ВІРШІ Андрія КОНИКА

Андрій Давидович Коник – це український журналіст, поет, член Національної спілки журналістів України.
Народився він 30 вересня (за іншими даними – 1 жовтня) 1931 року. Навчався Андрій на історико-філологічному факультеті Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка). У Шепетівці працював заступником редактора газети «Шляхом Жовтня» (нині «Шепетівський вісник»).
Вірші Андрія Коника опубліковано в альманахах «Кам’янець-Подільський» (1956), «Літературне Поділля» (Хмельницький, 1958), колективній збірці «Тобі одній» (Вінниця, 1963), газеті «За комунізм», яка в 1962-1963 роках видавалася в Кам’янці-Подільському, та інших виданнях.
Помер Андрій Давидович 2011 року.
Пропонуємо Вашій увазі добірку віршів Андрія Коника.

РУШНИКИ ВИШИВАНІ

Рушники вишивані прикрашають оселі,
В їх мереживі славним традиціям жить,
Їх, немов оберіг, ми закоханим стелим,
Щоб уміли любов’ю навік дорожить.

На таких рушниках перетнулися долі
І ранкові шляхи, де зустрілися ми,
На таких рушниках – коровай до застолля,
Бо від них – ні вітрів, ні цілунків зими.

Рушники вишивані з Подільського краю…
Тут вплелися жита і квітучі сади,
І пташині гаї, і пісні водограю.
З рушником таким дужий усяк, молодий!

У привітних хатах, в сокровенних куточках,
Так красуються витвори лагідних рук,
Зводять теплим шитвом мальовничі місточки,
Захищають від чвар, боронять від розлук.

Рушники вишивані дарують нам свято,
І буяють хліба у праотчім краю,
Знову стукають в дім диво-весни крилаті,
Як під вишитим дивом родинним стою.

І НАДВОРІ ВЕСНА

І надворі весна,
І весна у серці…
Хмарки воду несуть
В золотих відерцях.

Зупинилась одна
За Дністром-рікою
І на землю зійшла
Чистою сльозою.

Напилися хліба
Буйно-зеленаві,
Вмились свіжим дощем
Вишні кучеряві.
Стало хороше так
В серці і надворі…
Вечір скрізь засвітив
Ясноокі зорі.

СОНЦЕМ ДАЛЬ ЗАЛИТО

Сонцем даль залито,
Пахне маєм…
Вітер юну липку
Обіймає.
– Що ж ти робиш, буйний?
Схаменися.
Ти довкола себе
Подивися.

Є ж берізки пишні,
Є тополі.
Про кохання квіти
Шепотять у полі.

Ти мене не зможеш
Покохати…
І задумавсь вітер:
Що ж сказати?

– Так, красою вабить
Все навколо…
А тебе кохаю,
Більш нікого!

ПЕРШИЙ СНІГ

Ми усі тобі радієм –
І дорослі, і малі.
Як і квіти, як і сонце,
Ти потрібен на землі.

Любий сніг,
Перший сніг!
Ти стелися нам
До ніг!
В парку стало біло-біло,
А сніжок летить, летить.
Дітвора у парк забігла,
Грає в сніжки, гомонить.

І навкруг –
Щирий сміх…
Падай, падай,
Перший сніг!

ГРІХА НЕ БУДЕ
(Гумореска)

Розбудив піп вранці-рано
Свого наймита Івана:
– Слухай, сину мій рідненький,
Ти піди на луг хутенько

І вкоси худобі зілля.
– Нині ж, батюшко, неділя,
Що ж про мене скажуть люди?
– Бог простить… Гріха не буде.

Люди сплять ще, не побачать.
Ну іди ж, не будь ледачим…
Встав Іван, невмитий, босий,
Відшукав у клуні косу,

Сів на призьбі коло хати
І почав гострить-клепати.
Як почув це піп, схопився:
– Чи ти, нехристе, сказився?

Та ж покинь, почують люди!
– Ну так що? Гріха ж не буде!

РОЗМОВА ПО ТЕЛЕФОНУ
(Гумореска)

Котрий раз уже в артіль
Дзвонять із району:
Алло!.. Хто?.. Хай підійде
Зам до телефону.

Та в одвіт летять слова
Сторожа Явтіха:
– Зам у Полі… Тут нема…
Що? Ага, поїхав…

– А чого це більше всіх
В полі він буває?
Де ж тоді ваш агроном
В біса пропадає?

– Та тут, бачите, нема
Дивного нічого:
Агрономом жінка в нас
І не п’є спиртного.
А от зама слід було б
Прочесать в газеті.
Він те й робить, що весь час
Кисне у буфеті…

Е тут, діду, щось не те,
Жартувать доволі.
Річ ведете про буфет,
А казали – в полі.

Ні, звиняйте, дід Явтіх
З вами не жартує.
У буфеті вже давно
Поля ця торгує…

Задзвеніла трубка враз
Розкотистим сміхом.
І район порозумівсь
З дідусем Явтіхом.

КОЛГОСПНА ВЕСІЛЬНА

Звисла осінь золотом
Над поля.
Знов гримлять оркестрами
Весілля.
В нас дівчата славнії
На порі.
Будем веселитися
До зорі.
Будем веселитися,
Пить вино.
«Кришталева чарочка.
Срібне дно…»
Гей, на місці видному,
За столом,
Ланкова прославлена
Й агроном.
«Гірко! Гірко!» – чується
Звідусіль.
Дружно в танці кружиться
Вся артіль.
Ми зібрали хліб увесь
В закрома.
Слава побраталася
З багатьма.
Молодо танцюємо,
Єсть вино…
«Кришталева чарочка,
Срібне дно…»
В кожнім домі дівчина
На порі.
Будем веселитися
До зорі.
Будем веселитися,
Танцювать,
Бо ми вмієм хороше
Працювать…
Звисла осінь золотом
Над поля.
Знов гримлять оркестрами
Весілля.