У ПІСНІ МИ ЄДИНІ

Минуло понад рік, як Кам’янеччина значно розширила свої межі, й Кам’янець-Подільський район доєднав до себе території Дунаєвецького, Новоушицького і Чемеровецького районів. Усі ми єдині, й об’єднує нас культура. Переконалися у цьому під час візиту до редакції Почесного ветерана освіти і культури, відмінника освіти України Михайла СКРИПНИКА із с.Жердя (Чемеровецька ТГ). А завітав він до нас із подякою за співпрацю, обмін досвідом між Кам’янеччиною і Чемеровеччиною.

Михайло Олександрович – засновник і незмінний учасник народного аматорського ансамблю народної музики «Родина». Цей колектив відомий на Кам’янеччині, адже часто бере участь у різноманітних заходах краю. Зокрема, радували публіку в Кам’янці-Подільському, Дунаївцях, Рогізні, Жванці. Також беруть участь у всіляких обласних, всеукраїнських і міжнародних фестивалях та конкурсах.
Були запрошені і в Орининську громаду на святкування Дня Незалежності. Приємний спогад, як гостинно зустрічали їх у сусідній тергромаді, ще довго тішитиме артистів.
– Такий обмін культурними традиціями дуже цінний, і ми вдячні керівництву тергромади за теплий прийом, – каже Михайло Олександрович. – Здавна маємо тісні зв’язки з Орининською громадою, ми близенько одна до одної, тому поріднилися ще задовго до об’єднання районів. Тішимося з того, що таки стали частинкою Кам’янеччини. Вдячні за багаторічну дружбу й допомогу сценічним обладнанням колективу приватному підприємцю ЛСОК «Поділля» Василю КОВАЛЬЧУКУ, лікарю вищої категорії Петру ГРИЦИКУ та іншим мешканцям Ка­м’янеччини.
Із розмови дізнаємося, що Михайло Скрипник відомий на рідній Чемеровеччині не лише як мистецький діяч, багаторічний художній керівник Жердянського будинку культури, вчитель музики, але й як завзятий активіст. Входив до комітету з організації та будівництва українського православного храму. Згодом був запрошений настоя­телем храму для підбирання цер­ковних дзвонів за мелодійними і гармонійними характеристиками для благозвучності.
Скільки себе пам’ятає, співає і дочка нашого співрозмовни­ка Ірина СУХАР. Нині саме вона – ке­рівниця «Родини», а також учителька музичного мистецтва Жер­дянської ЗОШ I-III ступенів, «старша учителька», лауреатка освітньої профвідзнаки «За відданість справі» й мистецької «За служіння мистецтву».
– Музика – це наше життя, без неї не вміємо жити, – каже Ірина Михайлівна. – «Родину» батько заснував 1972 року. Головними учасниками стали мама Валентина Іванівна і старша сестра Оксана. Пізніше колектив об’єднав учасників інших родин: Семенишених, Чорногрицьких, Суворових. Опанували й низку музичних інструментів: баян, цимбали, скрипку, трембіту, домровий бас, сопілку, бухало, дримбу. Ми всі на одній хвилі, й головна місія нашого життя – розвивати, популяризувати українську пісню, немеркнуче народне мистецтво, бо саме зав­дяки йому ми і є тією нацією, котрою захоплюється весь світ, – талановитою, сильною, волелюбною, яка вміє співчувати, переживати і, звісно, святкувати. Усі наші пісні саме про це.