Понеділок, 28 Вересня 2020 р.
4 Вересня 2020

ФЕСТИВАЛЬ НЕ ДЛЯ ВСІХ

Дуже обережно, так, як ступають у воду незнайомої ріки, Кам’янець епохи ковіду почав фестивалити. З 12.00 27 серпня і до обіду 30 серпня у Старій фортеці проводився фестиваль середньовічної культури «Ruthenica Medievalis. 1398 a.d.». Назву можна перекласти як «Середньовічна Русь». Цифри вказують на дату (плюс-мінус 20 років), на котру мали орієнтуватися учасники заходу – у виборі костюмів, предметів побуту, зброї та обладунків. Адже фестиваль був військово-історичним, присвячувався часам, коли в кам’янецькому замку володарював хоробрий воїн Спитко з Мельштина, і зібрав понад 70 реконструкторів з усієї України.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ПІД ЧАС ПАНДЕМІЇ

Підготовка до заходу почалася ще навесні. Карантин вніс корективи: закриті кордони стали важким бар’єром для середньовічних лицарів із Польщі чи Білорусі.
Подія стала не першим масштабним фестивалем такої тематики в Україні-2020:
31 липня – 2 серпня на Львівщині, на скелях літописного Урича, в дещо видозміненому форматі проводився фестиваль «ТуСтань» – як «Тиждень живої історії». Організатори цього фестивалю, Ярема та Марія Іванців, прибули і до Кам’янця. Якщо на «Тижні живої історії» в пари було троє дівчат, то до Кам’ян­ця приїхали вже з чотирма дітьми. Найменшій учасниці «Ruthenica Medievalis-1398», Катерині Іванців, виповнилося 4 тижні.
Організатори «Середньовічної Русі» – Антон та Людмила Антошини – поставилися до відбору учасників серйозно. На відміну від більшості «середньовічних» збіговиськ у багатьох українських фортецях, тут не було «лицарів» у ватяних штанах і старих кросівках під легкими обладунками. Охочі взяти участь у «Ruthenica Medievalis-1398» мали надіслати фото в речах відповідної епохи. Халтуру не пропускали. Більшість реконструкторів отаборилися у фортеці ще у середу, а ті, хто доїжджав до Кам’янця про­тягом четверга, мусили виходити з реалій XIV століття. Завезти свої речі (а це зброя, шатро, посуд тощо) автомобілем на територію табору не можна було: 1398 року не існувало авто. Сучасні речі – хоч мобілки, хоч поліетиленові пакети – не мали потрапляти на очі реконструкторам чи глядачам.

ЗАХІД ДЛЯ СВОЇХ?

Власне про глядачів. Більшість кам’янчан про захід і не чули. Це була позиція самих реконструкторів: від людей вони не ховалися, але й «Середньовічну Русь» не дуже рекламували.
Участь у фестивалі була платною для самих реконструкторів: кожен із лицарів заплатив понад 500 грн. Загроза пандемії змусила пильніше ставитися до гігієни на дійстві. Учасникам категорично заборонялося користуватися чужим посудом чи вітатися за руку, і кожен мусив мати антисептики. Щоб вони не виглядали дисонансно, на пляшечки пошили чохли з сукна.
Натяком на те, що щось у Старому місті відбувається, міг бути хіба інтелектуал та мультиінструменталіст киянин Данило Перцов, котрий у середньовічному одязі грав на волинці біля Новопланівського мосту.
Нечисленним щасливчикам довелося побачити також походи учасників заходу Старим містом. Із програмою фестивалю охочі могли ознайомитися на сайті нашого історичного музею-заповідника. Але через орієнтацію на самих реконструкторів, а не на глядачів, програми дотримувалися досить умовно. Де­які заходи (як-от похід на битву на Руській брамі чи смолоскипна хода ввечері в суботу) починалися на декілька годин пізніше від заявленого часу. А от похід на битви біля Польської брами натомість стартував за квадранс до зазначеного в програмі часу.
У п’ятницю та суботу в башті Денній відбувалися вечорниці для учасників: вечір куртуазної та вечір селянської культур.
В суботу на території фортеці відбувалися турніри, за котрими з трибуни спостерігали прекрасні дами.

