Субота, 23 Жовтня 2021 р.
24 Вересня 2021

ДВІ ОЛЬГИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Перша Ольга – це Ольга Ігорівна Саліпа – українська письменниця, яка народилася 12 квітня 1986 року, навчалася в Кам’янець-Подільському на­ціональному університеті імені Івана Огієнка, закінчила факультет української філології та журналістики. Була активною студенткою, брала участь у різноманітних заходах, пов’язаних із творчістю. Вірші, як стверджувала пізніше, почала писати ще із семирічного віку.
Друга Ольга – це Ольга Юліанівна Кобилянська, яка народилася 27 листопада 1863 року, – українська модерністська письменниця, соратниця Лесі Українки, Наталії Кобринської та інших діячів української культури.
Перша народилася наприкінці ХХ століття, друга – в другій половині ХІХ століття. Їхні дні народження розділяють 122 роки.
Отже, перша присвятила другій свій роман «Оля», виданий цього року видавництвом «Фоліо».

Презентація Ольгою Саліпою своїх творів  у Кам’янці-ПодільськомуСюжетом роману є палке кохання Ольги Кобилянської до її сучасника, класика української літератури Осипа Маковея, автора історичної повісті «Ярошенко», в якій йдеться про битву під Хотином, а битві цього року минає 400 років. Саме цій події недавно був присвячений концерт гурту «Хорея Козацька», очолюваного Тарасом Компаніченком, що відбувся в Кам’янці-Подільському на території Старого замку.

Говорячи сьогодні про Маковея, можна згадати його вірш «Українським мученикам», який актуальний і в наші дні:
А лягло їх у люті часи тисячі
На полях та на горах світами –
Та нехай їм співають сичі уночі,
Ми ще маєм розправу з катами.

Слід зазначити, що радянське літературознавство приставляло до письменників, філософів, істориків один із трьох ярликів: або революціонер, або демократ, або ліберал. І коли створювався художній твір про того чи іншого класика, він мав бути втиснений у ці рамки.
Щодо роману Ольги Саліпи, то це є роман, повністю звільнений від таких стереотипів. Письменниця розкриває читачеві образ Кобилянської як живої людини, для якої притаманні людські прист­расті, переживання, яку хвилюють буденні справи. Такою Кобилянську майже ніхто не знає.
Композиція роману складна і є, мабуть, витвором самої Ольги Саліпи. Якийсь розділ оповідає про героїню, інший – повертає читача назад, а ще ін­ший – змінює місцеві реалії або особу. Але саме така композиція дозволяє більш випукло описати героя або ширше розгорнути подію.
Роман захоплює читача з перших сторінок. Маючи в розпорядженні факти з життя головної героїні, авторка дає волю вимислу, без чого не обходиться жоден художній твір, та її вимисел є ознакою таланту. Тому роман сприймається легко і з захопленням.
У романі два головні герої: сама Ольга Кобилянська та Осип Маковей.
Важко сказати, ким є останній: він – злий геній чи добрий ангел, гарячий коханець чи стриманий егоїст. А щодо Ольги, то це не та людина, яку собі дехто уявляє: за письмовим столом, пропах­лою чорнилом, без особливих емоцій, життя якої полягає в написанні творів та реалізації їх на книжковому ринку. Її життя – це життя звичайної людини зі своїми звичками і вподобаннями.
Із дитячих років вона відчувала любов матері, якій довіряла потаємні думки, любов батька, любов братів. Вміла виконувати будь-яку домашню роботу: прати, шити, латати, готувати смачні страви. Вміла любити. Тож вона, не задумуючись, віддається звабам Маковея і повністю підкоряється його сексуальним бажанням. Втрата цнотливості описана в романі з усіма натуралістичними подробицями. Вона і є кульмінацією твору.
Такою Ольгу, живу серед усіх живих, читач не знав. Вірив нісенітницям, які невідомо звідки бралися.
Дружба з Наталею Кобринською – українською письменницею, однією із засновників українського фемінізму, переконує Кобилянську в емансипації жінок як вимозі часу.
Крім основних героїв, у романі зу­ст­річаються Іван Франко, Михайло Грушевський, Леся Українка, Василь Стефаник, Богдан Лепкий. Коротко, наприк­лад, описується факт виборів до вищої законодавчої влади Австро-Угорщини, підкуп і шантаж при цьому, через що Іван Франко програє. Подається мрія Грушевського об’єднати всі українські землі. Роман насичений багатьма деталями з політичного, а також буденного життя Бу­ковини. Авторка чудово обізнана зі звичаями буковинців, їхньою кухнею, побутовими речами, що ще раз підкреслює її талант і працьовитість.
Урешті Осип Маковей одружився. Для Ольги Кобилянської це була подія, яка принесла неприємності та біль. Але з іншого боку, якби вона вийшла за нього заміж, чи залишилася би письменницею. Вона чудово вміла готувати, отож він щодня мав би для споживання смачні страви, був би доглянутий його гардероб.
І більше нічого.
На початку роману ми бачимо Кобилянську вже в літах. Нею опікується прийомна дочка Галя. Цим же епізодом роман закінчується, але є цікава деталь. Дівчинка Оля, це вже третя Ольга в романі, хоче довідатися про своє походження. Її колись немовлям підкинули до костелу. Дівчина хоче знати, хто це зробив, хто її мама й тато. Вона ще не знає, що її батьком має бути Маковей. Сліди приводять дівчинку до Ольги Кобилянської. Ольга вирішує розсудливо: чи варто цій спіралі розкручуватися далі. Вона випроваджує Ольгу і забороняє їй повертатися, бо ж кохає Осипа, як і раніше.
Радянська влада принесла на Буковину страх, брехню, російську мову, ідеологію, яку кожен мав сприймати всім серцем – інакше Сибір. А що таке Сибір, то багато буковинців уже встигли скуштувати. Отож не дивно, що повсюдний НКВС підставив хворій Кобилянській папір із текстом, який стверджував, що вона з розумінням сприймає владу зі Сходу і охоче її підтримує. Потрібно було дожити до наших днів, аби переконатися, що таких думок у неї не було. Розумна, інтелігентна жінка, до того ж відома письменниця, не могла зробити такий необдуманий крок.
На завершення хотілося б додати, що роман «Оля» викликає низку емоцій, справжню естетичну насолоду, написання роману можна порівняти хіба що із захистом диплома, адже Ольга невпинно працювала над романом протягом шести місяців. Для прикладу, Еміль Золя, написавши роман «Жерміналь», міг би отримати диплом гірничого інженера, настільки глибоко він вникав у суть справи. Отже, побажаємо Ользі Саліпі захистити ще не один диплом, адже попереду стільки цікавих тем, які так і просяться під перо талановитої письменниці. А цю тему вона захистила на відмінно.

Едуард КРИЛОВ,
член Національної спілки журналістів України.