Середа, 23 Червня 2021 р.
28 Травня 2021

ІСТОРІЯ КАМ’ЯНЦЯ ЧЕРЕЗ АЛЬБОМ ОДНІЄЇ СІМ’Ї

Як виглядав Кам’янець понад пів століття тому, можна побачити на світлинах кам’янчанина Анатолія ФІЛІМОНОВА. Виставка «Гортаючи сторінки альбома» розмістилася в кав’ярні «Кружало», що на Зарванській.

Льоля Філімонова та Наталія ЗаконоваСімейну реліквію на огляд кам’янчан і гостей міста виставили доньки митця – Льоля Філімонова та Наталія Законова. Відкриття заходу відбулося 22 травня атмосферно, в колі друзів та знайомих. Цінність світлин не лише в їхньому зміс­ті та історичності, але й у майстерності. Тоді потрібно було впіймати ракурс з одного кад­ру, адже плівка не безконечна, та й проявити її було цілим мистецтвом.
На виставці представлені колажі, зроблені істориком і фотографом Дмитром Бабюком. Вони складаються зі світлин Анатолія Філімонова і фо­то тієї ж місцини, зробленого Дмитром 2020 року. Куратор виставки – відомий історик, гід і краєзнавець Максим Жевняк, який, уперше побачивши альбом, назвав його безцінним скарбом.
У щирій і дружній атмосфері доньки – організаторки виставки – розповіли «Подолянину» про батькове захоплення та дитинство в Кам’янці:
– Коли батько повернувся зі служби з армії, йому подарували перший фотоапарат. І відтоді фотографування – хобі всього життя. Пам’ятаємо ту магію створення фотошедеврів, коли батько зачинявся у ванній, нікому не дозволяв заходити, там було темно, загадково і по-особливому велично. Знайомився з технікою і відточував майстерність на фоні кам’янецьких пейзажів. Оскільки тато в молодості жив у Старому місті, на вулиці Тринітарській, то фотозон, які надихали, мав чимало. У той час активно розбудовувалося Нове місто, зводився міст «Стрімка лань». У день відкриття батько пошкодував, що не взяв фотоапарат і не увіковічив цю історичну мить. Хоча знайомих об’єктів нафотографував чимало. Скажімо, залізничний вокзал, що зводився 1914 року за типовим проєктом, тепер мало хто впізнає. Бо на татових світлинах він відрізняється від сучасного. Цінною є світлина, на якій зображена тодішня човникова стан­ція, та й Смотрич вражає велиководністю.
Усі ці світлини для нас надзвичайно значущі, бо саме таким побачила місто наша мати, яка вперше сюди приїхала 16 серпня 1962 року. Саме вона і впорядкувала альбом, з яким закохані мати і батько поїхали на оглядини і по благословення до нашої бабусі на Вінниччину, бо дідусь загинув під час Другої світової.
А ось розмальовувати світли­-ни – була татова фішка. Тоді кольорових фото ще не було, а він прагнув чорно-білим кадрам додати кольору і зробити їх яскравішими. Іноді використовував трафарети і туш, – поділилися сокровенним Наталя та Льоля.
З неабияким трепетом доньки згадують про батька, який мав золоті руки та добре серце. До речі, любов до фото прищепив і молодшій доньці Олі, яку в сім’ї всі досі називають Льолею. Коли вона їхала вчитися до столиці, подарував їй свій «Зеніт» і навчив деяким тонкощам. До слова, її фотографії теж гідно оцінювали в різних конкурсах, а друзі вважали почесним мати світлину, зроблену Льолею Філімоновою:
– Тато працював на швейній фаб­риці, де пройшов шлях від елект­рика до головного механіка. Мати теж там працювала, а згодом перейшла в УТОГ. У важкі 90-ті часто змінював роботу і батько. Але де б він не працював, швидко освоював нову професію і не залишав фотографування. Багато читав і мав чималу бібліотеку. Часто повторював: «Я не вмію в своєму житті робити лише дзеркала. Але якщо мені дадуть книгу з описом, як їх робити, то я і цьому навчуся», – пригадують рідні.
Сьогодні у цій дружній родині не одна сотня сімейних фотографій. У планах доньок – усі впорядкувати, дізнатися, хто на них зображений, але найголовніше – зібрати свій родовід та більше дізнатися про генеалогічне дерево. А історичні світ­лини з краєвидами міста, які професіонали якісно відсканували і надрукували, з радістю подарують музею. Адже оригінали й надалі пильно берегтимуть у сімейному альбомі та як реліквію передаватимуть нащадкам.
Хто ще не встиг побачити унікальні світлини, може це зробити до 5 червня.