РІЗДВЯНА КУТЯ ВІД ЗАБУТИХ ПРЕДКІВ
Сьогодні ми започатковуємо
рубрику «З народних джерел»,
у якій будемо знайомити Вас із традиціями та звичаями нашого народу. Матеріалами для цієї
рубрики є щедрі надбання
етнографічних експедицій у подільські села, які здійснили
у 90-ті рр. члени легендарного Подільського братства на чолі з Мирославом МОШАКОМ.
Пан Мирослав погодився частково оприлюднити свою поки що
невидану книгу «Календарно-
обрядові свята. Сценарії, дійства, ігри і танці», куди увійшли
матеріали цих експедицій.
Тож перша публікація, звісно, –
про найулюбленіше
зимове свято – Різдво.
Перший великий празник різдвяно-новорічного циклу – Різдво Христове – українці святкували 25 грудня за старим стилем та 7 січня – за новим. Святкування Різдва, а до того – Коляди, пов’язане із сонячним циклом. Загальновідомо, що 22 грудня Сонце знаходиться у найнижчій точці зеніту, та впродовж трьох днів відбувається так зване зимове сонцестояння. У природі це найкоротший день і найдовша ніч. А вже 25 грудня Сонце на один градус піднімається вище над горизонтом, і день стає довшим, а ніч – коротшою. Таким чином, Сонце ніби заново народжується.
Взагалі, наші предки-язичники мали три великі зимові свята (за старим стилем): 25 грудня – Коляда, 1 січня – Новий рік та 7 січня – Водохреще. З приходом християнства вони ніяк не хотіли відмовлятися від своїх давніх вірувань, тому відбулося своєрідне об’єднання цих двох визначальних для свідомості українця понять, і Різдво наклалося на Коляду, святкування Василя – на Новий рік, а відповідно Йордан – на Водохреще. І сьогодні, наприклад, такі язичницькі поняття, як Різдво, Коляда, Віншування, гармонійно вживаються поряд із християнськими – Ісус Христос, Ангел, Віфлеєм чи Вертеп.
Святкування Різдва розпочинається приготуваннями до святкової вечері. Мені запам’яталася вечеря у моїй рідній домівці на Тернопільщині ще в дитинстві. Вечір. Мати і бабця пораються на кухні: готують святу вечерю. У хату заходить дідусь зі жмутом сіна під пахвою.
– Помагай Біг, на щастя, на здоров’я, на той новий рік!
Припасене з літа сіно розстеляє на столі та під столом. Тоді на стіл кладуть скатертину, а на неї хліб, круглий, як Сонце, домашньої випічки, свічку у склянці із пшеницею. У святу вечерю першими до столу подають хліб та часник. До вечері сідають, коли на небі з’являється перша зірка. Вечеря починається із молитви. Дід натирається часником: руки, лице, шию, гру-ди – бо це зілля оберігає від усіх хворостей.
Страви на Свят-вечір пісні, на олії, їх обов’язково 12. Звичайна картопля із капустою, гречана, пшоняна чи рисова каша, квасоля, горох, гриби, вареники (із картоплею, капустою, вишнями). І звіс-но – довгождана кутя. А ще на столі знаходиться велика миска, у яку мати відкладає з кожної страви по три ложки: для померлих душ. Свят-вечір збирає до хати всю родину, тому пошанувати треба кожного – і того, хто за столом, і того, хто в дорозі, і кого нема серед живих. До речі, цей звичай, а також кутя – це язичницький спадок.
Ложка без потреби на стіл не кладеться. Говорять: «Хто з ложкою весь стіл обійде, той і в жнива не пристане». По вечері всі встають, вклякають на коліна перед образами і моляться, віддаючи хвалу Богу. Після Святої вечері також широко побутував звичай носити хрещеникам кутю до своїх хрещених батьків (нанашок та нанашків).
Вдосвіта дорослі йдуть до церкви, а дід посилає нас із братом до криниці по воду. Коли ми її приносимо, дідусь обдаровує нас грішми. Це означає побажати здоров’я та багатства. У нас казали: «Щоб здоровий, як гріш».
Першого дня Різдва заборонялося будь-що чіпати у стайні. Не можна було і постіль стелити, сідати за стіл, аж допоки не прийдуть із церкви рідні. Після служби у церкві старші в родині, бажано чоловіки, прийшовши додому, вмивалися водою, в яку були вкинуті срібні монети, що вважалося доброю ознакою для багатого та щасливого наступного року.
Із хати в перший день Різдва виносили сіно, аби зробити перевесла та обмотати ними дерева. При цьому господар брав у руки сокиру та біг рубати дерево, а господиня кидалася захищати: «Не рубай, воно буде родити!». Сміття із оселі після Різдва висипали на подвір’ї. З котрого боку кури розгребуть, з того прийде сватати дівчину хлопець.
Коляда у наших предків-язичників – це бог, який розпочинає коло Свароже, тобто новий господарський рік, а колядування – стародавній обряд уславлення богів піснями та винагородою за них. Обряд колядування досить простий: колядники ходять від хати до хати, співають замовляння і побажання всіляких гараздів кожному дому та збирають пожертви у загальний міх, які потім усією ватагою і споживають. Після утвердження християнства свято на честь Коляди було приурочене до Різдва Ісуса Христа і набуло назви Вертеп. Тепер це театралізоване дійство призначене для повідомлення всіх людей про народження Ісуса Христа.
Вертеп мав певні символи, які використовувались у гуртах колядників. Це в першу чергу Зірка, яка повідомляла про початок нової ери. В деяких гуртах колядників головним символом була так звана шопка (яскиня) – дерев’яний макет стайні, де народився маленький Ісус.
Серед головних дійових осіб Вертепу – світлі: Ангел, три царі зі Сходу, пастушки; а також темні: Ірод-цар, Чорт та Смерть. Існує чимало сценаріїв Вертепу, деякі з них і досі використовуються у подністрянських селах. А впродовж 1989-2005 рр. одним із таких традиційних сценаріїв користувалися члени Подільського братства для своїх різдвяних дійств (на фото).
Вертеп супроводжують пісні-колядки, величальні за змістом. Вони поділяються на неканонічні (дохристиянські) та християнські. Дохристиянські мають приспів «Ой, Дай Боже», або у них згадується Дажбог, Святе Різдво, Сонце, Місяць, Зірки, князь тощо. У християнських згадуються Ісус Христос, Діва Марія, Ангел, Три царі, святий Петро, Віфлеєм, Месія, Вертеп тощо.
Ось ця старовинна колядка була записана в с.Куражин Новоушицького району:
Ой, чи є вдома пан господар?
Гой, дай Боже! (приспів повторюєтья
після кожного рядка).
Немає вдома, в темнесеньків лісі,
Камінь лупають, церкву будують,
Церкву будують з трьома верхами,
З трьома верхами, з трьома куполами.
В першім вершечку служба се правит,
В другім вершечку свічі палають,
В третім вершечку дзвони дзвонять,
Служба се правит за господаря,
Свічі палають за господиню,
Дзвоники дзвонять за челядочку,
Гой, дай Боже!
Мирослав МОШАК,
спец. для «ПОДОЛЯНИНА».