П'ятница, 29 Березня 2024 р.
26 Червня 2020

СТАРОКОСТЯНТИНІВ І САМЧИКИ

Невеличка група із Кам’ян­ця, яку очолював голова громадської організації «Українське товариство охорони пам’я­ток історії та культури» у місті Ка­м’янці-Подільському та Хмельницькій області Олег Петровський, до якої потім приєдна­лися одна ярмолинчанка та група з обласного центру, відвідали місто Старокостянтинів та село Самчики Старокостянтинівського району. У складі групи, яка виїхала з Кам’янця, був і автор цих рядків.

СТАРОКОСТЯНТИНІВ

Палац у СамчикахНині Старокостянтинів – це місто обласного значення, один із районних центрів Хмельницької області. Місто розміщене на річці Случ, за 48 кілометрів від обласного центру. Друга річка тут – Ікопоть.
Місто 1561 року заснував князь Василь-Костянтин Острозький. Звідси його назва. Правда, є думка, що Старокостянтинів є літописним містом Кобудем, історія якого налічує 800 років.
Місто входило до складу Речі Посполитої, а в часи Російської імперії було одним із повітових міст Волинської губернії.
Головні історико-архітектурні пам’ятки Старокостянтинова такі: замок князів Острозьких XVI століття, замкова церква теж XVI століття, ротонда-альтанка з погруддям князя Костянтина Острозького (1995 рік), оборонна вежа XVI століття, костел святого Івана Хрестителя XVIII століття, Андріївська церква XIX століття, церква Різдва Пресвятої Богородиці 1807 року.
Мене ж зацікавила трагічна подія, що відбулася 7 квітня 1919 року. Часопис для Старокостянтинівської округи «Нове життя», що видавався в часи німецької окупації міста, 5 квітня 1942 року повідомив таке: «7 квітня 1942 року о 12 годині дня коло лікарні відбудеться траурна панахида в пам’ять 47 старшин Української Армії, по-звірячо­му замордованих більшовиками 7 квітня 1919 року». В цьому ж номері під рубрикою «З минулого» вміщено без підпису статтю «Трагедія сорока семи». Їй пе­редує епіграф з книжки Ф.Крушинського «Червоний імперіалізм»: «Жахливі картини убивств і розстрілів найсвідоміших синів української нації серед білого дня на вулицях, ще й зараз свіжими встають у нашій уяві…».
А ось і сама стаття:
«Це було в той період, коли кращі сини нашого народу гуртувалися під бойові жовто-блакитні прапори й хоробро, по-лицарськи боролися проти поневолення неньки-України московсько-більшовицькими імперіалістами. Червоноголові потвори найжорстокіше розправлялися з тими, хто боронив свою рідну землю.
Факт звірячого знущання більшовиків над оборонцями України мав місце і в місті Старокостян­тинові
7 квітня 1919 року. Того дня до міста вдерлися більшовицькі банди, за­арештували і порубали 47 старшин 2-го Волинського полку української армії. Серед павших жертвою від руки червоних звірів – полковник Сітковський, сотники До­ленко, Залуцький, Окончук і другі.
Яків Євтухович Доленко, що був тоді бунчужним Волинського полку, з хвилюванням розповідає про деякі подробиці тієї жахливої події.
Його брат, сотник Олександр Доленко, був схоплений бандитами, коли повертався з церкви. Ще по дорозі на його тіло було нанесено 48 ран.
Всіх захоплених українських старшин роздягнули, звели в будинок, де колись був банк, а за совєтів – райвиконком. Там їх «допитували» і знущалися аж до вечора. А потім, о 7 годині вечора, їх по десять виводили на майданчик, що коло лікарні, і рубали шаб­лями…
Китайський будиночок у СамчикахПіслязавтра минає 23 роки з дня жахливо-трагічної смерті 47 україн­ських старшин. Український народ пам’ятав і пам’ятає цих вірних своїх синів. Але тільки тепер ми маємо змогу відкрито, всією громадськістю вшанувати їх пам’ять. За совєтів це було неможливе, бо хто осмі­лився б сказати хоча б ім’я пав­шого за україн­ський народ героя, тому загрожувала мученицька смерть в катівнях НКВД».
8 жовтня 2019 року на сайті Star­kon.city з’явилося повідомлення «У Старокостянтинові встановлять монумент на честь воїнів армії УНР». Подаємо і його:
«На території біля замку князів Отрозьких працює скульптор Іван Козар. Журналісти Stsrkon.city дізналися: майстер працює над втіленням у камені образів борців за українську державність 1917-1921 років.
У Старокостянтинові планують встановити монумент на честь воїнів армії УНР. Про це Starkon.city розповідав начальник управління культурної політики і ресурсів виконкому міської ради Василь Муляр.
На монументі висотою близько трьох метрів буде викарбовано обличчя січового стрільця, збоку – чор­ного запорожця, справа – півголови пораненого воїна армії УНР. Зверху буде зображено тризуб. Також на скульптурі зроблять написи. Така ком­позиція була прийнята художньою ра­дою Старокостянтинова.
Відомо, що 1942 року в Старокостянтинові пам’ятний знак по­леглим старшинам армії УНР було встановлено за ініціативою організації україн­ських націоналістів, у наш час ініціатором спорудження виступила міськ­районна організація Українського козацтва.
Як відомо, Старокостянтинів був останньою столицею УНР і центром так званого «трикутника смерті», коли війська УНР під проводом головного отамана Симона Петлюри були затиснуті денікінцями, червоними і поляками.
47 старшин армії УНР були жорс­токо закатовані більшовиками на території сучасної центральної районної лікарні».
На жаль, майже нічого не відомо про 47 старшин. Ми знаємо тільки прізвища чотирьох із газети «Нове життя».

