ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ПОЕЗІЇ
На 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО, яка відбулася 1999 року, вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії відбувся в Парижі, де перебуває штаб-квартира ЮНЕСКО.
«Поезія, – йдеться в ухвалі ЮНЕСКО, – може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно залучити до неї широку громадську увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе малим видавництвам, чиїми зусиллями доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, які відроджують вічну традицію живого звучного поетичного слова».
Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона відіграє в діалозі між культурами, в діалозі, який є гарантом миру. Цей день, вважає ЮНЕСКО, покликаний послужити створенню в засобах масової інформації позитивного образу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.
В Україні, зазвичай, цього дня у бібліотеках, школах та освітніх установах проводяться творчі вечори молодих і давніх митців, читання, книжкові виставки.
ВІРШІ ЗЕМЛЯКІВ
Пропонуємо Вашій увазі два свіжі вірші наших земляків. Сергій Борода оспівує віковічну красу Панівців. Олександр Дуб пише поезію без застосування рими й різні за величиною рядки, тобто верлібри (вільні вірші), але на вічну тему – кохання.
ПАНІВЦІ
Ти край незбагненний,
Як лебідь в руці,
Ви рідні для мене,
Мої Панівці.
Струмочки по скелях,
Що в Смотрич біжать,
На щастя в оселях,
Для всіх благодать.
Долиною річка
Навпіл ділить вас,
Немов у косах стрічка,
Що з’єднує нас.
Он пагорби вкриті
Стареньким ліском,
І скелі омиті
Дощем і піском.
Століття минають,
Працюють творці,
Музики вам грають,
Мої Панівці.
А чуєш, лунає
В куточку, не в лад,
Ми звем тебе раєм,
Стрімкий водопад.
Ти влітку сріблястий
На сонці, як мед,
Зимою білястий,
Вдягаєшся в лід.
У центрі на скелі
Наш замок стоїть,
Ще пам’ятають оселі
Біду лихоліть.
І турки тут були,
Татари, пся-крев,
І воду від Рули
Возили конем.
Тримайте перлину,
Як промінь в руці,
Гору і долину,
Святі Панівці.
І дітям на радість,
Старим на уклін,
Душею багаті,
Вставайте з колін.
Примножте до сивих
Історії днів
Здорових, красивих
I гарних ще слів.
Сергій БОРОДА.
БІЛЬ
Любов ця безмежна,
Любов – це краса,
Любов – це стріла,
Стріла ця пронизує серце.
І серце страждає від болю,
Біль цей жорстокий,
Він нас повільно вбиває,
Й душа також страждає.
Вона за все переживає,
Бо ти любові віддаєш душу.
Але любов проходить,
А серце страждає.
І падає духом душа,
І ти впадаєш
у відчай безмежний.
Від цього страждає
Серце й душа.
Олександр ДУБ.