СІР СЕРГІЙ ТА ЙОГО ОБЛАДУНКИ

Перетворення на фестивальні локації не лише замку, а й Польської та Руської брам, башти Баторія, броду під Замковим мостом – великий плюс «Ruthenica Medievalis-1398». У таких декораціях люди, закуті в залізо, виглядали органічно (ще б не так матюкалися через слово…). Це було свято для ока, і шкода, що про нього знали не дуже багато фотографів. Кадри з битви у водах Смотри­ча чи із запалення смолоскипів біля Рату­ші могли б потішити не одного фотохудожника.
Не менш естетично виглядали і намети в Північному дворику Старої фортеці. Відразу біля входу стояло велетенське біле шатро з червоним готичним декором. У ньому мешкав бургундський лицар сір Шарль де Марні з дружиною Катаріною де Марні де Атремон та жінки з почту пані. Шатро примандрувало джипом з Києва, де його власників знають як Сергія Гунькова та Катерину Ляшенко. Катерину глядачі перших фестивалів «Terra Heroica» та недавніх фестивалів «Форпост» можуть пам’ятати як керівницю та танцюристку з Театру історичного танцю «Al’entrada». Але в таких розкішних декораціях жінка в нашому місті вперше. Це за­галом лише другий виїзд прегарного шат­ра «на люди», першим був середньовічний фестиваль у Меджибожі під Хмельницьким 2019 року.
Усі меблі в готичних візерунках Сергій виготовив власноручно. У тому числі й розкішне дерев’яне ліжко, застелене хутром диких звірів і заховане під білосніжним балдахіном. Дзеркало – репліку люстра з відомої картини Яна ван Ейка «Портрет подружжя Арнольфіні» – теж робили власноручно, зна­йшовши лише потрібний каркас на відомій інтернет-барахолці. Похідний вівтар-складень – подарунок друзів-реконструкторів. Шатро Катерина пошила сама з 60 метрів білої цупкої тканини. Весь витончений по­-суд – репліки автентичних речей тієї епохи, як і гобелени на стінах. Напівпрозорий кухоль привезений з-за кордону. Інше купували в українських майстрів. Поруч із ліжком – розкішний лискучий обладунок із щитом, на котрому зображено герб де Марні. Адже лицарі з таким прізвищем існували, а їхній середньовічний замок і тепер існує у Франції. Кірасу, шолом чи металеві рукавиці Сергій теж виготовляє сам, як і репліки середньовічної зброї. Процес фільмує на відео і викладає ролики в Ютюб (канал «How to make armor. Forging»). Катерина – майстриня історичних костюмів різних епох. Сукні на бал ХІХ століття, японські кімоно чи образ у стилі Марії Стюарт – все є в її гардеробі. До відтворення одягу ставиться ретельно, машинних швів у своїх витворах не визнає.
Дівчата, котрі вжилися в роль почту шляхетної бургундки, теж із гордістю демонст­рують сукні, пошиті за древніми лекалами, чи взуття аналогічне тому, котре носили у XIV ст. Кажуть, після сучасних балеток досить зручне, що вже про підбори говорити. Поруч із шатром стоїть елегантний рукомийник для ранкових туалетів. Теж виготовлений власноручно Гуньковим.
Спека завадила автору цих рядків відвідати всі заходи фестивалю. Але побачені вразили візуально. Хоча ріднішими і зрозумілішими для містян залишаються заходи від міського військово-історичного товариства під орудою Олександра Заремби. Вони вчать не лише історії. А й патріотизму. А це ой як потрібно в країні, яка живе в режимі
війни з ворогом, що зазіхає на нашу державність.

Ірина ПУСТИННІКОВА.