ЧОТИРИ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ЧОТИРЬОХ КНИЖОК

У середу, 26 травня, напередодні Дня працівників видавництв, поліграфії та розповсюдження книжок, яке цього року припало на суботу, 29 травня, у Кам’янці-Подільському відбулося чотири презентації чотирьох книжок. Дві з них – спогади про Микиту Годованця та перевидання «Емалі» Миколи Чирського – у трьох місцях представив письменник із Хмельницького Василь Горбатюк, а ще дві – Сергія Бабія та покійної Галини Юркової – презентовано у видавництві «Абетка» на вулиці Князів Коріатовичів.

ТРИ ЛОКАЦІЇ ВІД ВАСИЛЯ ГОРБАТЮКА

Про три перші презентації най­краще розказано в одному з пос­тів соціальної мережі «Face­book»:
«Хмельницький обласний літературний музей презентував два свої книжкові видання у Кам’янці-Подільському. Й обрання саме цього міста для таких заходів цілком зрозуміле й закономірне, адже йдеться про митців слова, життя яких тісно пов’язане з ним. Микита Годованець і Микола Чирський – ось їхні імена.
В історію української літератури видатний байкар Микита Годованець (26 (14) вересня 1893 – 28 серп­ня 1974) за свого життя входив з неодмінним означенням «радянський». На долю Микити Павловича саме й випали найгірші «привілеї» радянського часу. Зокрема, репресії тридцятих років: у січні 1937 року заарештований, він, за рішенням особливої наради при НКВС, провів «п’ятирічку» в таборах на Колимі й ще п’ять років там же на вільному поселенні, а потім усе своє життя, навіть після реабілітації (1957 рік), так чи інакше відчував на собі тавро «ворога народу».
Обласний літературний музей підготував до друку та видав книгу спогадів Микити Годованця «Я – кремінь!». В основу її покладені епізодичні пригадки байкаря про події в його житті. Вони доповнені окремими уривками, абзацами, фразами, взятими з багатющої епістолярної спадщини письменника, що нині зберігається у фондах музею. Вони розширюють, уточнюють, продовжують ті спогади і загалом утворюють досить виразну, зриму картину долі однієї людини – україн­ського письменника в радянську добу.
Ім’я Миколи Чирського мало кому знане в Україні й у Кам’янці-Подільському зокрема, місті, де він народився й через сорок років помер. Його ж єдина прижиттєва збірка пое­зій «Емаль», видана 1941 року в Празі, відкривається віршем «Кам’янцеві на Поділлі»:

Хоч в п’янім сні поплисти!
Діткнутися устами скель…
О, моє місто кам’янисте,
таке далеке і близьке!
Готовий скочить просто з мосту
в обійми любих Карвасар,
зложить заїждженії кости
під скелі Нового Бульвару…
Кам’янець мій славний і рідний,
я не можу, не хочу забуть,
всю любов, на яку лише здібний,
шлю до тебе в зарослу путь.
Крізь іржавий скрегіт фіртки
і крізь сад мовчазний, як цвинтар:
– Тут жили – чи живуть ще Чирські?
Мати зна чи не зна, що син то?
Шарудить під ногами давнє,
жовте листя давньої осени…
До колишнього, ясного травня
рвуся думками безголосими…
Тільки серце не знає утоми,
надягнувши бойовий шолом:
не вернуся інакше додому –
на щиті або зо щитом.

