ВОЄННІ РИМИ

Цьогорічна підбірка віршів, яку приурочено до Всесвітнього дня поезії, що відзначається 21 березня, переважно дуже свіжа. Більшість рим вийшли з-під пера поетів за останні три тижні – з моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Представлені сучасна творчість наших земляків, нетлінні твори класиків та вірші, які буквально за лічені дні облетіли простори соцмереж і стали знайомі кожному українцю.

«НАЙГОЛОВНІШЕ – СТАТИ НА ОБОРОНУ НАШОЇ ЗЕМЛІ!»

«Шановні земляки, жителі Слобідсько-­Куль­чієвецької громади, мої друзі по фейс­буку, якщо Ви поважаєте мене, дослухайтеся…
Найголовніше сьогодні – стати на оборону Нашої землі! Усі дієздатні чоловіки, йдіть до військкомату, записуйтеся в батальйон самооборони! Усім миром ставаймо на передову оборони! Ми зупинимо ворога на нашій славній землі Кам’янеччини! І якщо справа дійде до партизанського спротиву – будьте готові допомагати нашим загонам! Наша сила в нашій Єдності! Слава Україні!» – таке звернення зробив 26 лютого наш колега – журналіст Михайло КОЦЮБАНСЬКИЙ. За його плечима досвід війни в Афганістані, він був учасником Помаранчевої революції та Євромайдану. Уклавши контракт із ЗСУ в листопаді 2015-го, Михайло Михайлович разом із сином вирушив із Ка­м’янця в зону АТО, де боронив незалежність України. А ще він давно і добре пише вірші, які публікувалися в тому числі і в «Подолянині».

Ось декілька свіжих, написаних із початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

***
Звичайно, він не від Бога
Регламент такого життя:
– Увага! Повітряна тривога,
Негайно усі в укриття!
І звуки сирен шматують
Нерви наших людей,
Та бонзи всесвітні не чують
(смакуючи жирний стейк)
Прохання, як перед Богом:
– Закрийте небо хутчіш…
Або ж раша витре ноги
Об Лондон, Берлін чи Париж!
***
Весняний клич,
Хоча й зимно,
По всій Україні,
Та весна – неодмінно буде…
І тому,
Співом кличе пташина:
– Хлібороби, ваш час гряде!
Чуйте пульс природного часу
І підтримуйте фронт наш скрізь…
Відкривайте зимовий засув
І міняйте «сани на віз»!
***
Українці – гуманна нація,
Не втомлюється сподіватися
На допомогу цивілізації,
Яка співчуває нам гаряче
На рівні дружніх порад…
Та, віруючи у праведність,
Ми Батьківщину не зрадимо
І власне тому не плачемось,
А обнімаємо автомат!
***
Давид переміг Голіафа
Згідно з бажанням Бога,
Тому і російського краху
Чекати прийдеться недовго!
Адже героїзм народу
І прагнення Перемоги
Вкотре нам всім доводять –
Ми є під покровом Бога!
***
Коли настане миру мить,
І москалі втечуть в болота,
Братів покличем погостить,
Щоб святом витіснить скорботу.
І перший тост на святі тім –
За нашу Перемогу!
А другий тост – за всіх отих,
Хто був в часи тривоги!
А третій тост
За тих буде,
Хто не вернувся з бою,
Кого життя вже не зведе
На цій землі з тобою!
***
Усі українські люди,
Зціпивши від люті зуби,
Встають блокпостом єдиним,
Щоб ворогу дати бій…
Тамуючи біль від згуби,
Шануючи все, що любим,
Брат з братом, батько із сином
Тримаємо спільний стрій!
***
За що віддають життя,
Дароване Богом…
І найцінніше?
За те,
Щоби наш український стяг
Майорів над державою вічно!
Чому віддаються цілком
Захисту наші люди?
Тому, що розбурхане зло
Людяність нашу будить!
І всі ми гуртом,
Усі,
Хто є українцем,
Готові йти напролом
Через ворожі кільця.
І це є природно
Для нас усіх,
Бо ми є козачого гарту,
А ось москалям,
Що кров’ю фарбують сніг,
Іти на війну не варто.

Михайло КОЦЮБАНСЬКИЙ.

