АНЕКДОТАМИ ПО МОСКОВСЬКОМУ БУЛІНГУ

Уже понад місяць, як усі ми гуртом б’ємо москалів, які, немов щури, нахабно лізуть на українську землю, виконуючи найбезглуздіший наказ свого психічнохворого головноко­мандувача-карлика. Доки силовики безжально нищать окупантів, українці на місцях теж чинять мужній опір. Вони щодня демонструють нашу непереможність і змушують весь світ захоплюватися: в нас народжуються маленькі українці та україночки, закохані пари стають на весільні рушники, а народ, опираючись на життєві кумедні ситуації, створює і занотовує воєнні анекдоти, народжує дотепні меми. Скажімо, чого лише варта практично легенда про село Чорнобаївку на Херсонщині, де українські військові вже 11 разів знищили окупантів разом із військовою технікою!

А виявляється, що українські анекдоти про москалів створювалися тривалий час. У них чітко пояснюється, що ми з ними не один народ, а дві різні цивілізації, з різними етнічними коренями, мовою, традиціями і цінностями.
Власне про це «Подолянин» почув із вуст кандидата філологічних наук, письменника Володимира ДАНИЛЕНКА, котрий торік у жовтні, ще до повномасштабної війни, завітав на святкування річниці К-ПНУ імені Івана Огієнка. Його лекція «Постколоніальний погляд на українські анекдоти» викликала у присутніх щирі усмішки, адже наукові факти доповнювалися гумористичними родзинками про москалів. Тож до Дня сміху дізнаємося, звідки виник український анекдот, і чому всім до душі згадані жарти. Виявляється, що популярність таких анекдотів пояснюється відповіддю на тривалий історичний булінг України Москвою.
За словами Володимира Григоровича, українські анекдоти існують давно, народжувалися вони в кожну епоху, переказувалися з вуст в уста і забувалися зі зміною історичної та політичної ситуацій. Носіями анекдотів були селяни, козаки, мандрівні дяки, священники, спудеї, бурсаки, канцеляристи.

– Словом, анекдоти створює саме життя. Якщо говорити про золотий період анекдотів, який застало нинішнє живе покоління українців, то цей період припадає на 70-ті роки ХХ століття, які називають брежнєвською епохою, – каже лектор. – За радянських часів було чимало анекдотів про євреїв, українців, грузинів, чукчів, молдаван, естонців, які подавалися з позицій ро­-сіян – це погляд панівної нації.
Українці в них постають хитрими, заземленими, скупими, розмов­ляють смішною мовою, нічим не хочуть ділитися і люблять сало.
Серед анекдотів радянського періоду складно визначити внесок українців у їх створення. Єдиною категорією, яка не викликає жод­ного сумніву, що їхній творець – український народ, є анекдоти про москалів. Гумор у них можна поділити на м’який, жорсткий і чорний. В анекдотах із м’яким гумором українці кепкують із національних російських вад: алкоголізму, ліні, неорганізованості, непрактичності, нерозуміння української мови.
В анекдотах із жорстким гумором українці втішаються, коли в росії відбуваються лиха, мріють або планують завдати їм шкоди. А в анекдотах із чорним гумором українці знищують своїх ворогів з усією вигадливістю, на яку тільки здатні.

Звісно ж, що під час доповіді Володимир Даниленко детально зупинився на всіх цих жартах. Отож, в анекдотах із м’яким гумором українські герої, навіть діти, добре пам’ятають, що вони не схожі на росіян. І типовий анекдот, як приклад:

«Берег Чорного моря. Відпочивають дві сім’ї – російська і українська. Їхні 5-річні діти голяка бавляться в піску. Український хлопчик уважно розглядає російську дів­чинку: «Казали мені батьки, що українці відрізняються від росіян, але щоб аж настільки!».

У масштабах шкоди, якої можуть завдати росіяни, і яку сьогодні всі ми бачимо з екранів телевізорів, українські герої анекдотів навіть чорта вважають менш шкідливим, не таким небезпечним, як росіянина.