Цей вірш написано 1928 року в Ужгороді. 14 травня 1942 року його надрукувала ка­м’янець-подільська українська газета «Подолянин». Це вже була посмертна публіка­ція: майже три місяці до того цей же часопис під рубрикою «Наші втрати» повідомляв, що 26 лютого 1942 року «помер в рідному Ка­м’янці після довгої недуги Микола Чирсь­кий, колишній старшина Армії УНР і політичний емігрант, драматург і поет та театральний діяч».
Обласний літературний музей перевидав книгу Миколи Чирського «Емаль». Передмову до її нового видання, як і до спогадів Микити Годованця, написав директор музею, письменник Василь Горбатюк. Він і познайомив кам’янчан із книгами цих авторів. Презентації відбулися одного дня в трьох локаціях: у ліцеї «Славутинка», коледжі культури і мистецтв, а також у Галереї мистецтв державного історичного музею-заповідника.
Василь Горбатюк розповідав старшокласникам, студентам, викладачам, бібліотечним працівникам про свою працю в архівах та біб­ліотеках України в пошуках матеріалів для відтворення життєвих і творчих шляхів письменників, про публікації своїх досліджень у періодиці та власних книгах, поділився планами щодо майбутніх видань».

СОФІЯ ВІТТ-ПОТОЦЬКА ВІД ГАЛИНИ ЮРКОВОЇ

Галина Юркова, яка померла торік, стала автором посмерт­ної 112-сторінкої книжки «Софія Вітт-­Потоцька – прекрасна фа­наріотка на Поділлі». У «Вступі» сказано:
«Сьогодні майже всім відоме це ім’я – Софія Потоцька. Це славнозвісна фатальна жінка кінця XVIII – початку XIX століття. Фатальною жінкою звуть ту, зустріч із якою змінює долю чоловіків, це жінка, яку Бог послав на землю як найбільшу спокусу чоловічої статі, це перевірка на те, чого чоловіки варті і чого справді спроможні досягти заради жінки, яку люблять.
Софія Потоцька залишила про себе чу­дову пам’ять – чарівний парк «Софіївка» в Умані. Парк був збудований на її честь, та, як магніт, і тепер далі нагадує про Софію Потоцьку та втягує в коло пристрасних почуттів чоловіків різних країн. Ті з них, хто має літературний хист, писали і пишуть поетичні, прозові літературні й навіть наукові твори про Софію та її численні перемоги.
Але що можуть глибоко зрозуміти у жінці закохані чоловіки, для яких не тільки фатальна красуня, але й кожна жінка – це несподівана таїна, незбагненний космос, сповнений непередбачених бажань, тонкої інтуїції та почуттів, саме в цьому рушійна сила долі, щастя і нещастя жіночого? Тільки жінка може найкраще зрозуміти жінку, її думки, прагнення, дії. Тому видавництво «Абетка» пропонує вам цю книгу, написану нашою сучасницею, жінкою, яка є авторкою багатьох пісень, пое­зій, літературних легенд та краєзнавчих книг. Галина Юркова (вона майже на 200 років молодша за Софію Потоцьку, тому не була суперницею фатальної красуні) написала неупереджений твір без банальних заздрощів, без похітливих чоловічих фантазій та перебільшень, без політичних оцінок приватного життя.
Читаючи цю книгу, будемо захоплюва­тись її головною героїнею, якій Бог дав ангельську красу, меткий розум, могутню життєву енергію, силу волі, велике терпіння, вміння пройти через усі випробування грішного світу і все ж таки зберегти віру в Божественну допомогу, любов до людей, жертовну материнську турботу. Софія змогла зрозуміти себе, стала свідомо на шлях каяття, на шлях добрих справ наприкінці свого земного життя, сповненого спокус славою, грішми і задоволень тілесних. Вона прожила недаремно.
Що Софія залишила після себе? Перш за все, повчальну легенду про своє грішне життя і покуту, також дітей, яким дала виховання, освіту, достаток і вражаюче вічне чудо-парк Софіївку, на будівництво якого вона надихнула не тільки своєю красою, а й надзвичайною особистістю!
Авторка цієї книги закохалась у «Софіївку», вперше побачивши цей парк 1976 року, а 2010-го переклала українською мовою й видала твір Антонія Ролле «Доля красуні» та свої літературні легенди про життя Софії Потоцької. Тим самим ще тоді авторка почала розуміти цю жінку, опрацювала критично, ретельно з того часу все, що про Софію писали інші, ви­брала достовірне – і в результаті з’явилося це оригінальне видання, із яким ми щиро пропонуємо вам ознайомитись, наш шановний читачу!».