«ДЯКУЮ ВСІМ, ХТО НИНІ БОРОНИТЬ УКРАЇНУ НА ВСІХ ФРОНТАХ! НЕМАЄ ПРОЩЕННЯ РОСІЇ І НІКОЛИ НЕ БУДЕ!»

Віршоване слово ще одного нашого земляка, а згодом киянина, консультанта данської медійної НГО «International media support IMS» Романа КІФЛЮКА добре знайоме читачам нашої газети. Днями він опублікував пост-спогад зі своїм віршем, написаним 2018 року, і так актуальним сьогодні:

Тобі іще зарано в небеса,
Ти не пропустиш цю важливу мить,
Все зрозумієш, дивлячись в блакить.
Туман, схід сонця, босоніж, роса –
Тобі іще зарано в небеса.
Ти міг обрати інший шлях,
З жахами зустрічатися лише у снах.
Пташині переспіви, квіти, сад, гроза –
Тобі іще зарано в небеса.
Ти не ховався за чужими спинами,
Життя тепер стало частинами.
Розмови, погляд, усмішки, сльоза –
Тобі іще зарано в небеса.
Тобі іще зарано, це ще не завіса,
Патріотизм не просто модна риса.
Дивись, яка навкруг краса,
А хтось за це пішов на небеса.

Роман КІФЛЮК.

«КЛЯНУСЬ ТОБІ, МОЯ ДИТИНО, ЗА ТВОЮ КРОВ Я ЇМ ПОМЩУСЯ!»

Як відомо, в перший же день повномасштабного вторгнення росії в Україну на території Херсонської області загинули троє наших земляків, які служили у складі підрозділів однієї з військових частин, що дислокуються в Кам’янці-Подільському. Серед них і 22-річний старший солдат Богдан ОЛЕКСІЙЧУК родом із с.Тарасівка.
Зворушливий допис, який на своїй сторінці у фейсбуку залишила мати Героя Тетяна Олексійчук, вразив наших читачів. Сьогодні ми друкуємо її свіжі рими:

Біль не зігнув моєї спини,
Я вже нічого не боюся!
Клянусь тобі, моя дитино,
За твою кров я їм помщуся!
Я не пробачу сліз і зради,
Покайся, «брате», ще не пізно!
Бо ваші танки, ваші гради
Колись направлять в ваше місто!
Народ гостинний наш, співучий…
Приймали друзів з хлібом-сіллю.
Ми чесні! Правду – тільки в очі!
Ми – проти війн, смертей, свавілля!
Скажіть нам, «браття», як вам спиться?!
Бо спати я давно не можу.
Мені мій син щоночі сниться!!!
А ще, я вірю в кару Божу!
Пробач мені, мій милий сину,
Здається… я вже відбоялась.
Я посаджу іще калину
І те зроблю, в чім я поклялась!
Біль не зігнув моєї спини!
Слава Україні!

Тетяна Олексійчук.

«УКРАЇНКА БЕРЕ АВТОМАТ»

Співробітниця Кам’янець-Подільського райуправління поліції капітан Тетяна ЧУБАР не лише затримує злочинців, на «ти» зі зброєю, майстерно керує автомобілем, дроном, їздить на конях, а й пише вірші. Зовні мила і тендітна, але всередині – міцна, як броня. Є майстром спорту України з панкратіону, чемпіонкою України, Європи та світу з різних видів бойових мистецтв. У правоохоронних органах – із 2009 року.

Українка бере автомат
І міняє підбори на берці,
Її очі від гніву горять
Із шаленим поривом у серці.
І сміється в лице ворогам,
Справжня скеля, броня чи фортеця,
Бо для неї все по зубах,
Коли діти її в небезпеці.
Палить танки, мости, літаки,
Кришить сепарів, ніби капусту.
Забирайтеся геть, мудаки!
Та живими вона вас не пустить!
Українка бере автомат.
І не знає, ні болю, ні страху.
Іді нах@й, російський солдат!
І пуйло забирай своє нах@й!

Тетяна ЧУБАР.

