Понеділок, 18 Жовтня 2021 р.
15 Січня 2021

ПІД ЗНАКОМ КУЛЬТУРНОГО ЮВІЛЕЮ

Хто б міг подумати, що заснована півтора століття тому, 1866 року, російська публічна бібліотека в Кам’янці-Подільському, яка зміцнювала і формувала в ті роки російську свідомість та ментальність українців, утверджувала імперські цінності, з плином часу так кардинально змінить своє призначення.

Логотип бібліотекиСтатут бібліотеки розроблений і затверджений київським генерал-­губернатором та Міністерством Книги 1865 року, опирався на ідею повного й цілковитого зросійщення українського населення на По­діллі.
Бібліотека формувалася виключно з російських книг і газет, мала сприяти зміцненню російських настроїв на Поділлі, допомагати правильному розумінню за­ходів російського уряду, а також полегшити можливість тіснішого вжитку російської мови.
Та не так сталося, як гадалося. Настав на те час, коли історія Кам’янець-Подільської російської публічної бібліотеки завершилася, і на її фундаменті постала Кам’янець-Подільська центральна міська бібліотека ім.Костя Солухи. Та шлях до сьогодення, коли 13 січня ми відзначили 155 років Центральній міській бібліотеці, не завжди був устелений трояндами.
Тут варто згадати великого сподвижника української справи на Поділлі, відомого лікаря та першого голову Подільської «Просвіти» Костянтина Солуху. Саме Кость Солуха, після офіційної реєстрації українського товариства «Просвіта» в Кам’янці-Подільському та обрання ради «Просвіти» на організаційному засіданні 4 травня 1906 р., очолив першу в місті українську громадську організацію. Того ж 1906 року була закладена перша цеглинка у фундамент української бібліотеки.
1 червня «Просвіта» відкрила в місті над Смотричем бібліотеку та канцелярію, а через два дні влаштувала на Новому бульварі перше українське гуляння. Кам’янчани, які об’єднувалися навколо діяльності «Просвіти» під керівництвом беззаперечного авторитету лікаря Солухи, створювали перші фонди україн­ських видань, газет, книг і журналів. По всій Україні товариства «Просвіти» відкривали бібліотеки, друкарні, книгарні, народні театри, кінотеатри, музеї, ставили спектак­лі на українську тематику, органі­зовували публічні читання, упорядковували українські школи. Це був період піднесення національного духу, коли після численних переслідувань і заборони української мови та українського книгодрукування відбувся потужний етнокультурний прорив на всіх українських теренах. Якщо за Збручем в Австро-Угорщині вирувало українське літературне та мистецьке життя, ви­ходили друком багато українсь­ких періодичних видань, газет, книг та журналів, то в територіальній Украї­ні Російської імперії українське книгодрукування час від часу було під за­бороною, переслідуванням та суворим наглядом російської жандармерії.
Та жодна імперія не вічна. Російську ж на Поділлі поховало українське відродження, яке розпочалось із діяльності «Просвіти» та її невід’ємної складової частини – біб­ліотеки.
Перші просвітяни Поділля, які сто років тому ходили тими ж вулицями, що і ми сьогодні, були провідниками українського державотворення в місті над Смотричем у добу української революції 1917-1921 років. До Української Центральної Ради було обрано Пантелеймона Блонського, Григорія Голоскевича, Нечипіра Григорієва, Володимира Дудича, Андрія Животка, Петра Куцяка, Миколу Литвицького, Дмитра Марковича, Авксентія Мельника, Олімпіаду Пащенко, Віктора Приходька, Івана Рижія, Григорія Степуру, Володимира Чехівського. Міністром освіти першої Української Народної Республіки став Нечипір Григоріїв. В урядових структурах УНР працювали Григорій Голоскевич, Харитон Лебідь-­Юрчик (під його безпосереднім керівництвом створено перший в історії України державний бюджет 1918 року), Володимир Чехівський, Кость Широцький, Юхим Щириця. У міністерстві віросповідань Української Держави працювали Антон Гриневич, Олександр Маричів. Міністром освіти другої УНР став Іван Огієнко.