Олег БУДЗЕЙ.

СТО ВІДПОВІДЕЙ «КАМ’ЯНЕЦЬКОЇ ХРОНІКИ»

Яка територія міста? Скільки тут вулиць, світлофорів, жителів, автомобілів? Яка арка здійснює бажання? – відповіді на ці та інші запитання можна знайти в книзі «Кам’янецька хроніка» авторства Сергія БАБІЯ. Сергій Віталійович, як ніхто, знає найдрібніші нюанси міста, адже не одне десятиліття працював у міськраді на керівних посадах. Зокрема, 10 років як заступник міського голови опікувався житлово-комунальною сферою. І хоча ця галузь є найпроблемнішою і не досить романтичною, все ж завжди вмів творчо підійти до справи. Письменницький талант проявлявся у його робочих постах у соцмережах – лаконічних, барвистих і по суті. А тепер переріс у солідну працю на 300 сторінок. Автор присвятив книгу своєму синові Павлу, відомому в місті активісту, який відстоював права людей з обмеженими можливостями. На жаль, Павло вже не з нами…

Презентація книги «Кам’янецька хроніка» відбулася 26 травня у видавництві «Абетка», яке активно попрацювало, аби цікаву ідею автора якісно втілити в життя. Вчора книгу побачили співробітники НІАЗу «Кам’янець», історичного музею-­заповідника та всі охочі, котрі сюди завітали.
– Книжка складається зі ста запитань. Для мене це сто запитань та 100 відповідей і не більше. Хоча можна було поставити і 200, але зупинився на сотні, щоб не було забагато як для першого разу. Мені допомагала ціла команда. Художнє оформлення здійснили відомий кам’янецький письменник і художник Сергій Боднар, а також молода талановита художниця, студентка польського університету Саша Бабчинська. Для мене було принципово, аби до кожного оповідання був малюнок, тому в книзі їх майже 400. Корекцію після мене робила Людмила Пристай, технічна робота була за «Ра плюс». А видавницт­во зробило все так, як проєктний інститут, тобто максимально якісно і точно, як вимагає замовник. Мені їхня робота сподобалася, – розповів про робочі моменти Сергій Віталійович.
Як зізнався автор журналістам «Подолянина», ідея назрівала давно, адже матеріалу мав чимало. Спочатку планував видати книгу про затоплену Бакоту, однак комп’ютер «з’їв» усі напрацювання. Але це не відбило потягу до творчості, адже цікавинки про рідне місто лежали стосом. Чимало використано архівних матеріалів НІАЗу «Кам’янець», Кам’янець-Подільського державного історичного музею-­заповідника, Хмельницького обласного архіву, Кам’янець-Подільського міського архіву та різних інтернет-джерел, а також багато чого знав, адже за фахом – історик. Як каже Сергій Бабій, його дитя є не науковою історичною літературою, радше художньою.
І навіть одне з оповідань – легенда про Тріумфальну арку, що здійснює бажання, – витвір його фантазії, на який повели­ся чимало відомих політиків і не тільки.
Сам Сергій Віталійович зізнається, що для нього як автора найближча оповідь «Романтична смерть». Читачі ж, взявши книгу до рук, можуть дізнатися, як турки здавали Кам’янець, про ката міста, графа Мархоцького, сім борделів, постріл Сіцінського та багато інших неймовірних історій.
Уже наступного тижня видання презентують бібліотекарям міста. А щоб більше кам’янчан дізналися про всі місцеві родзинки, кожна бібліотека отримає екземпляр «Кам’янецьких хронік» у дарунок.
Автор зізнається, що в засіках ще залишилося чимало цікавенького. І хтозна, можливо, все це стане основою для ще однієї книги.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА, Галина МИХАЛЬСЬКА.