САМЧИКИ

Екскурсію палацо-парковим ансамблем Самчиків провів його директор Богдан Пажимський. Активно помагав йому його батько Олександр Пажимський, який був директором у Самчиках перед сином. Олександр Матвійович – член На­ціональної спілки художників України та Національної спілки майстрів народного мистецтва України, заслужений майстер народної творчості України, лауреат Всеукраїнської премії імені Дани­-ла Щербаківського та обласної премії імені Петра Бучинського, премії імені Бориса Возницького «За вагомий особистий внесок у розвиток музейної справи України».
Парк займає територію 18,8 гектара. Тут ростуть 200 порід дерев і кущів, окремим із дерев понад двісті років. Є рідкісні дерева, занесені до Червоної книги України. Це модрина польська та сосна кед­рова європейська, єдиний в краї екземпляр ясена американського горіхолистого.
Пам’ятник архітекторові Діонісу Макклеру, який 1801 року перепланував у Самчиках парк на англійський стильТепер про палац. Він одноповерховий, у стилі ампіру. Його побудовано за проєктом польського архітектора Якуба Кубицького. Будів­ля має форму видовженого прямокутного блоку на 15 осей. Розміри палацу: довжина – 44 метри, ширина – 16,5 метра, висота – 14 метрів.
Парадний фасад прикрашає шестиколонний портик і трикутний фронтон. Збереглося ампірне ліп­лення двох жіночих фігур: богині краси й кохання Венери та богині родючості Церери. Поряд – ліплене коло з гербом власників. Герб знищено за радянських часів, а 2009 року відновлено.
Первісне розташування приміщень збережено майже повністю. У палаці є п’ять зал. Це Кругла, Велика, Римська, Спочивальня та Японський кабінет. Разом вони утворюють анфіладу з боку паркового фасаду, містять багате художнє оздоблення у стилі ампіру.
Паркові будівлі в стилі класицизму доповнили так званим Китайським павільйоном. Вибудуваний з цегли, потинькований, прикрашений рустикацією, пілястрами, розфарбований в біло-жовті кольори, він теж цілком належав би класицизму, аби не висока гнучка покрівля з заокругленими «рогами» на кутах, який своєю формою нагадує дах китайської пагоди. На шпилі – флюгер у вигляді прапорця, у якому прорізаний напис «1814».
Будинок цікавий і як приклад улаштування в давнину льодовень. У центрі глибокого льоху споруди вмуровано квадратну камеру, що перекрита підлогою цоколю. Крізь отвір у підлозі до льоху засипали лід, який заготовляли поруч, на річці Случ. У стінах льодової камери розташовані ніші з полицями, де і зберігалися продукти.