БЕЗ НАДІЇ СПОДІВАЮСЬ

25 лютого у Боришковецькій ЗОШ до 140-річчя від дня народження Лесі УКРАЇНКИ відбувся захід «Без надії сподіваюсь».

З’явившись на рубежі двох століть і двох епох, ця творчість стала однією з вершин української літератури.

Як вчитель хочу відзначити активну участь у проведенні свята учнів Юлії АНДРУХОВСЬКОЇ, Юлії та Юрія САВЧИНИХ, Юрія КОРОЛЮКА, Діани ГАЛЯНТ, Анни та Анастасії СМОЛІНСЬКИХ та інших. Вони декламували вірші поетеси, слухали пісні на її слова, від яких віяло оптимізмом і жагою до життя. Тоді Леся ще не була впевнена у тому, що своїм словом здійснить подвиг, незрівнянно вищий, ніж могла досягти практичною діяльністю. Її хвороба – туберкульоз кісток – прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Та не вдалося хворобі зламати надлюдську волю поетеси, не змогла вона заволодіти її душею і розумом.

Героїзм, з яким поетеса переборювала свої муки, непримиренність робили її наймужнішою серед чисельних тогочасних поетів. Життя краяло Лесю глибоко і дошкульно, та калинова сопілка ридала потоками сліз, нестримних, раптових, що рвалися з глибини самого серця. Вона, з’єднавши своє життя з мріями і стражданнями людей, з їхнім пориванням до волі та щастя, крокуватиме великою землею безсмертя. Вона живе в надії людей, бо, допоки живе надія, живий і народ. Тож будемо і ми вчитися терпінню, вірі, любові та надії у неповторної Лесі УКРАЇНКИ. 

Вогонь пісень Лесі палає вже понад століття. Це незгасимий вогонь таланту, справжнього, від Бога. Донька Прометея, як прозвали її, несла вогонь своїх поезій, цю іскру Божу, людям у той час. Несе і зараз устами наших дітей, її нащадків. 

Оксана ДІЖУРНА, вчитель  Боришковецької ЗОШ.