Збереглося ампірне ліплення двох жіночих фігур: богині краси й кохання Венери та богині родючості Церери. Поряд – ліплене коло з гербом власників. Герб знищено за радянських часів, а 2009 року відновлено.
Первісне розташування приміщень збережено майже повністю. У палаці є п’ять зал. Це Кругла, Велика, Римська, Спочивальня та Японський кабінет. Разом вони утворюють анфіладу з боку паркового фасаду, містять багате художнє оздоблення у стилі ампіру.
Паркові будівлі в стилі класицизму доповнили так званим Китайським павільйоном. Вибудуваний з цегли, потинькований, прикрашений рустикацією, пілястрами, розфарбований в біло-жовті кольори, він теж цілком належав би класицизму, аби не висока гнучка покрівля з заокругленими «рогами» на кутах, який своєю формою нагадує дах китайської пагоди. На шпилі – флюгер у вигляді прапорця, у якому прорізаний напис «1814».
Будинок цікавий і як приклад улаштування в давнину льодовень. У центрі глибокого льоху споруди вмуровано квадратну камеру, що перекрита підлогою цоколю. Крізь отвір у підлозі до льоху засипали лід, який заготовляли поруч, на річці Случ. У стінах льодової камери розташовані ніші з полицями, де і зберігалися продукти.