Під натиском ворогів та більшовицької окупації України українська революція зазнала поразки. Транс­формувалась і бібліотека, ставши в грудні 1922 року Першою цент­ральною робітничою бібліотекою, міцно проникнутою більшовицьким духом. Та попри всі трансформації й перерви в діяльності, пов’язані з війнами, змінами влади, впливами панівних ідеологій, Кам’янець-Подільська центральна міська бібліотека вистояла і зробила вагомий внесок у формування сучасного обличчя свого міста. Старші покоління кам’янчан ще можуть пам’ятати попередні локації бібліотеки. Після німецької окупації, 1944 року, книгозбірня бібліотеки була розміщена на вулиці Резервуарній, яку невдовзі перейменували на Уральську, в наш час ця вулиця носить ім’я Симона Петлюри. 1951 року біб­ліотека переведена в окреме одноповерхове приміщення на вулиці Ленінградській (нині – Лесі Українки), а 1969 року – в триповерхове приміщення колишнього будинку для банківських працівників на вулиці Чкалова (нині – Князів Коріатовичів), де перебуває і до сьогодні. Варто зазначити, що 1966 року біб­ліотеці надали ім’я більшовицького діяча Володимира Затонського. Але з ім’ям не склалося, і його чекала та сама доля, що й усі «більшовицькі» вулиці міста в новітні роки Незалежності України.
Відразу в колі української просвітянської та наукової інтеліген­ції виникла ідея надати Центральній міській бібліотеці ім’я відомого нашого земляка та сподвижника української справи Костя Солухи. Цю ідею підтримали викладачі та професорський склад історичного факультету Кам’янець-Подільсь­кого національного університету ім.Івана Огієнка, міське товариство «Просвіта» ім.Тараса Шевченка, співробітники музею, місцеві осередки Спілки краєзнавців України і Спілки журналістів України, два десятки громадських організацій та декілька лідерів місцевих політичних партій. Але депутати Кам’янець-Подільської міської ради, які на той час підтримували Партію регіонів та сповідували інші цінності, маючи більшість прихильників і «підневільних» у сесійній залі, двічі відхиляли цю пропозицію.
Боротьба української інтелігенції міста за ім’я знаного будівничого українського відродження Костя Солухи тривала до того часу, аж поки Партія регіонів не пішла по тому шляху, куди трохи раніше пішли всі більшовицькі діячі зі своїми цінностями та комуністичною спадщиною.
Сьогодні міська бібліотека гідно носить ім’я Костя Солухи і є продовжувачкою його справи та ідей. Внесок усіх подолян, хто був поруч із ним і вписав не одну цікаву та славну сторінку в історію міста над Смотричем, теж не забутий.
І на завершення хочеться нагадати про новий проєкт, який планується втілити на території міської бібліотеки. Ця ідея виникла ще позаминулого року, коли директор біб­ліотеки Людмила Геплюк озвучи­ла думку, що варто в теперішньому дворику бібліотеки зробити сучасну реконструкцію, створити цікаву і доступну локацію з альтанкою й літнім кінотеатром для проведення різноманітних соціокультурних заходів, презентацій, літературних та мистецьких зустрічей. І головним посилом було створити літературно-мистецький дворик, який був би доступним для маломобільних груп населення та для людей з особливими потребами. Ідею відразу підтримали координатори Всеукраїнської ініціативи «Активна Громада Кам’янця-Подільського», і було створено ініціативну групу із працівників центральної бібліотечної системи та громадських активістів, які оформили ескізний проєкт. І коли до проєкту долучилася скаутська організація «Пласт», то його керівник Юрій Дужев вніс пропозицію зробити його просвітницьким. І в остаточному варіанті отримавши назву просвітницького проєкту «Український сад», він взяв участь у конкурсі міських проєктів і потрапив до трійки лідерів, яким передбачено фінансування із громадського бюджету.
Тому, дякуючи всім причетним, уже цього року бібліотека може отримати нову цікаву й доступну локацію для проведення різноманітних подій для всіх верств населення.
Щире вітання в ці ювілейні дні всім працівникам Центральної міської бібліотеки ім.Костя Солухи та всім користувачам її послуг.

Славко ПОЛЯТИНЧУК,
голова Кам’янець-Подільського об’єднання товариства «ПРОСВІТА» ім.Тараса Шевченка.