«Син каже до батька:
– Тату! Чорт лізе в хату!
– Не біда, синку, аби не мос­каль!».

Часто українці висміювали в анекдотах схильність росіян до оковитої.

«Зустрічаються двоє крокодилів:
– Ну, як полювання?
– Двох негрів з’їв, а ти?
– А я одного москаля.
– Брешеш, ану дихни…».

В анекдотах із жорстким гумором українці зловтішаються з будь-якої халепи, яка може трапитися в росії, навіть із поганої погоди.

«Новини на Львівському теле­баченні: «І наостанок гарна новина: у москві завтра мінус 36 та хуртовина».

Але насправді втіха від поганої погоди в москві – це безневинне зло, якого бажають росіянам у своїх анекдотах українці, бо є значно радикальніші кепкування.

«Криївка УПА. Новобранець і командир розмовляють:
– Підеш і вб’єш москаля, а потім – ластівку!
– А ластівку за що?».

У категорії жорстких з’являються анекдоти з відтінками садизму.

«Західна Україна. Урок арифметики у школі. Вчитель диктує умови задачі:
– Діти, записуйте! Старий Панас наточив чотири сокири, дві пилки, п’ятнадцять ножиків і ще маленьку сапку. В задачі запитується: «Скільки туристів із москви завітали на базу «Карпати»?».

Такий анекдотичний садизм, на думку письменника, має характер умовності, коли герої тішаться з уявних розправ зі своїм головним історичним ворогом. Або ж фантазують на цю тему, як у наступному жарті.

«Зустрічаються двоє українців. Один іншому каже:
– Куме, я позавчора зранку встаю, а на моєму ставку москаль рибу ловить! Ну, я його з гвинтівки бах-бах і вбив.
– Добре зробили, куме!
– А вчора я встаю, а там уже два москалі. Ну, я їх з автомата бах-бах та й убив.
– То добре зробили, куме!
– А сьогодні я встаю, а весь ставок москалі обсіли і мою рибу ловлять. Ну, я їх усіх з кулемета розстріляв.
– Та ви, куме, брешете!
– Та брешу, але як би гарно було».

І ще є одна категорія – анекдоти з чорним гумором.

«Гуцул на могилі сина:
– Чи я тебе не народив, чи я тебе не годував, чи я тебе до універ­ситету не відпустив, чи я тобі грошей не відсилав!? А ти приїхав i що ти мені сказав? «Здравствуйте, папа»?!

У багатьох анекдотах із чорним гумором головними героями є бандерівці. Мабуть, через це рашисти та кадирівці й досі шукають в Україні свого ворога – Степана Бандеру. На щастя, наші захисники допомагають їм якомога швидше потрапити на аудієнцію до Степана Андрійовича.

«Помирає старий бандерівець і кличе до себе священника, щоб висповідатися:
– Хотів би, святий отче, висповідатися перед тим, як умру!
– То кажіть, чим с-те прогнівили Господа Бога нашого?
– Та, вбив 26 москалів, 24 комуністи.
– Зачекайте, Ви спочатку висповідайтеся, а про добрі справи пізніше побалакаємо!».

В анекдотах про москалів є не лише вбивства й розправи, а й звичайні побутові бійки.

«Українець, чех і росіянин зібралися на спільну пиятику. Чех випив і склянку об землю бах. Усі на нього дивляться.
– У нас цього кришталю стільки, що я ніколи не п’ю двічі з однієї склянки, – каже чех.
Тоді росіянин бере пляшку, відкорковує, випиває пів пляшки і об землю гах!
– У нас цієї горілки стільки, що куди не плюнь, всюди горілка. Тому я двічі з однієї пляшки не п’ю.
– Тут українець випив, закусив. Потім бере табурета і москаля по голові як трісне.
– У нас цих москалів в Україні стільки, що я ніколи двічі з одним москалем не п’ю».

Анекдоти занотовувала Галина МИХАЛЬСЬКА.