П'ятница, 03 Грудня 2021 р.
29 Жовтня 2021

МУЗЕЙ ВІДКРИТО. ЗНОВУ

Сільські музеї в наш час – історія переважно сумна. Десь вони тісняться в невеликих шкільних кабінетах. Десь, як у Вітківцях, страждають від дощів: дах тече. Тим цікавіший випадок із Народним музеєм історії села Чабанівки.

23 жовтня цього року він відкрився з оновленою постійною експозицією, до котрої також була додана експозиція нова.
Заклад довго стояв пусткою – без відвідувачів і світла. Те, що він зберігся за два десятиліття після смерті його організатора Василя Ромарнюка, – заслуга завідувач­ки бібліотеки Чабанівки Надії Га­латир. Вона і перекривала музей власним коштом, і купувала лампочки в експозиційні зали. Вона й нині з болем розповідає про те, що одне з вікон є аварійним і може просто випасти комусь на голову. Та й підлогу варто б оновити.
Ремонт потрібен безумовно. Але гранти Українського культурного фонду не покривають витрат на такі роботи. А саме в програмі «Культура. Туризм. Регіони» від УКФ Староушицька територіальна громада і виграла грант із проєктом ребрендингу та реновації Чабанівського музею. За ребрендинг відповідав молодий талановитий львівський художник Михайло Скоп. Новим лого музею стала вівця-батарея – на триповерховому муралі з зображенням календарних свят на неї встановив Маланку художник Володимир Лашко. Вівця тепер є на магнітах, екоторбах, записниках та іншій сувенірній продукції музею.
Про те, що змінилося в експозиції, запитуємо в кураторки проєкту, київської музеєзнавиці Євгенії Моляр:
– Вивчаючи експозицію Чабанівського музею, зауважила, що у відділі ХХ століття зовсім не було видно буденного життя мешканців села.
У відділах археології та етнографії були представлені предмети побуту, одяг, а тут – тільки війна та робота. Ну, хіба що весілля 1980-х дещо пожвавлювали сувору картину сільського буття. Та навіть на весільних фотографіях були тільки моменти офіційного «брако­сочєтанія», а безпосередній процес святкування залишився за кадром. Ми спробували додати більше інформації про буденне життя Чабанівки в розділи 1990-х, 1980-х та 1960-х років. Іти від ближчого періоду до давнішого. Визначили декілька тем, що були представлені в основній експозиції, котрі варто було б доповнити усни­ми історіями мешканців Чабанівки. Було записано відеорозповіді про те, що люди їли, у що вдягалися, в які ігри грали чабанівські діти. Тепер ці розповіді можна прослухати на планшетах, розміщених на музейних стендах. Ми поцікавилися, хто робив музейні фотографії 1960-80-х рр. Виявилося, що автором усіх світлин є засновник музею Василь Ромарнюк.
«У нього в музеї була власна фотолабораторія», – розповіла Надія Галатир. Фотолабораторія – невеличка кімната поблизу експозиційної зали. Ми туди зазирнули, все було завалено радянськими книжками з бібліотеки та затягнуто павутинням. Розгрі­баючи завали, знаходили фотозбільшувачі, сушарки, різноманітні лампи, запаси плівки «Свема», ванночки із засохлими реактивами та стоси фотопаперу. І справжні музейні скарби – фотографії та фотоплівки Василя Ромарнюка. А ще – його пензлі й плакатні пера, фрагменти фанери та невелику ножовку. Інструменти, якими Василь Ромарнюк – фотограф, художник та експозиційний дизайнер, буквально власноруч зробив цей музей.
Надія Йосипівна спробувала нас відмовити від облаштування мемо­ріальної кімнати у цьому приміщенні, мовляв, воно потребує ремонту, має непрезентабельний вигляд. Та, ке­руючись досвідом нашого проєкту «Музей відкрито на ремонт», ми вмовили її на експеримент – показати мож­ливість і важливість такої експозиції, щоб у подальшому вимагати додаткового фінансування на ремонт та хороше обладнання.
Так музей збагатився на ще одну експозиційну залу – і тут справді цікаво.
У рамках проєкту також відбулася екоекспедиція за участі місцевих школярів до річки Ушиці. Сміття звідти стало… експонатами. У простий і доступний спосіб сьогодні відвідувачі музею можуть дізнатися, що простий недопалок буде розкладатися 12 років, пінопласт – 100, а рибальська волосина – всі 600.
На відкритті можна було почути автентичний спів сільських мешканок, а ще скуштувати локальний спеціалітет – голубці, які роблять лише в селі: з борошна та щавлю.

Ірина ПУСТИННІКОВА.