СЛОВО КЛАСИКАМ

Українська письменниця і поетеса Ліна КОСТЕНКО 2015 року передавала українським захисникам декілька збірок своїх поезій із побажаннями та словами підтримки, написаними власноруч. На титульній сторінці однієї з книг, переданих на фронт, Ліна Василівна від руки написала такий вірш:

І жах, і кров, і смерть, і відчай,
І клекіт хижої орди,
Маленький сірий чоловічок
Накоїв чорної біди.
Це звір огидної породи,
Лох-Несс холодної Неви.
Куди ж ви дивитесь, народи?!
Сьогодні ми, а завтра – ви.

Ліна КОСТЕНКО, 2015 р.

***
Видатний український поет Володимир СОСЮРА 1918 року був бійцем Третього гайдамацького полку Армії Української Народної Республіки та захищав її від російсько-більшовицьких загарбників.

То не вітер віє із тьми-домовини,
То не сови будять помертвілий край.
Чути плач і стогін з милої Вкраїни…
Знов москаль мордує мій коханий край.
Плаче місяць в травах, дощ хатини мочить,
Стогне вітер в ставнях, криші розгорта.
І в сльозах кривавих мої думи й ночі,
І в сльозах кривавих воля золота…
Гей, ти, край зелений! Гей, багнет блискучий…
Вже в cвій край холодний утіка москаль.
Скоро встане сонце, і загинуть тучі,
Як загине в серці днів моїх печаль.

Володимир СОСЮРА.
1918 р., друкований орган армії УНР – газета «Український козак».

ОБЛЕТІЛИ ІНТЕРНЕТ

***
З півночі онде орда проривається,
І для цивільних нема укриття.
Брід-перебрід через річку в Романівці,
Наша дорога від смерті в життя.
Київ стоїть! Київ міцно тримається.
І наче ниточка світла в імлі –
Людський потік через річку в Романівці:
Сунуть дорослі, старі і малі.
Їм у взуття вода наливається.
Пси і коти скавучать і нявчать.
Брід-перебрід через річку в Романівці –
Брама із пекла, де душі ячать!
Будь вони прокляті, всі бусурмани ці
З фюрером лисим мерзенним своїм!
Я, перейшовши брід у Романівці,
Все пам’ятаю, про все розповім!

Олександр ІРВАНЕЦЬ,
український поет, прозаїк, драматург
і перекладач, який зміг вирватися
з понівеченого Ірпеня.

***
Я – Охтирка.
Майже знищена, з розбитою ТЕЦ.
Мені страшно, холодно, боляче й гірко.
Та морок – ніщо проти вогню ваших сердець.
Я – Чернігів.
Поранений ворожими бомбами.
Але я показую не на мигах,
Як російські окупанти стають органічним добривом.
Я – Харків.
Уже не пам’ятаю, як спати в ліжку.
На мене сипляться ракети крилаті.
Але про мій безконечний опір колись напишуть книжку.
Я – Житомир.
У мене тут розбили лікарні і чомусь пологовий.
Але вусатий дядько на блокпосту
поправляє комір,
Він був на Світлодарці і не схибить, стріляючи в ворога.
Я – Львів.
Живу, пахну кавою і приймаю біженців.
Додаю трохи радості до тривожних снів.
Намагаюсь бути гостинним, усміхненим, ніжним.
Я – Тернопіль.
У мене все добре, допомагаю, чим можу, всім.
Раджу вірити в Армію,
молитись і зберігати спокій.
І часом німію від того, як зараз багато у людях відваги й краси.
Я – Маріуполь.
Суне орда. Але твердо стоять
найсміливіші в світі воїни.
Батько поклав на тіло
вбитого росією підлітка руки.
Господи, вороги ж горітимуть у пеклі за кожного!
Я – Київ.
Волонтерю, дивуюсь порожнім вулицям, ховаюся у метро.
Кілька разів на день сирена,
аж захлинається, виє.
Але я стою. І стоятиму.
Як тік, так і далі тектиме Дніпро.
Я – Дніпро.
До мене везуть поранених:
традиційно шпиталь і Мечка.
Я знаю: у боротьбі зі злом
завжди переможе добро.
Тому і далі спокійно збираю ліки,
кров і теплі речі.
Я – Одеса.
У мене, знаєте, протитанкові їжаки кошерні.
Росіє, я б не радила тобі потикатися сюди,
якщо чесно.
Хоча толоки збираються і роблять
запаси коктейлів.
Я – Миколаїв.
Ворог вовтузиться, захопити робить спроби.
Але я сміюсь їм в обличчя. Я тримаюсь.
І «навчання» в Кульбакиному їм
точно стануть уроком.
Я – Енергодар.
Вони навіщось воюють із атомною станцією.
Боже, визнай, коли ти селив на землі цих почвар,
То був дуже втомлений,
злий і зовсім вимкнув раціо.
Я – Крути.
Трохи понад століття тому тут перемогли
червоноармійці.
Ось знову була з росіянами потужна заруба.
Й українцям вдалося дуже добре помститися.
Я – Херсон.
Мене захопив ворог. І намагається подолати.
Мені лячно, серце б’ється швидко, але в унісон
із чоловіком, що тримає прямо перед загарбником український прапор.
Я – Україна.
У мене розбиті аеропорти, будинки й
велика Мрія.
Я – той чоловік, що зупиняє танки, та бабця,
що кричить про насіння.
Я – породілля, яка лежить у бомбосховищі й чує
перший крик сина.
Мені болить втрачати Героїв.
Я кожного ховатиму, стоячи на колінах.
Але імперія вже конає.
Імперія впаде і зігниє.
А люди мої, мов двожильні.
Такі вміють любити.
І перемагають у війнах.

Анастасія ФЕДЧЕНКО, журналіст інтернет-видання «Новинарня».

***
«Ти як? Ви там живі? Як ніч?» –
Над Україною ранкові перегуки,
із півдня, заходу, на північ й схід,
Заглушуючи гради й хмарні буки.
…Гудять мелодією більше – не тривог,
А переможного заспіву камертону.
І соло українських перемог
Скидає в прірву карлика із трону.
***
Я покидаю місто, йду у прийми:
У невідомість їду, біженець…
Там – не мої світанки, тіні-зимки.
І не чекають, і не виженуть.
…У снах я буду відхиляти бомби
І почувати себе зрадником
За те, що виїжджаю з дому.
…Та тільки – обстріл, диверсанти,
То знаю, що повернуся за кровним.
***
В тактичних рукавичках з мозолів.
Стріляють влучно хлібники й дизайнери.
І підіймають ворога з землі,
В яку безтямно закопався, зляканий…
Й тризубом – «першу допомогу»
…Миттєво надають, … від Бога.
Лютує березень, у плитоноску вдягнутий,
У берці, і тактичні розвантаження.
По лапах б’є загарбницьких простягнутих,
І світ рятує, рашостаном вражений.
***
Повертаються лелеки в Україну,
Серед вибухів шукають гнізда.
Там, де вчора затишок – самі руїни,
Їжаками арматурними закриті в’їзди.
…Як же бачити приємно їх політ породний,
А не «братні» літаки, що цілять бомбами.
Вгніздяться, висидять малих бузьків крилатих,
Й радітимуть за них і батько й мати.

Євгеній ЮХНИЦЯ, український поет.

***
Який «тікати»?
Скоро вже городи!
Куди тікати?
Йде до нас весна!
Ніде не буде більшої свободи,
Ніж там, де ваша земле запашна.
Куди тікати?
Пращурів могили
Убрать весною треба на «гробки».
Де рід твій жив, це ваше місце сили.
І ти його залишиш залюбки?
Твоя бабуся сіяла тут квіти,
А дід тобі показував джмеля.
На цій землі з’явились твої діти,
І це тепер так само їх земля.
Насправді ж є «тривожной» не валізка –
Це ти тривожний,
в паніці юрба.
Нехай десь там росте собі берізка –
Сосна палає в нас, шумить верба.
Як хтось прийде, то треба брати зброю.
Не дінеться нікуди інстаграм.
Закрити не на ключ дім – а собою:
Не можна запускать чужинців в храм!!!
Хай хтось пакує швидко бутерброди:
Нехай бур’ян в чужих краях цвіте.
Який «тікати»?
Скоро вже городи!
Ну, а городи – то для нас святе!

Максим КОРОВНИЧЕНКО, київський поет.
Ілюстрація – Юрій Шаповал.

Сторінку підготувала Ольга МІРКОТАН